Розділ 111 — Розділ 111

Місцем проведення сьогоднішнього благодійного вечора став центральний хол головної будівлі Великого храму.

Центральний хол вважався надзвичайно важливим місцем у Великому храмі — саме тут висвячували священників або раз на рік проводили спільну месу.

Його відчиняли переважно для заходів великого масштабу.

Люстри, у яких світло виблискувало й спадало донизу, наче коштовне каміння, срібні свічники та пишні квіткові композиції — усе всередині було прикрашено справді розкішно.

«Якраз у смаку Серафіни».

Якщо бути відвертою, зала виглядала надзвичайно красиво. Проте, як на мій особистий смак, тут не завадило б трохи більше стриманості. Зрештою, це був благодійний вечір, який проводили не деінде, а у Великому храмі.

«Втім, яка різниця».

Я лише подумки знизала плечима.

Часи, коли священники вирізнялися бідністю та скромністю, давно минули. Мабуть, через те, що в священнослужителі часто йшли другі та молодші сини аристократів, останнім часом Великий храм за своїми розкошами міг спокійно дати ляпаса навіть імператорському палацу.

Поки я так розглядала Великий храм, то відчула на собі чимало пильних поглядів.

«Аж надто вони витріщаються».

Я навмисно випростала спину ще рівніше й невимушено всміхнулася. Воно й не дивно, адже гості без упину зиркали в наш бік.

Зустрічаючись зі мною поглядом, вони поспіхом відверталися, наче налякані водою горобці. А потім починали перешіптуватися між собою.

Звісно, я не могла чітко розібрати їхніх голосів, проте не зрозуміти суть цих розмов було просто неможливо.

«Погляньте-но туди, це ж герцог Клаудіус та панна Ансі!»

«Я чула чутки про їхню близькість, але не думала, що вони прийдуть на благодійний вечір як партнери» — це були найпростіші теми.

«Ну, панна Ансі зараз найближча людина до дому Клаудіусів».

«Справді, вона ж близька подруга принцеси Клаудіус».

«Кажуть, що останнім часом принцеса з'являється лише на тих світських прийомах, які відвідує панна Ансі».

«І це все? Навіть у судовому процесі проти графського дому Густо герцог доклав чимало зусиль заради неї».

Ось так вони виявляли цікавість до моїх дружніх стосунків із герцогом та його сестрою.

«А якщо так, то які саме між ними стосунки?»

«Усе ж вони дорослі чоловік і жінка, хіба можуть вони щоразу з'являтися як партнери без жодних почуттів?»

«Ой, та годі, невже це можливо?»

Вони обмінювалися багатозначними поглядами, намагаючись розгадати суть наших стосунків з герцогом.

«Що ж, панні Ансі пощастило».

«Завдяки авторитету герцога Клаудіуса вона тепер так високо задирає носа, чи не так?»

Серед них точно були й недоброзичливі погляди через те, що панна зі скромного роду раптово опинилася в центрі уваги всього світського товариства.

«Як усе передбачувано».

Тільки-но я встигла подумки похитати головою, як навколо раптом запала тиша.

«А?»

Спантеличена такою раптовою зміною, я підвела голову. Герцог холодним, проникливим поглядом суворо дивився на людей, які щойно перешіптувалися між собою. Хоча він просто дивився на них, тиск від його постаті був неймовірним.

— Кхм-кхм!

— Ой, щось мені пити захотілося...

Цього одного погляду вистачило, аби гості почали вдавати, ніби нічого не помічають, і поспіхом розійшлися в різні боки. Водночас герцог глянув на мене згори вниз:

— Щось не так?

— Нічого, усе гаразд, — поспішно заперечила я, похитавши головою.

Та попри це, моє серце мимоволі сповнилося теплом, адже в голові крутилася лише одна думка: «Він заступився за мене».

— Ларі!

Саме в цей момент до нас підійшла принцеса.

За звичайних обставин вона б підбігла, наче невгамовне лоша, проте зараз, зважаючи на присутність сторонніх, її хода була бездоганно витонченою. Вона подивилася то на мене, то на герцога, а тоді раптом запитала:

— Хіба знайдеться у світі ще одна така чудова подруга, як я?

Я трохи розгубилася:

— Прошу?

— Хіба не завдяки мені ви змогли так затишно доїхати сюди в кареті удвох? — принцеса знову гордо випнула груди, хизуючись своїм вчинком.

Хм, схоже, наша принцеса дуже хоче похвали? Що ж, тоді варто її порадувати.

— Звісно, наша принцеса — найкраща, — кмітливо підіграла я їй.

— Ти диви, скільки в тебе способів вихвалити саму себе, — натомість герцог лише примружив очі й кинув докір.

Панна невдоволено подивилася на нього спідлоба:

— Якщо ти вдячний, то міг би просто подякувати, а не критикувати. Який же ти нещирий.

Герцог від такого зухвальства аж мову втратив, проте панні було байдуже — вона одразу ж підійшла ближче й обхопила мою руку:

— Але май на увазі, на цьому мої поступки братові закінчуються. Я теж хочу побути з Ларі.

— О, тоді, можливо, скуштуємо десертів? Я щойно бачила там шоколадно-пекановий тарт, який ви так любите, принцесо...

Поки ми так невимушено розмовляли, я раптом відчула на своєму обличчі чийсь палкий погляд і мимоволі напружила плечі.

Коли я крадькома повернула голову, то побачила герцога, який дивився на мене з вельми ображеним виглядом.

«Що це за погляд такий?!»

Це було схоже на те, ніби ти годуєш надворі вуличного кота ласощами, а твій власний домашній кіт спостерігає за цим через вікно й люто витріщається на тебе...!

Тієї ж миті герцог із рішучим виразом обличчя повернувся до сестри:

— Ево, панна Ансі сьогодні — моя партнерка.

— Перш ніж стати твоєю партнеркою, вона взагалі-то моя подруга, хіба ні?

І саме тоді, коли брат із сестрою гарчали одне на одного, наче кішка з собакою...

— Пане герцогу Клаудіусе, — пролунав спокійний, лагідний голос.

Озирнувшись, ми побачили первосвященника Еванса, вбраного в офіційне шляхетне вбрання священнослужителя. Поруч із ним впритул стояла Серафіна, яка з легкою посмішкою споглядала нашу компанію.

— Щиро дякую, що завітали на наш благодійний вечір і прикрасили його своєю присутністю.

Після цього він із доброзичливим виразом обличчя по черзі подивився на мене та на принцесу:

— Радий вітати вас, принцесо, а також вас, панно Ансі.

— О, вітаю, первосвященнику Евансе, — першим витончено відповів герцог. — Я також вдячний за запрошення на цей бал. Усе організовано просто чудово.

— Ну що ви, це дрібниці.

Незалежно від того, що кожен із них думав насправді, зовні їхнє привітання виглядало вельми теплим та дружнім.

У цей момент погляд Серафіни ковзнув по мені. Проте невдоволення зникло з її обличчя так само швидко, як і з'явилося, і вона одразу ж солодко заговорила до мене:

— Ларі, ти як? У тебе все гаразд?

Хоча її обличчя сяяло посмішкою, смарагдові очі, що дивилися на мене, залишалися холодними, наче крига.

Я вдала, ніби нічого не помічаю, і з веселою посмішкою відповіла:

— Звісно, завдяки твоїм турботам у мене все чудово. Сподіваюся, у тебе, Серафіно, теж усе гаразд?

Від цього запитання на обличчі Серафіни з'явилася ледь помітна тріщина.

Вона ж чудово знала, наскільки сильно зараз упала її репутація у світському товаристві, тому моє щире питання про те, чи все в неї «гаразд», здалося їй справжнім знущанням.

Попри це, Серафіна все ж зуміла втримати лагідну посмішку.

«Ну ще б пак, якби вона не вміла навіть так контролювати свій вираз обличчя...»

Їй би ні за що не вдалося здобути славу найтендітнішої лілії світського товариства. Проте її тіло виявилося значно чеснішим...

«Хм».

Я непомітно опустила погляд донизу. Було чітко видно, як білосніжна рука Серафіни щосили стискала тканину власної сукні.

«Схоже, вона ледве стримує лють».

Що ж, у такому разі...

Я навмисно всміхнулася ще яскравіше, дивлячись прямо на свою колишню подругу. Повіки Серафіни дрібно затремтіли.

Споглядаючи це видовище...

«Ха, яка насолода».

Я відчула таке неймовірне полегшення, наче за один ковток осушила цілу пляшку холодної газованки.

І саме в цю мить пролунав гучний вигук:

— Зустрічайте найсвітліший місяць імперії, матір усього народу — Її Величність Імператрицю!

Почувши це оголошення, усі присутні в центральному холі люди одночасно схилилися в глибокому поклоні, виявляючи свою шану Її Величності.