Розділ 109 — Розділ 109

За мить Дітріх, який повністю здався, запитав із виразом поразки на обличчі:

— І чого ж ти хочеш?

Почувши це питання, Еванджелін зблиснула очима.

«Що ця мала задумала?» — Дітріх відчув дивне занепокоєння.

— Ти знаєш, що на цьому благодійному вечорі влаштовують аукціон пожертвуваних речей?

— Справді?

Щиро кажучи, він не знав. Адже герцогський дім завжди робив колосальні грошові пожертви, тож у них не було жодної потреби виставляти якісь речі на торги.

— Ларі каже, що цей захід запозичив концепцію з трояндової гри.

— А що це за гра?

— Про це ти згодом дізнаєшся сам, братику.

Еванджелін знизала плечима й хитро всміхнулася:

— Одне скажу: якщо не з'ясуєш усе сам, потім дуже сильно пошкодуєш.

— ...

Дітріх лише насупився, зовсім не розуміючи, до чого вона веде.

— Я тебе попередила, — додала принцеса й одразу перейшла до справи. — Хай там як, я знаю, що в колекції нашої родини зберігається дитячий ескіз Донована, який він написав у десятирічному віці. Правильно?

Донован. Він був славетним храмовим художником, який жив близько століття тому.

Він здобув визнання завдяки численним святим образам, а особливо прославився своїм умінням бездоганно передавати милосердну й материнську подобу Богині.

Донован мав надзвичайно глибокий зв'язок зі своєю матір'ю, і саме її образ згодом втілився у його релігійних полотнах. Ескіз, про який згадала Еванджелін, якраз і був зображенням тієї самої матері, яка стала музою для образу Богині.

— Здається, є такий.

— Я хочу виставити його на аукціон.

— Роби як знаєш.

Що ж, у цьому не було нічого складного чи обтяжливого. Проте наступні слова змусили обличчя Дітріха ледь помітно напружитися:

— Але під іменем Ларі.

— Що?

Які ще витівки замислила ця розбишака?

Дітріх не зумів приховати свого підозріливого погляду.

— Ну дивись, ти ж усе одно зробиш від імені нашого роду щедрий грошовий внесок, правильно? — Еванджелін гордовито підняла підборіддя. — Тож буде краще віддати цей лот від імені Ларі, а не виставляти від мого.

— ...Від імені панни Ансі?

— Так. Мені взагалі не подобається, що Ларі доводиться ламати голову над цими пожертвами чи чимось подібним, — голос принцеси став холодним і серйозним. — І я в жодному разі не потерплю, щоб хтось у суспільстві наважився зневажити її.

У цьому прагненні Дітріх був із нею цілковито згодний.

— Хм, — трохи поміркувавши, Дітріх зауважив: — Якщо мета в цьому, то чи не краще обрати для аукціону щось інше? У нашій колекції є набагато відоміші витвори мистецтва.

Дитячий ескіз Донована, написаний у десятирічному віці, безперечно, був унікальною рідкістю, яку високо оцінили б знавці мистецтва.

Проте це означало й інше: якщо не оголосити ім'я автора заздалегідь, більшість звичайних людей навіть не збагнуть справжньої цінності цього малюнка. До того ж, якщо його виставить не законний власник — герцогський дім Клаудіусів, — а зовсім інша людина...

«Тоді взагалі ніхто не впізнає цей начерк».

Звісно, оскільки це аукціон для збору коштів, ім'я митця обов'язково оголосять під час самих торгів. І все ж Дітріху здавалося, що Еванджелін явно щось замовчує...

Що ж вона задумала?

— Ні, це не спрацює, — рішуче заперечила принцеса. — Це має бути саме цей малюнок і жоден інший.

— ...Ево, які в тебе, заради всього святого, приховані мотиви?

У відповідь на це запитання Еванджелін лише хитро посміхнулася:

— Це таємниця.

Після цього вона дратівливо помахала перед його носом карткою з відповіддю Ларієт, підганяючи брата:

— Ну то як, ти дозволяєш чи ні?

— ...

Слідом за плавними помахами конверта блакитні очі Дітріха помітно затремтіли. Він міцно заплющив очі, потім розплющив їх і запитав:

— Це ж не заплямує ім'я герцогського дому Клаудіусів, правда?

— Звісно ні, про що ти кажеш.

— І це не завдасть жодного клопоту панні Ансі?

— Що?! Хіба в світі знайдеться людина, яка б стала так підло шкодити власній подрузі? — обурилася Еванджелін.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму.

Зрештою Дітріх знову поступився своїй молодшій сестрі.

Втім, це було радше свідомим рішенням підіграти їй.

Попри всю свою впертість та норовливість, Еванджелін ніколи не була настільки дурною чи зіпсованою, щоб улаштувати скандал на заході такого високого рівня.

...Точніше, вона цілком могла б щось утнути, але точно не цього разу. А все тому, що...

«Поруч із нею буде панна Ансі».

Його сестра завжди прислухалася до Ларієт, а сама Ларієт була надзвичайно розсудливою панною.

До того ж...

«...Це чудовий спосіб підтримати гідність панни Ансі».

На відміну від Еванджелін, чий внесок повністю покривався коштами Клаудіусів, Ларієт мала робити пожертву особисто. Тож якщо герцогський дім надасть цей лот від її імені, це повністю позбавить її зайвих фінансових клопотів.

— Тримай, — Еванджелін нарешті протягнула конверт із таким виглядом, наче робила велику послугу.

Дітріх швидко перехопив картку й суворо подивився на сестру:

— Справді, лист адресований мені, то чому ти поводишся так, ніби робиш мені послугу?

— Ой, і ти смієш мені таке казати? — уїдливо защебетала Еванджелін. — Хто з нас найкраща подруга Ларі? Якщо я раптом трі-і-шечки ображуся й випадково бовкну Ларі щось не те...?

— Добре-добре.

Дітріх остаточно викинув білий прапор.

***

Згодом.

Зачинившись у власній спальні, Дітріх перш за все поспішно розкрив конверт.

«Високошановному пану герцогу Клаудіусу.

Вітаю вас, пане герцогу. Це Ларієт.

Час пролетів неймовірно швидко.

Щиро дякую, що поцікавилися моїм здоров'ям та виявили таку турботу.

Я із величезною радістю приймаю вашу пропозицію стати вашою партнеркою.

З повагою,

— Ларієт Ансі».

...Це був вельми стриманий, лаконічний лист.

Текст був коротким, і його можна було прочитати за одну мить. Проте Дітріх чомусь ніяк не міг відвести очей від цих рядків.

У якийсь момент він випадково побачив своє відображення у скляних дверцятах книжкової шафи.

«Яке щастя, що Ева не бачить мене в цю мить».

Будь-який сторонній спостерігач ні за що не впізнав би в ньому суворого герцога — його обличчя зараз виглядало настільки м’яким, що здавалося майже безглуздим.

Дітріх тихо цокнув язиком і спробував розгладити кутики губ, що зрадницьки поповзли вгору.

Проте за мить, коли він знову опустив погляд на лист, на його обличчі знову заграла м'яка й лагідна посмішка.

Лише після того, як він перечитав послання стільки разів, що вивчив кожне слово напам'ять, Дітріх нарешті спромігся відкласти картку вбік.

«Хай там як, що це за трояндова гра така?»

Найяскравіша зоря листопада.

Цей розважальний захід для збору пожертв, який цьогоріч уперше влаштовують на благодійному балу...

Сестра стверджувала, що його ідея походить саме від цієї світської розваги під назвою «трояндова гра»...

— Про це ти згодом дізнаєшся сам, братику.

— Одне скажу: якщо не з'ясуєш усе сам, потім дуже сильно пошкодуєш.

Ці слова Еванджелін міцно засіли в його голові й не давали спокою.

Дітріх подумки занотував собі: щойно завтра вранці він прокинеться, одразу ж доручить своєму особистому помічнику досконально з'ясувати, що є суттю цієї «трояндової гри».

***

Я лежала на ліжку, повернувшись на бік, і читала листа при світлі настільної лампи.

«Невже це не сон?»

Я перечитувала кожне слово знову й знову, але текст залишався незмінним.

«Якщо це не завдасть вам клопоту, я хотів би попросити вас, панно Ансі, стати моєю партнеркою...»

Пошепки повторюючи написані рядки, я не змогла стримати бурхливої радості й весело затупотіла ногами по ліжку.

«Боже, це просто як якийсь сон».

П'ятниця третього тижня листопада.

День, коли відбудеться благодійний вечір.

...Я ще ніколи в житті так не чекала на настання якогось дня.