Розділ 11 — Розділ 11

Побачивши її в такому стані — наїжачену, наче те кошеня, — Дітріх не втримався і тихо засміявся.

— Гаразд, нехай буде так.

— Ой, та це правда! Вона справді лише тимчасова подруга! Я — принцеса Клаудіус, ти справді думаєш, що я так легко заводжу друзів?!

— Я зрозумів, зрозумів.

Хоча він і намагався заспокоїти розлючену молодшу сестру, з обличчя Дітріха ні на мить не сходила усмішка.

«Давно я не бачив Еванджелін такою задоволеною» .

За своєю природою Еванджелін була людиною, яка чітко розділяла «подобається» та «не подобається». Якби Ларієт була їй справді огидна, вона б і словом з нею не перекинулася.

«Вона казала, що провела з панною Ансі весь день» .

Попри те, що Ева постійно бурчала, це саме по собі було доказом того, що вона відчуває приязнь до панни Ларієт.

— До речі, брате, щодо моїх витрат на представницькі потреби...

Почувши невпевнений голос сестри, Дітріх нарешті відволікся від своїх думок.

— Ти ж не збираєшся справді урізати мої кошти? — Еванджелін спідлоба зиркнула на брата. — Я пообіцяла завтра знову піти погуляти з панною Ансі.

— І що з того?

— Ну, я ж єдина принцеса в імперії, я не можу дозволити панні Ансі платити за все. Хіба ні?

— Ага, тож ти хочеш, щоб я забув про скорочення твоїх витрат? — кепкуючи, перепитав Дітріх і стенув плечима. — Це залежатиме від твоєї поведінки.

Почувши це, Еванджелін ледь не розплакалася від прикрості.

— Ну справді, як ти так можеш?!

***

Міцно притискаючи до грудей величезний букет троянд, я переступила поріг міського маєтку родини Ансі.

— О, ви повернулися, панно? — Емі, яка вийшла мене зустрічати, від подиву широко розплющила очі. — Боже мій, звідки ці троянди? Яка краса!

— Отримала в подарунок. Постав їх у вазу, будь ласка.

— Звісно, — Емі обережно взяла букет, але її обличчя раптом стало збентеженим. — До речі, панно, нещодавно прийшов лист від молодого пана Густо...

«Ні, і чого це йому раптом захтілося?!»

Мій вираз обличчя вмить спотворився. Чудовий настрій, від якого я була наче на сьомому небі, стрімко полетів у прірву.

— Просто спали його, — я рішуче похитала головою.

Який сенс це читати? Тільки зір псувати.

Емі кивнула і вже збиралася йти.

— Тоді я спалю всі листи, як ви і...

— Стривай, — я здивовано обернулася до покоївки. — Всі листи? Хіба прийшов не один лист?

— Що ви, панно, — Емі відповіла з таким виглядом, ніби її вже нудило від цієї теми. — Їх прийшло аж п'ятнадцять.

— Що?!

П'ятнадцять листів? Я була заціпеніла від жаху. Я пішла до резиденції герцога трохи після обіду, а повернулася до вечері. Це означало, що мене не було вдома щонайбільше чотири чи п'ять годин.

«Це виходить, він надсилав по три листи щогодини!»

Що з ним не так? Це вже якесь переслідування, аж сироти по шкірі, як це огидно!

Тим часом Емі важко зітхнула і продовжила:

— Ба більше, слуга з дому графа Густо наполягав, що ви неодмінно маєте надати відповідь.

— Отак, значить?

— Так. То як, мені все ж спалити їх?

Я насупилася, вагаючись.

— ...Ні.

Зрештою я зупинила Емі. Якщо він надіслав цілих п'ятнадцять листів, можливо, у нього справді є якась важлива справа. Хоча я подбала, щоб документи про розірвання заручин були бездоганними, і графство Густо не мало б до чого прискіпатися.

— Спершу я сама перевірю.

— Слухаюсь. Я залишила їх на вашому туалетному столику в спальні.

— Дякую.

Кивнувши, я попрямувала до своєї кімнати. На срібній таці на столику лежала ціла гора конвертів.

«І що ж там за така термінова справа?»

Затамувавши подих, я взяла один лист і розгорнула його. За мить я з відразою зіжмакала папір і жбурнула його в кошик для сміття.

А все тому, що зміст був таким:

«Про що ти взагалі думаєш, Ларієт?

Схменися.

Хто ще, крім мене, захоче одружитися з такою жінкою, як ти? Досить вже, просто щиро перепроси переді мною та Серафіною. Тоді я тобі вибачу.

Мої батьки теж сказали, що якщо ти перепросиш, вони зроблять вигляд, ніби ніякого розірвання заручин не було.»

Це було просто огидно! Інші листи можна навіть не відкривати. Напевно, там написано те саме.

Ні, ви тільки подумайте!

Хто це нещодавно казав: «Я справді розчарований, мені варто ще раз подумати над нашими заручинами»? Хто кричав: «Я більше не можу бути зарученим з такою нешляхетною жінкою, як ти! Я розповім про все батькові! Зрозуміла?!»

І тепер, коли я зробила рівно те, чого він вимагав, він так жалюгідно до мене чіпляється?

— Ох, дарма я хвилювалася.

Важко зітхнувши, я попленталася до ванної кімнати. Оскільки завтра зранку я мала зустрітися з принцесою, я планувала вмитися і лягти раніше.

Тоді я ще не знала, наскільки низько впаде Грегорі, використовуючи ці листи як привід.

***

Наступного ранку, щойно стрілка годинника вказала на дев'яту, принцеса Еванджелін з'явилася біля порогу міського маєтку родини Ансі. Я ввічливо її зустріла.

— Вітаю вас, принцесо.

Оскільки ми вже бачилися раніше, сьогодні я не відчувала такого сильного хвилювання.

— Ох, знову ця похмура сукня...

Щойно глянувши на моє вбрання, принцеса незадоволено насупилася і кивнула в бік екіпажу.

— У будь-якому разі, я рада вас бачити. То що, вирушаймо?

Ой? Раптом я примружилася і уважно придивилася до принцеси.

«Чому це вона виглядає такою втомленою?»

Хоча вона майстерно приховала все за допомогою майже божественного макіяжу, пригледівшись, я помітила під її очима ледь помітні тіні. Я мимоволі запитала:

— Панно, ви часом не погано спали цієї ночі?

— Я-я?! — принцеса підскочила на місці, наче налякана кішка. — Та як таке можливо?! Панні Ансі просто здалося!

— О, справді?

Мабуть, я і справді була занадто прискіпливою. Але щойно я збиралася ствердно кивнути, як принцеса, стиснувши кулаки, вигукнула:

— Не могла ж я всю ніч не спати через те, що так чекала нашої прогулянки!

Дивлячись на неї, я з усіх сил намагалася стримати сміх, що так і просився назовні. Натомість я лише лагідно усміхнулася. Треба перевести тему якомога природніше!

— То що, вирушаймо?

Зрештою, допомагати подрузі не зганьбитися — це теж обов'язок подруги.

О так, саме так.

Тим часом принцеса з розгубленим виглядом поспішила за мною.

— Це правда! Я вчора спала дуже міцно!

— Так, так, звісно.

— Кажу ж вам, я зовсім не хвилювалася!

***

Карета з гербом меча та троянди плавно в'їхала на вулицю Елнор, де розташовувалися найдорожчі крамниці столиці.

— Сукні! Ми маємо купити панні Ансі нові сукні! А ще взуття, капелюшки та сумочки!

Очі принцеси палали рішучістю.

«Цікаво... скільки у мене залишилося грошей на представницькі витрати?» — я гарячково почала підраховувати свій бюджет.

Ну, до цього моменту все було гаразд. Оскільки принцеса від самого початку була вкрай незадоволена моїм одягом, я очікувала, що ми підемо до ательє.

Однак...

Вийшовши з карети, я зблідла і розгублено подивилася на принцесу.

— ...Панно.

— Що таке?

— Здається, в ательє зовсім немає відвідувачів...

Принцеса лише легковажно знизала плечима.

— Я сьогодні орендувала його повністю. Є якісь проблеми?

Я заціпеніла від шоку.