Розділ 116 — Розділ 116

Айзек роздратованим поглядом дивився на цих священиків.

«Дідько».

Високопоставлені священики щосили намагалися вислужитися перед Дітріхом. І Айзеку теперішній стан справ був вкрай огидний.

Від самого початку він ні на мить не сумнівався, що на цьому заході «Найяскравіша зоря листопада» «зорею» неодмінно оберуть Серафіну. Саме тому він і виклав таку значну суму.

Його розрахунок полягав у тому, що чим більше Серафіна привертатиме увагу у світському товаристві, тим кориснішим інструментом вона для нього стане.

Проте.

«Вкрай недоречно втрутився цей герцог Клаудіус».

Через це Ларієт забрала собі всю увагу.

Однак відкрито виступати проти герцога навіть для самого Айзека було дещо обтяжливо.

Тому він заговорила уїдливим тоном:

— До слова, пане герцогу, цього разу ви виклали шалені гроші за річ панни Ансі.

Дітріх мигцем глянув на Айзека.

Айзек зустрів його погляд із лагідною посмішкою:

— Звісно, панна Ансі — чудова дівчина. Проте для керування родом, щиро кажучи, окрім доброї вдачі чи краси, потрібно мати ще чимало інших переваг.

— ...

У цю мить із обличчя Дітріха вмить зникла будь-яка посмішка. Зіткнувшись із цим незворушним виразом, Айзек мимоволі напружив плечі, проте його одразу ж зачепило за живе те, що він інстинктивно злякався.

Саме через це, мабуть, він і додав зайвого, хоча за звичайних обставин уже відступив би на крок:

— Особливо якщо йдеться про такий старовинний рід, як Клаудіуси. Хіба місце його пані не є відповідно вагомим?

— ...

Дітріх вп'явся пильним поглядом в Айзека. На мить запала мовчанка, гостра, наче лезо клинка. Охоплений упертістю, Айзек знову вів далі:

— Я кажу це лише заради вашого блага, пане герцогу. Чи не краще б вам підтримувати стосунки з панною, яка принесе більше користі вашому герцогському дому?

«Твій смак так собі, раз ти обрав подібну дівчину».

Отакий завуальований кпин це був.

— Первосвященнику Евансе!

— Що ви таке верзете?!

Перелякані священики поспіхом почали зупиняти Айзека. Водночас Дітріх, зберігаючи цілковитий спокій на обличчі, злегка підвів підборіддя.

Оскільки між ними була певна різниця в зрості, Дітріх тепер дивився на Айзека зверху вниз.

«Та як він сміє дивитися на мене зверхньо?!»

Поки Айзек подумки закипав від люті, Дітріх промовив крижаним голосом:

— Мені дуже цікаво.

— ...

— Коли ж нарешті первосвященник Еванс навчиться знати своє місце.

— ...

У залі миттєво стало так тихо, що було б чутно навіть падіння голки. Інші священики рефлекторно затулили роти, а обличчя Айзека спалахнуло червоним від сорому.

— Що це взагалі означає...?!

Айзек спробував щось заперечити, проте слова Дітріха виявилися швидшими:

— Чи то як служитель Великого храму, чи то як молодий пан дому маркіза Еванса.

Різко обірвавши репліку Айзека, Дітріх зазирнув прямо в його зіниці:

— Первосвященник Еванс не має жодного права втручатися у справи Клаудіусів.

Айзек миттєво закляк.

«Не має права втручатися у справи Клаудіусів».

Ці слова, мов шило, гостро штрикнули його в саме серце.

— Тож коли первосвященник Еванс починає вказувати, кому бути пані дому Клаудіус, це вже саме по собі... — Дітріх злегка схилив голову набік. — Не вірю, що ви справді не розумієте, наскільки це зухвало щодо Клаудіусів.

— За-зачекайте хвилинку...

— А якщо розумієте і все одно продовжуєте діяти мені на нерви...

У цих яскраво-синіх очах, що нагадували злегка вкрите кригою озеро, відчувався лише холод. Дивлячись у них, Айзек завмер, наче миша перед хижаком.

Дітріх остаточно забив цвяха:

— То ви, безперечно, розпускали свого язика з повною готовністю взяти відповідальність за цю зухвалу поведінку?

Айзек зовсім не очікував, що Дітріх відреагує настільки гостро. Опинившись у скрутному становищі, він міцно зціпив зуби.

Тим часом Дітріх знову подумки прокрутив усе, що щойно сказав Айзек. Його пройняло сильне відчуття неспокою. І суть його полягала ось у чому...

— Невже, первосвященнику Евансе, — Дітріх знову поставив запитання голосом, гострим як лезо, — ви вже встигли наговорити подібної нісенітниці й панні Ансі?

— ...

Айзек міцно стулив щелепи. І ця мовчанка стала для Дітріха красномовною відповіддю.

— Ха...

Щойно це підтвердилося, Дітріх відчув, як від гніву в його голові все застелило білим шумом. У синіх очах спалахнуло справжнє полум'я.

«Як мені з ним учинити?» — щиро міркував Дітріх.

Не в змозі стримати лють, він щосили стиснув кулаки. Кінчики його пальців дрібно тремтіли. Атмосфера розжарилася до межі, здавалося, Дітріх ось-ось просто вдарить Айзека.

— П-пане герцогу Клаудіусе!

— Опануйте себе, будь ласка!

Священики, не витримавши напруги, поспіхом кинулися до Дітріха. Айзек хоч і тримав голову гордо прямо через власну пиху, проте цим усе й обмежувалося.

Придушений цією шаленою енергією, він не міг навіть поворухнути пальцем.

Дітріх міцно заплющив очі, намагаючись приборкати свій гнів.

І тоді:

— ...Хух.

Дітріх глибоко видихнув і розтиснув кулаки. Понад усе йому хотілося просто зараз власними руками стерти Айзека на порох. Проте...

«Тут присутня панна Ансі».

Він не бажав демонструвати Ларієт свою жорстоку сторону. Натомість він промовив:

— Будь-які пожертви від імені Клаудіусів, що планувалися на цьому благодійному вечорі, скасовуються.

Від цього холодного голосу обличчя священиків миттєво зблідли.

— Що-о?!

— Крім того, мені варто переглянути доцільність усіх наших спільних благодійних проєктів із Великим храмом.

— Ні, але ж це...!

— Пане герцогу, ми розуміємо ваше обурення, проте...

Священики з білими як стіна обличчями намагалися бодай якось переконати Дітріха. Дивлячись на них, Дітріх лише скривив куточки губ. Це була посмішка, холодна як лід.

— Однак кошти за викуплену картину Донована будуть виплачені в повному обсязі.

— Ах...

— Адже панна Ансі — людина, яка варта такої суми.

Кинувши ці слова, Дітріх різко розвернувся й пішов геть.

— П-пане герцогу!

— Зачекайте, будь ласка!

Священики кинулися за ним, намагаючись зупинити, проте Дітріх навіть не озирнувся.

— Як таке взагалі можливо...

Служителі храму застигли на місці, мов укопані, безпорадно дивлячись у спину Дітріху, що віддалявся. А тоді вони з блідими від переляку обличчями повернулися до Айзека:

— Первосвященнику Евансе, що ви взагалі накоїли!

— Про що ви думали, коли дозволили собі таку зухвалість?!

Позаду миттєво знявся ґвалт, проте Дітріх уже повністю викинув цих священиків із голови.

«Через мене панні Ансі довелося вислуховувати такі образливі слова».

Вираз обличчя Дітріха став жахливо похмурим.

Йому було огидно навіть від думки, що Ларієт почує подібне.

Особливо якщо причиною цього став зв'язок із ним.

До того ж, щоб надалі викорінити будь-які подібні прояви неповаги...

«Мої стосунки з панною Ансі мають набути чіткості в той чи інший спосіб».

Існувало два шляхи.

Якщо панна Ансі справді стане коханою Дітріха і ймовірність того, що вона посяде місце майбутньої пані дому Клаудіус, зросте — ніхто не наважиться сказати їй таке в очі.

І навпаки, якщо їхні стосунки залишаться суто дружніми, то Ларієт більше не доведеться вислуховувати подібне через спілкування з ним...

— ...

У цю мить Дітріх відчув, як його настрій остаточно впав на саме дно.

«Мені залишитися з панною Ансі просто друзями?»

Він ні за що не зміг би задовольнитися статусом простого друга. Для цього його почуття стали занадто глибокими.

Від колишнього Дітріха, який завжди вирізнявся чіткістю та раціональністю, не залишилося й сліду — він був абсолютно не в змозі контролювати власне серце.

Дітріх пришвидшив крок.

Він розумів, що все це занадто раптово. Проте залишати все в такому невизначеному стані далі було не можна.

Тож тепер Дітріх мав намір... поставити в цьому крапку в будь-який спосіб.

Примітка: крок перший! Уперед!