Розділ 106 — Розділ 106

У той самий час.

Серафіна з широко розплющеними, сяючими очима дивилася на чоловіка перед собою.

— Ви... ви справді серйозно?

Вона була настільки схвильована, що її голос від надміру емоцій ледь помітно й тонко тремтів.

— Ви запрошуєте мене стати вашою партнеркою на благодійному вечорі?

Чоловік — а це був Айзек — лагідно посміхнувся й кивнув на знак згоди:

— Так. Звісно, якщо панна Лопес буде ласкава прийняти мою пропозицію.

«Та звісно ж я згодна!»

Серафіна ледве стрималася, щоб не вигукнути це на всю кімнату. Натомість вона змусила себе витончено й шляхетно кивнути головою:

— Мені неймовірно приємно чути такі слова.

Її щоки вмить прикрасив легкий, сором'язливий рум'янець:

— Я із величезним задоволенням складу вам компанію.

— Дякую вам. І, якщо дозволите... Я б хотів попросити вас, панно Лопес, про невелику допомогу в підготовці цього вечора. Чи це можливо?

У цю мить в очах Серафіни блиснув хижий, яструбиний вогник.

Проте щойно Айзек підвів на неї погляд, цей вираз миттєво зник, наче його й не було.

Натомість вона знову набула свого звичного покірного та лагідного вигляду й максимально м'яким голосом перепитала:

— Мою допомогу? Про що саме йдеться?

Айзек ніяково всміхнувся й злегка почесав щоку:

— Чесно кажучи, попри мої скромні сили, цього разу організацію цього благодійного заходу доручили саме мені...

...Організація благодійного вечора?!

Перед Серафіною раптом з'явилися справжні золоті сходи, здатні в один момент підняти її до найвищих верств суспільства й відкрити двері до найвпливовіших людей імперії. Достатньо лише ступити на них — і її репутація миттєво злетить до небес.

У горлі Серафіни від хвилювання пересохло, і вона важко ковтнула слину. У той же час Айзек ніяково продовжував:

— Але оскільки я чоловік, та ще й жрець, який присвятив життя служінню храму, я зовсім не маю досвіду в підготовці подібних світських раутів.

— Ох...

— Проте ви, панно Лопес, відома в суспільстві як лілія вищого світу, — почав здалеку Айзек, крадькома спостерігаючи за її реакцією. — Ви маєте величезний досвід відвідування найрізноманітніших світських прийомів, тож... якщо це вас не обтяжить, чи можу я розраховувати на ваші цінні поради й підтримку?

Почувши цю пропозицію, Серафіна була настільки щаслива, що ледве не знепритомніла від захвату.

«Боже мій, та це ж означає, що фактично організаторкою цього балу буду я!»

Звісно, демонструючи близькість із первосвященником Евансом, вона крок за кроком уже відновлювала свій статус у світському товаристві, але їй досі бракувало вирішального, нищівного удару. І ось зараз доля сама піднесла їй цей бездоганний шанс.

«Я мушу вхопитися за цю можливість за будь-яку ціну!»

Охоплена радістю, Серафіна вже збиралася поспішно закивати на знак згоди, як раптом вчасно схаменулася.

«Ні, зачекай. Не можна діяти занадто відкрито й показувати свою жадібність».

Щоб зблизитися з первосвященником Евансом і завоювати його прихильність, Серафіна доклала колосальних зусиль. Вона вибудовувала цей образ набагато ретельніше й дбайливіше, ніж будь-коли перед іншими аристократами.

«Саме так! Я стільки праці вклала в те, щоб створити в його очах цей образ безневинної, доброчесної й чистої дівчини».

Вона не мала права все зіпсувати через одну нерозважливу помилку.

Тому й зараз їй слід було прикинутися абсолютно безкорисливою, скромною й простодушною людиною.

Щоб первосвященник повірив їй ще більше. Щоб і надалі відкривав перед нею такі запаморочливі перспективи.

— Перш за все, я безмежно рада й вдячна, що ви, пане первосвященнику, виявили мені таку високу довіру й честь, — прораховуючи кожен крок, Серафіна покірно й скромно опустила очі. — Але... чи справді я впораюся? Чи маю я право допомагати вам у такій важливій справі?

— Що ви маєте на увазі?

— Я дуже хвилююся, що через мою недосвідченість чи якісь прорахунки можу випадково завдати вам клопоту або, боронь Боже, заплямувати ваше ім'я...

У цей момент Серафіна раптом здивовано округлила очі.

«Га?»

На обличчі Айзека на мить промайнула ледь помітна посмішка.

Це була гостра, сповнена уїдливого презирства усмішка.

Проте варто було їй кліпнути очима, як цей вираз миттєво змило.

— Ну що ви, не кажіть дурниць, — перед нею знову стояв той самий добросердий і лагідний Айзек, якого вона добре знала. — Кому ж мені ще довіряти, як не панні Лопес?

«...Мабуть, мені просто здалося?»

Серафіна на мить розгубилася, але швидко придушила дивне відчуття тривоги й лихого передчуття, що пробігло по спині.

«Звісно, здалося. З якого дива первосвященнику так дивитися на мене?»

У ту ж мить на красивому обличчі дівчини знову розквітла сором'язлива посмішка:

— У такому разі... хоч мої сили й мізерні, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вам.

— Дякую. Тепер я повністю покладаюся на вас, панно Лопес, — лагідно відповів Айзек. — Справді, якби не ви, я опинився б у вкрай скрутному становищі.

Серафіна вдавано зніяковіла й злегка знизала плечима:

— Ви так кажете, що мені аж ніяково... Тепер я відчуваю величезну відповідальність.

Дивлячись на Серафіну, яка так солодко й безтурботно посміхалася, Айзек подумки видав короткий, зневажливий смішок.

«Як смішно».

Це було чисте, неприховане презирство.

«Треба ж так недолуго вдавати з себе святу невинність».

Вона так запекло й відчайдушно намагається вхопитися за будь-яку можливість опинитися в центрі уваги, і при цьому корчить із себе таку безкорисливу й чисту душу.

Яке вульгарне й жалюгідне видовище.

«Хоча, з іншого боку, саме через цю її безмежну жадібність вона мені й подобається».

Жінка, яка все життя прожила, паразитуючи на інших і вигадуючи собі неіснуючі чесноти.

Істота з непомірним марнославством, непомірними амбіціями та глибоко прихованим, руйнівним комплексом неповноцінності. Варто лише правильно натиснути на ці струни, трохи підігріти її его...

«...І я зможу крутити нею як заманеться».

Колись Серафіна вважалася найчистішою, найпрекраснішою лілією світського товариства. Проте з певного моменту її репутація почала стрімко рушитися, і вона опинилася на самому дні вищого суспільства.

І тим єдиним рятівним колом, завдяки якому вона взагалі змогла повернутися у вищий світ і знову заявити про себе, був виключно він, Айзек. А це означало лише одне.

Єдиною ниточкою, яка тримала Серафіну на плаву, залишався Айзек і більше ніхто.

Щоб знову не пережити те приниження й сором, від яких вона так потерпала, Серафіна буде зі шкіри пнутись, беззаперечно слухатися його й робити все, щоб хоч трохи погрітися в променях його величі та впливу.

...І чим більше допомоги вона отримуватиме від Айзека, тим міцнішою ставатиме ця залежність.

Саме тому Айзек навмисно заплющував очі на те, як Серафіна відверто вихваляється їхнім знайомством у світських колах.

Навпаки, він навіть тонко й непомітно підігрував їй, зміцнюючи її позиції.

Адже чим яскравіше сяятиме Серафіна, чим більший вплив вона здобуде серед аристократії...

«...Тим кориснішою й ефективнішою вона буде, коли прийде час використати її у моїх цілях».

Айзек зміряв Серафіну оцінюючим, холодним поглядом, наче дивився на апетитну здобич.

Цей погляд був абсолютно темним і підступним — зовсім не таким, який пасує служителю Храму, що присягав на вірність Богині.

***

За кілька днів.

Столицю сколихнула новина: Великий Храм оголосив про проведення щорічного благодійного вечора.

Це був традиційний великий бал, який Храм влаштовував наприкінці кожного року з метою збору пожертв для допомоги бідним та знедоленим...

— ...Я навіть не сподівалася, що запрошення на цей благодійний вечір надішлють і мені, — дещо розгублено промовила я, розглядаючи вишукане запрошення у своїх руках.

— Ну, хіба це не очевидно? Це своєрідний жест примирення з їхнього боку.

Принцеса, яка сиділа поруч зі мною, незадоволено знизала плечима:

— Згадай, який скандал влаштував цей мерзенний тип, молодий пан Густо... Цей нікчема мало не провернув справжнє шлюбне шахрайство.

Принцеса так люто скреготнула зубами, що аж печиво, яке вона в цей момент тримала, постраждало — панна почала войовничо й запекло його розгризати, наче уявляла на його місці самого Грегорі.

Хрусь, хрусь, хрусь!

Якщо цей звук здався мені дещо моторошним і кровожерливим, то, мабуть, це просто моя багата уява... Тим часом, розправившись із печивом, принцеса продовжила:

— І наш герцогський дім тоді відкрито й беззастережно підтримав невинуватість панни Ансі.

— О так, я неймовірно вдячна вашій родині за ту допомогу.

— Ой, та облиш, я це кажу зовсім не для того, щоб витягнути з тебе подяку, — принцеса легким жестом замахала руками. — Просто через ту історію стосунки між нашим герцогством і Великим Храмом стали трохи натягнутими й прохолодними. Тож тепер Храм намагається використати цей бал як зручну можливість, щоб згладити кути й відновити колишні зв'язки.

— А-а, ось воно що.

— Ну і, звісно, запросивши паннуАнсі, як головну постраждалу в тій брудній інтризі, вони прагнуть публічно продемонструвати: «Дивіться, ми визнаємо помилки й щиро прагнемо миру».

Принцеса зробила ковток теплого чорного чаю, щоб освіжити горло, і з легкою іронією додала:

— Ну і прагматичний розрахунок теж не варто скидати з рахунків. Щороку під час цього благодійного балу наш герцогський дім жертвує просто колосальні суми коштів. Храму банально невигідно втрачати такого щедрого спонсора через подібні чвари, чи не так?

Що правда, то правда.

На місці керівництва Храму я б теж у жодному разі не хотіла втрачати такі величезні гроші.

Обдумавши усе, я згідно кивнула на її слова.

Дзинь .

Принцеса акуратно поставила порцелянову чашку на блюдце й раптом незадоволено насупилася:

— Проте є один нюанс, який мені страшенно муляє око й не дає спокою. Організацією та проведенням цього балу цьогоріч офіційно займається панна Лопес.

— Справді... І треба ж було Храму обрати саме Серафіну...

Наші обличчя з принцесою одночасно синхронно спохмурніли.