Розділ 115 — Розділ 115

— Ого, викласти таку велику суму.

— Невже первосвященник Еванс має якісь особливі почуття до панни Лопес?

— Ну, він же й цього разу посприяв, щоб вона організувала благодійний вечір...

Щойно сумку викупили, погляди, якими гості дивилися на Серафіну, разюче змінилися. І не дивно, адже первосвященник Еванс посідав вагоме становище в імперії.

Він був не лише одним із найвпливовіших священнослужителів у храмі, а й спадкоємцем дому маркіза Еванса.

Така людина особисто допомогла Серафіні влаштувати цей вечір, та ще й викупила її лот на аукціоні. Для злету репутації Серафіни цього було більш ніж достатньо.

Тим часом Серафіна, відчувши впевненість, кинула на мене швидкий погляд.

«Бачиш? Ми з тобою не з одного поля ягоди».

Наче хизуючись цим, вона гордо випрямила шию й заговорила:

— Наступний лот представила панна Ансі. Це ранній етюд храмового художника...

У цю мить Серафіна раптом застигла з таким приголомшеним виглядом, наче її вдарили обухом по голові.

— Ой, що це з нею?

— Чому панна Лопес замовкла?

Гості здивовано зашепотілися. Серафіна миттєво оговталася й поспіхом договорила:

— ...Д-Донована.

Проте вона була настільки шокована, що навіть не змогла приховати тремтіння в голосі.

«Ну що, з'їла?»

Я ледь помітно всміхнулася Серафіні, яка заціпеніла від несподіванки.

Хоча з цим лотом мені й допоміг герцогський дім Клаудіус, бачити її перелякане обличчя було справжньою насолодою.

І тут понеслося:

— Боже мій, невже Донован?!

— Хтось виставив картину самого Донована?

Серед гостей знявся справжній галас, наче в розбурханому вулику.

— Пожертвувати такий рідкісний витвір мистецтва для благодійності — панна Ансі має неабиякі можливості.

— Та й віконський дім Ансі, кажуть, насправді досить заможний.

Уся увага зали вмить переключилася на мене.

«Хм, таку увагу взагалі-то мав отримати герцогський дім».

Не в силах приховати ніяковість, я крадькома зиркнула на принцесу.

«Я знову перед вами в боргу...»

Зустрівшись зі мною поглядом, принцеса хитро, пустотливо всміхнулася.

— Подивися туди, — стишено прошепотіла вона й кивнула в бік Серафіни.

Я мимоволі подивилася туди й побачила, як Серафіна нервово кусає губи.

«Ого, Серафіна здатна й на такі емоції».

Я із задоволенням споглядала за її блідим обличчям. За звичайних обставин вона б усе одно вичавила посмішку, але зараз їй, схоже, забракло сил навіть на те, щоб просто тримати обличчя.

Поки я насолоджувалася цим моментом, поруч пролунало:

— Ранній етюд Донована? Я б і сама не проти його придбати.

Пробурмотівши це, Її Величність Імператриця без вагань підняла табличку:

— 100 000 дерків.

Боже мій. Оце так розмах, цілком у дусі господарки імператорського палацу...

Проте імператриця була не єдиною, хто хотів зробити ставку. Ціна почала стрімко й невпинно повзти вгору:

130 000 дерків.

150 000 дерків.

180 000 дерків...

Таблички в руках гостей змінювалися одна за одною без передиху.

— Неймовірно, погляньте, як росте ціна!

— А як інакше? Це ж робота Донована.

— І все ж, я навіть не уявляла, що торги будуть настільки захопливими.

У залі панувало справжнє азартне піднесення.

І посеред цього дійства герцог уперше підняв свою табличку. Серафіна, чиє обличчя від побаченої цифри миттєво сполотніло, шоковано пролепетала:

— П-пан герцог Клаудіус пропонує... 500 000 дерків...

Від цієї астрономічної суми в залі вмить запала така тиша, наче всіх облили крижаною водою.

— 500 000 дерків. Чи буде якась більша ставка за 500 000 дерків?

— …

— …

Проте люди лише перезиралися між собою. Більше жодна табличка не піднялася.

Серафіна зціпила зуби й була змушена оголосити:

— Якщо більше ставок немає... лот панни Ансі переходить до пана герцога.

— Ну от і чудово, — задоволено кивнула принцеса, яка сиділа поруч.

Я ж затамувала подих й підвела очі на герцога.

«Це... мені не сниться?»

Адже зазвичай у «Трояндовій грі» викуп речі іншої людини означав одне...

Що ти маєш до неї романтичний інтерес, хіба ні?!

У цю мить я навіть забула, як дихати. Його сині, глибокі, наче зимове море, очі невідривно й пильно дивилися на мене. Так, ніби в усьому світі ми залишилися тільки вдвох.

— …

— …

Щойно я відчула цей погляд, як усі звуки навколо мене просто зникли.

Лише шалений стукіт мого власного серця відлунював у всьому тілі.

***

Найяскравіша зоря листопада.

Захід, що брав свій початок із розваги світського товариства — «Трояндової гри».

Коли Дітріх нарешті збагнув справжню суть цієї гри, у його думках виринули слова Еванджелін:

«Ось тобі порада: краще дізнайся про це, бо потім сильно пошкодуєш».

Тепер він занадто добре розумів, на що саме вона натякала.

«…так ось що це насправді означало»

Панни та пані виставляють свої речі, а кавалери купують їх на аукціоні.

І викуп лота означає... Що ти висловлюєш людині свій романтичний інтерес.

Отакий завуальований спосіб заявити про почуття.

У світському товаристві Дітріха вважали людиною, здатною ухвалити будь-яке рішення без вагань. Казали, що йому невідомі сумніви, зволікання чи страх. І сам Дітріх здебільшого погоджувався з цією думкою.

Проте...

«Панна Ансі».

Коли справа стосувалася Ларієт, Дітріху щоразу доводилося збирати в кулак усю свою мужність.

Так було й цього разу.

Він не боявся відкрито заявити про свою симпатію до неї перед усім світом.

І нехай люди довкола шепочуться про різницю в їхньому походженні чи статусі — яке йому до того діло? Головне, що це його власний вибір.

До того ж, сили й величі дому Клаудіус цілком вистачить, аби просто розчавити будь-кого, хто наважиться роззявити рота з цього приводу.

Тож усі ці дрібні клопоти його не турбували.

«А якщо вона мені відмовить?»

Ось єдине, що викликало в нього справжній страх.

Та хоч би якою високою була ця стіна, зведена з його власних побоювань, він уже не міг стримати почуттів, що рвалися до Ларієт...

— Якщо більше ставок немає... лот панни Ансі переходить до пана герцога.

Попри шум і метушню навколо, у його очах існувала лише Ларієт.

Її рожеві очі, що невідривно дивилися на нього, і злегка розтулені червоні вуста.

Цей її здивований вираз обличчя був настільки чарівним, що йому хотілося просто зараз притиснути її до себе.

— ...Пане герцогу.

— ...

— Пане герцогу Клаудіусе!

Почувши, що його кличуть, Дітріх нарешті оговтався. На його обличчі знову з'явилася звична бездоганна посмішка:

— Так, я слухаю вас.

Після завершення офіційної частини Дітріх розмовляв з іншими високопоставленими священнослужителями, серед яких був й Айзек.

— Герцогський дім Клаудіусів знову надав нам неоціненну допомогу, — священики один за одним висловлювали йому свою вдячність.

І це було правдою, адже окрім своїх регулярних благодійних внесків, Дітріх і цього разу пожертвував чималу суму. До того ж він виклав шалені гроші на аукціоні, аби забрати річ панни Ансі.

«Схоже, пан герцог Клаудіус і справді має особливі почуття до панни Ансі».

«І треба ж було такому статися, що цю панну ледь не вплутали в шлюбний скандал із графським домом Густо...»

Вони ж ледь повністю не зіпсували стосунки з герцогом Клаудіусом.

Високопоставлені священики з острахом перезиралися між собою.

Примітка: як у танці, на третій крок зміна обкладинки!