Розділ 12 — Розділ 12

«Масштаби герцогського дому завжди такі?! Це просто вражає!»

Хай там як, але я не очікувала, що вона орендує все ательє цілком! До того ж…

«Це ж ательє Крістансен!»

Ательє Крістансен. Найкраща майстерня в столиці, якою керувала провідна дизайнерка мадам Крістансен. Сюди зверталися найвідоміші аристократи імперії та навіть члени імператорської родини. Останнім часом слава закладу злетіла ще вище після того, як вони пошили весільну сукню для іноземної кронпринцеси. Навіть Серафіна ще жодного разу не замовляла тут вбрання!

«Ціна… чи зможу я це потягнути?»

Мої зіниці затремтіли, наче під час землетрусу. Наразі мої кошти на представницькі потреби були майже на нулі. А все тому, що останнім часом Серафіна Лопес, мило кліпаючи очима, наполягала:

— Ларі, я так хочу нову сукню.

Як і належить офіційній «дурепі» Серафіни, я купувала їй усе підряд і завалювала подарунками.

— Що ви робите? Чому не заходите? — кинула на мене побіжний погляд панна Еванджелін і рішуче покрокувала вперед.

— Ох…

Наче корова, яку ведуть на забій, я попленталася слідом за принцесою, ледь переставляючи ноги. Хоч би вони приймали оплату частинами…

***

За дві години.

— Ха, нарешті з вами приємно вийти в люди, — задоволено пробурмотіла принцеса, пильно розглядаючи моє відображення у дзеркалі.

— Справді, принцесо, було одне задоволення чепурити цю панну, — підхопила мадам Крістансен.

Це була щира правда. Почищена та відполірована з ніг до голови, я…

«А я виглядаю краще, ніж гадала».

Моє розпущене волосся охайно зібрали у напівхвіст. Рожева сукня, що м’яко облягала талію та підкреслювала струнку фігуру, ідеально пасувала до кольору моїх очей. До образу додали сумочку з фірмовим бантиком.

Навіть на мій погляд, звиклий до краси Серафіни та принцеси Еванджелін, я виглядала досить гарною! Проте залишалася одна велика проблема.

«Рахунок… що мені робити?»

Заплющивши очі, я нерішуче повернулася до мадам Крістансен.

— Мадам, скажіть, а у вас можлива оплата частинами?

— Стривайте. Що за дурниці ви верзете? — втрутилася принцеса, обурено звівши брови. — Невже ви думали, що я змушу панну Ансі платити за сукню?

Вона гордо задерла носа.

— Я — принцеса Клаудіус. Я не настільки дріб’язкова, щоб перекладати такі копійки на інших.

— …?!

Я захоплено вставилася на принцесу Еву і мимоволі пробурмотіла:

— Принцесо, здається, я зараз у вас закохаюся…

— Пф, і це тільки через таку дрібницю? — хмикнула вона, але потім глянула на мадам Крістансен.

— Виставте загальний рахунок на ім’я герцогського дому.

— Як забажаєте, принцесо, — мадам шанобливо вклонилася.

Потім принцеса кокетливо запропонувала:

— Чи не піти нам пообідати?

Ми вирушили до закладу, що славився найкращими бранчами* в столиці. Передбачливість Еви і тут далася взнаки: нас одразу провели на балкон другого поверху з чудовим краєвидом на вулицю.

*пізній сніданок, що плавно переходить в обід; проходить десь з 11 по 16 годину

— Ви забронювали столик заздалегідь?

— Звісно. До популярних місць важко потрапити без бронювання.

Ще вчора я помітила, що принцеса, попри свій статус, була вельми розсудливою. Маючи вплив дому Клаудіус, вона могла б вигнати будь-кого, щоб звільнити місце, але не зловживала своїми привілеями.

«І таку жінку в оригіналі назвали лиходійкою».

Я вкотре нарікала на абсурдність цього світу.

— Замовляйте все, що хочете. Я на хвилинку відійду в дамську кімнату, — сказала принцеса.

— Добре, — відповіла я.

Поки принцеса відійшла, я гортала меню і розглядала перехожих. Усі вони здавалися щасливими.

«Цікаво, чи виглядаю я зараз так само щасливою, як вони?»

Це було схоже на сон. Раніше я думала, що насолоджуватися життям і приязню інших дозволено лише Серафіні. Але зараз… я відчувала себе головною героїнею власної історії.

— Ларі?

Ой, цей голос. Я обернулася і миттєво нахмурилась. Переді мною, витріщивши очі від подиву, стояли Серафіна Лопес та Грегорі Густо. Наче в поганому анекдоті — зустрілися два вороги на вузькій стежці.

Чому знову вони? Я вже бачити їх не можу.

Серафіна, яка дивилася на мене так, ніби побачила привида, нарешті оговталася.

— Яка зустріч, Ларі! — вигукнула вона. — Що ти робиш у такому дорогому закладі?

Вона зробила особливий наголос на слові «дорогому». Очевидно, хотіла підколоти мене: мовляв, як така нікчема, як я, посміла сюди зайти.

— А навіщо люди приходять до місця, де подають бранчі? — я байдуже стенула плечима. — Прийшла поїсти.

Серафіна від обурення прикусила губу. Раніше, варто було їй виказати незадоволення, як я одразу починала перед нею стелитися. Її, мабуть, дратувала моя нинішня зухвалість.

— А ви, я дивлюся, пішли за покупками? — запитала я.

Серафіна тут же з гордістю продемонструвала численні пакети у своїх руках.

— Так, Грегорі вирішив купити мені новий капелюшок.

Це означало: «Бачиш, твій наречений дарує подарунки мені, а ти не отримала нічого».

Я вдала щирий жаль.

— Боже, і ти носила все це сама? Мабуть, важко. Я теж сьогодні дещо прикупила, але мені сказали, що всі покупки доставлять прямо в міський маєток.

— …Що?

Серафіна підозріло примружилася. Вона чудово знала, що більшість елітних брендів пропонують доставку лише своїм VIP-клієнтам, які витрачали приголомшливі кошти.

Раптом її погляд упав на мою сумочку. В її темно-зелених очах застиг жах.

— Ця сумка… невже вона від мадам Крістансен?!

Одразу впізнала. Фірмовий бантик мадам неможливо переплутати. Я була внутрішньо задоволена. Серафіна, мало не скаженіючи від заздрощів, різко вигукнула:

— Звідки у тебе сумка від Крістансен? Вони ж надзвичайно прискіпливі до клієнтів…!

— Ой, Серафіно, — я здивовано схилила голову набік. — Ти хочеш сказати, що я «не того рівня», щоб носити речі від мадам Крістансен?

Серафіна лише скреготнула зубами. Вона була на межі зриву. У неї самої ніколи не було ні суконь, ні сумок від цього бренду. А тут я — не просто в обновці, а вбрана в цей бренд з ніг до голови, та ще й знущаюся з неї.

Оскільки Серафіна завжди тримала образ «доброї та невинної», вона не могла просто накинутися на мене з лайкою.

Я переможно посміхнулася їй і краєм ока поглянула на Грегорі.

«До речі, чому він такий мовчазний?»

Я очікувала, що він почне нести свою звичну нісенітницю: мовляв, я занадто марнотратна, ці речі мені не личать або що я маю віддати їх Серафіні. Але зараз Грегорі дивився на мене дуже дивним поглядом. Це не була ворожість. Навпаки…

«…цей погляд такий самий, яким він зазвичай дивиться на Серафіну».

Тобто він дивився на мене як на жінку!

Від усвідомлення цього мене аж пересмикнуло.