Розділ 107 — Розділ 107

Наші обличчя з принцесою просто не могли не спохмурніти. Адже разом із новиною про проведення благодійного вечора столицею миттєво поповзли й інші чутки:

— Ви чули, що цього разу первосвященник Еванс доручив організацію благодійного вечора панні Лопес?

— Боже мій, схоже, вони й справді неймовірно близькі.

— А хіба вони не чудова пара?

Такі розмови точилися на кожному кроці.

І, як показала перевірка, ці плітки мали під собою цілком реальне підґрунтя.

Завдяки заступництву й прихильності первосвященника Еванса репутація Серафіни, яка ще зовсім нещодавно котилася на саме дно, знову злетіла до небес.

— І що вона тільки задумала? — насупившись, тихо пробурмотіла я сам собі під ніс.

Принцеса якийсь час мовчки ламала голову над цим питанням, а потім раптово поривчасто обійняла мене за шию:

— Ну й нехай! Поки зі мною моя Ларі, мені байдуже.

— Перепрошую? Я?

— Звісно! Які б інтриги не плела панна Лопес, у мене вже є найкраща подруга.

Гордо заявивши це, принцеса лагідно примружилась й почала ніжно тертися своєю щокою об мою:

— На цю репутацію мені абсолютно начхати.

— Проте, принцесо, — лагідно поплескавши її по спині, зауважила я, — хіба ви від самого початку не збиралися відновити свій статус у суспільстві саме через те, що вам урізали витрати на представницькі потреби?

— Ой.

Схоже, мої слова влучили в саме яблучко. Панна вмить завмерла, наче кішка, що злякано нашорошила хвоста, але вже за мить гордовито випрямила спину:

— Ей, хіба це має значення тепер? У мене з'явилася людина, перед якою я хочу виглядати якнайкраще.

Після цих слів вона хитро й багатозначно покосилася на мене...

Ну ось чому вона так на мене дивиться?

Хай там як, принцеса зручно вмостила підборіддя на моє плече й уп'ялася поглядом у запрошення, яке я тримала в руках.

— До речі, Ларі, — не зводячи очей із картки, запитала вона. — А що це за захід такий — «Найяскравіша зоря листопада»?

Я подумки перечитала зміст запрошення:

«Для легкої розваги ми прагнемо обрати найяскравішу зорю листопада.

Будемо щиро вдячні, якщо ви пожертвуєте якусь особисту річ, яку ми згодом виставимо на благодійний аукціон.

Усі кошти від продажу будуть спрямовані на благодійність».

«Що за... Та це ж звичайна трояндова гра!»

Я підлила гарячого чаю у спорожнілу чашку принцеси й перепитала:

— Панно, ви випадково не чули про трояндову гру?

— А... чула лише назву.

Трояндова гра. Це була така легка розвага з присмаком флірту та романтики, яку зазвичай влаштовували на світських прийомах, де збиралися разом і пани, і панни.

Зазвичай панни виставляли на аукціон якісь дрібнички, зроблені власними руками, — наприклад, вишиту хустинку, намальовану власноруч картину чи просто своє повсякденне віяло.

А пани наввипередки торгувалися за ці лоти.

На отримані кошти організатори купували дорогі подарунки для всіх присутніх на вечорі.

Якщо у панни вже був офіційний наречений, то саме він зазвичай і викуповував її річ.

Водночас ця гра завжди перетворювалася на запеклу битву самолюбства серед аристократок. А все тому, що...

— Це ж аукціон, розумієте? — я байдуже знизала плечима. — Спостерігаючи за тим, за чию саме річ пани готові викласти найбільші суми, можна чітко побачити, яка саме панна користується найбільшою популярністю та увагою серед чоловіків.

— Охо, ось воно як?

Принцеса із величезною цікавістю закивала головою.

До слова, у минулому переможницею цієї гри незмінно ставала Серафіна.

За одну лише її звичайну носову хустинку Грегорі був готовий викласти стільки грошей, що за них можна було б на цілий день орендувати малу бенкетну залу.

А що ж у цей час робила я?

Я просто стояла осторонь, і спостерігала за цими ніжними залицяннями Серафіни й мого нареченого та захоплено лепетала щось на зразок: «Ой, Серафіно, твоя хустинка й справді така чарівна! У вас обох просто бездоганний смак!» ...

Ба більше, Грегорі не те що не давав грошей за мої речі — він узагалі ігнорував мою участь у цій розвазі.

Ех, Ларієт із минулого...

Ну не можна ж було бути настільки жалюгідною.

З гіркотою згадавши колишні часи, я крадькома подивилася на принцесу.

«Якби тільки наша принцеса раніше відвідувала ці світські раути, усякі Серафіни навіть дихнути в її присутності не наважилися б!»

Адже панна взагалі ніколи не брала участі в таких іграх, бо майже не з'являлася на світських заходах.

І попри це вона все одно примудрялася залишатися головною знаменитістю вищого світу й панувати там як найрозкішніша троянда!

Ну хіба наша принцеса не неймовірно вродлива, витончена й чарівна?!

Поки я подумки розсипалася в компліментах на адресу принцеси, вона раптом примружила очі й запитала:

— Хм, отже, якщо підсумувати... Ця гра є певним мірилом того, наскільки сильною є увага та прихильність панів до конкретної панни, правильно?

Ой.

Я миттєво відволіклася від своїх захоплених думок і насторожилася.

А все тому, що кожен раз, коли принцеса починала говорити таким тоном, обов'язково щось спалахувало.

Панна зловісно прошепотіла:

— Ну, в такому разі ми просто не маємо права пасти задніх і поступатися.

— Перепрошую?

У мене всередині з'явилося якесь лихе передчуття. Але принцесу вже було не зупинити...

— Ларі, що саме ти плануєш виставити на аукціон?!

— Ну... я про це ще навіть не думала, — ніяково відповіла я. — Та й брати участь у цьому аукціоні зовсім не обов'язково. Можливо, буде краще просто зробити пряме грошове пожертвування...

— У жодному разі!

Рішуче заперечивши, принцеса войовничо блиснула очима:

— Це ж справжній виклик!

— Що?

— Очевидно ж, що панна Лопес вигадала цей захід виключно для того, щоб вкотре повихвалятися своєю популярністю!

Що правда, то правда — тут вона мала рацію.

Серафіна ні за що б не стала організовувати подібне без власного егоїстичного розрахунку.

Вона напевно заздалегідь підшукала чоловіка, який викупить її лот за шалені гроші. І з величезною ймовірністю цим чоловіком мав стати саме первосвященник Еванс.

«Але чи обов'язково нам грати за її правилами?»

Якщо ми просто внесемо гроші напряму, нам навіть не доведеться ставати об'єктом порівняння із Серафіною. Проте принцеса, схоже, мала зовсім інші плани на цей вечір.

На її обличчі з'явився хитрий, змовницький вираз, і вона міцно стиснула мої долоні:

— Мені дуже, ну просто ду-у-уже хочеться трохи покапостити.

— Прошу?

— Ти ж допоможеш мені, правда?

— Прошу?

— Обіцяю, самому благодійному вечору це ніяк не зашкодить. Навпаки, від цього буде лише суцільна користь.

Я абсолютно не встигала за ходом її думок, тому могла лише розгублено повторювати: «Прошу?». Тим часом посмішка принцеси ставала дедалі загадковішою й ширшою:

— Хе-хе, хе-хе-хе, хе-хе-хе-хе...

Та що ж це за підступний сміх такий?! Що вона взагалі задумала?

Але саме в цей момент.

— Панно, — дрібними кроками підійшовши до нас, Емі та протягнула мені конверт.

Я здивовано подивилася на Емі:

— Що це?

— Лист, надісланий від імені герцогського дому Клаудіусів.

— Га? Але я ж тут?

Панна теж щиро здивувалася й зацікавлено витягнула шию, не розуміючи, в чому справа:

— Якщо це лист не від мене, то хто з нашої родини міг написати Ларі... Ой, невже?!

У цю ж мить принцеса з грайливим вогником в очах різко повернулася до мене:

— Невже це від мого старшого братика-а-а?

— ...

Намагаючись ігнорувати цей надто пильний і дражливий погляд принцеси, я акуратно розкрила конверт.

Попри всі намагання залишатися спокійною, моє серце чомусь радісно й схвильовано здригнулося.

«Якщо подумати... герцог ще ні разу не писав мені особисто, це вперше, правда?»

Уся картка була щільно заповнена текстом.

«Ох...»

Я ніжно провела пальцями по написаних рядках.

«То ось який у герцога почерк».

Літери були злегка нахилені, а самі знаки витягнуті по вертикалі.

Це було розмашисте письмо, притаманне людині, яка змушена щодня опрацьовувати величезну кількість паперів та документів, але саме ця особливість надавала тексту неймовірної витонченості й аристократичного шарму.

— Ларі, ти що там робиш? — почувши невдоволений голосок принцеси, яка вже зачекалася, я раптово схаменулася й відірвала погляд від листа. — Ти вирішила влаштувати з цією карткою змагання, хто кого передивиться?

— Ні, зовсім ні.

Я поспішно опустила очі й повернулася до читання картки.