Розділ 10 — Розділ 10

Я була приголомшена.

— Прошу?!

Мої зіниці затремтіли, наче від землетрусу. Невже мене вже кидають «ні»?! Але ж сьогоднішня атмосфера була цілком приємною, хіба ні?! Принцеса навіть кілька разів усміхнулася!

Саме тієї миті панна Еванджелін холодно проголосила:

— З таким несмаком в одязі я не можу прийняти вас навіть як тимчасову подругу. Це питання моєї гідності.

А... Я подумки зітхнула. Звісно, моє вбрання не могло відповідати витонченому смаку принцеси. Досі я завжди носила сукні тьмяних кольорів, щоб Серафіна Лопес виглядала на моєму фоні яскравіше. І навіть якщо витрусити всю мою шафу, нова сукня там магічним чином не з’явиться.

І все ж...

— П-панно, готуючись до візиту до вас, я намагалася обрати найпристойніший варіант...

— Найпристойніший?!

Від мого боязкого заперечення в очах принцеси спалахнув вогонь.

— Ця похмура сіра сукня — пристойна?! Навіть моя покійна бабуся не одягла б таку!

— ...

Не в силах протистояти напору принцеси, я смиренно замовкла. Але її гнів ще не вщух.

— Більше того, подивіться на своє волосся!

— А що... що з моїм волоссям?

— Ви зовсім за ним не доглядаєте, воно просто недбало спадає на плечі!

— Хіба так не можна?

— Звісно, ні! Ви народилися з таким густим і розкішним волоссям! Вам що, зовсім не шкода його псувати?!

Її блакитні очі засяяли майже фанатичним блиском.

— Справді, панна Лопес думає лише про те, як прикрасити себе? Саме тому люди ще більше висміюють Ларієт Ансі! Хіба це дружба?!

Тепер принцеса буквально тупотіла ногами від обурення.

— Очевидно, що панна Лопес навмисно тягає вас за собою як декорацію! Щоб сама вона виглядала привабливіше! Це так підло, справді!!

«Ого, вона справді бачить справжні наміри Серафіни наскрізь?»

Я була щиро здивована.

За якийсь час принцеса, трохи заспокоївшись після своєї тиради, приклала руку до чола й похитала головою.

— Хаа, який сенс мати гарні природні дані, якщо ви зовсім не вмієте ними користуватися?

Га? Я здивовано витріщилася на неї.

— Ви... ви справді так вважаєте?

На моє запитання панна Еванджелін лише примружилася.

— Що саме?

— Ну, те, що мої природні дані... непогані. — я ніяково змовкла.

Принцеса навіть не намагалася приховати свого роздратування.

— Що, знову збираєтеся себе принижувати?

— Н-ні, не те щоб...

Просто Серафіна та Грегорі щоразу повторювали мені, що я — найнепривабливіша панна у світі. Питали, як я смію мріяти про вишукані прикраси чи сукні, і радили знати своє місце... Хоча після усвідомлення сюжету я зрозуміла, що їхні слова були сповнені лицемірства та зла, старі образи не так легко забути.

— Невже мені справді потрібно озвучувати очевидні речі?

Принцеса почала загинати пальці, перераховуючи:

— У панни Ансі чиста шкіра, струнка фігура, а риси обличчя гармонійні. Особливо вашою перевагою є пряма та витончена постава. Одразу видно добре виховання.

Потім вона знову нахмурилася й вигукнула:

— Ви повинні знати власні переваги! Як інакше ви збираєтеся їх підкреслювати?

— Р-розумію.

Я ошелешено кивнула. Відчуття, коли хтось інший каже тобі: «Насправді в тебе є такі й такі чесноти»... Це було так дивно. Ніби хтось лоскоче серце м’якою пір’їнкою.

Проте я не могла довго ніжитися в цих емоціях.

— Хай там як, ми відхилилися від теми. — принцеса вперла руки в боки. — Якщо хочете бути моєю тимчасовою подругою, ви мусите змінити не лише сукні та зачіску, а й цю вашу звичку принижувати себе!

Вона суворо зиркнула на мене.

— Все це потрібно докорінно виправити!

— Я... я запам’ятаю це! — я інстинктивно випрямилася.

Тієї ж миті принцеса рішуче оголосила:

— Завтра о десятій ранку.

— Прошу?

— Я заїду за вами до вашого міського маєтку, тож чекайте на мене.

— Га?!

Я зовсім не встигала за ходом її думок. Поки я лише розгублено кліпала очима, панна Еванджелін невдоволено цокнула язиком.

— Чому ви так дивуєтеся? Хіба ви самі не казали, що подруги разом ходять на шопінг і їдять смаколики?

Ну... звісно, я таке казала. Але щоб так раптово?

— Якщо ви мене підведете, я цього так не залишу. Зрозуміло?

Лише після цих наполегливих настанов принцеса нарешті відпустила мене.

— Тоді до завтра.

— Так, до зустрічі завтра, панно.

У цілковитому сум’ятті я сіла в карету. Екіпаж рушив, і розкішний міський маєток поступово зникав удалині. Я опустила погляд на коліна. Букет троянд розливав солодкий аромат. Обережно піднісши квіти до обличчя, я вдихнула їхній запах.

— Який чудовий аромат...

Чомусь ці троянди нагадали мені саму принцесу. Хоча вони з верхівки до низу вкриті гострими колючками... цей солодкий аромат і ніжність пелюсток змушують зовсім забути про небезпеку. Це прекрасні троянди, які неможливо не любити.

***

Крізь велике вікно було видно, як Еванджелін швидким кроком повертається до будинку. Дітріх фон Клаудіус, спостерігаючи за нею, невимушено звернувся до сестри:

— Ево.

— О, брате. — Еванджелін кліпнула очима, дивлячись на нього.

— Дивно бачити, як ти проводиш час із одноліткою. Невже ти нарешті знайшла собі подругу?

— З-зовсім вона мені не подруга! — вигукнула Еванджелін, спалахнувши. — Вона лише тимчасова подруга! Ти нічого не розумієш!

— ...

Або подруга, або ні. Що це ще за «тимчасова подруга»?

Дітріх був дещо спантеличений, але вирішив зарахувати це сестрі як успіх у налагодженні стосунків.

— Хай там як, ти виглядала дуже задоволеною.

— Зовсім ні!

— Твій сміх було чути на весь сад, і ти кажеш, що тобі не було весело?

— Я... я просто трохи посміялася. Не так вже й голосно це було...!

— Добре, добре. — Дітріх примирливо підняв руки, а потім із цікавістю запитав: — До речі, та панна — вона з родини віконта Ансі, чи не так?

— І що з того?

— Я чув, що панна Ансі близька з панною Лопес. А ти ж не терпиш Серафіну Лопес, чи не так?

— Ну, це правда, але... — Еванджелін закопилила губу й відвернулася. — Здається, вона не така обмежена, як я думала.

— Справді?

— Так. Сьогодні ми розмовляли про мої хобі, і це було... досить цікаво.

Дітріх знову здивувався. Почути від колючої Еванджелін такий відгук — це означало, що вона була в захваті.

— Панна Ансі вміє слухати інших. З нею було легко спілкуватися. — Ева продовжувала щебетати. — Тільки от у неї самої зовсім немає хобі.

— Зовсім немає?

— Кажу ж тобі! Я й не знала, що можна жити настільки нудним життям. — додала принцеса манірним тоном. — Тому я планую надалі займатися з нею різними речами.

— Значить, ви все-таки подруги.

— Кажу ж тобі, ні! Тимчасові! — вигукнула Еванджелін, кинувши на брата сердитий погляд.