Розділ 126 — Розділ 126

Згодом.

Аристократи, які тривалий час палко дискутували, влаштували коротку перерву.

«Для початку... що ж, цілком непогано».

Дітріх із задоволеним виразом обличчя подумки проаналізував перебіг засідання.

Дворяни завзято ділилися своїми думками.

І навіть якщо залишити поза увагою питання про те, чи були ці думки дійсно корисними...

Сама лише відсутність позиції «абияк переб'ємося та якось воно буде» вже надзвичайно тішила Дітріха.

Особливо йому сподобалося те, що маркіз Еванс, який ліз не у свої справи, не знаючи про що взагалі йдеться, нарешті покірно зіщулився.

Щоразу, коли Дітріх очолював засідання Ради аристократів, маркіз Еванс постійно намагався прискіпатися до будь-якої дрібниці.

Це було щось на зразок заперечення заради самого заперечення.

Звісно, щоразу Дітріху вистачало кількох слів, аби той стулив рота.

І все ж ця його постійна поведінка, спрямована на те, щоб хоч якось придушити Дітріха, трохи дратувала...

«Нарешті закрив пельку».

Втім, маркіз Еванс усе ще подекуди кидав на Дітріха сповнені люті й образи погляди.

Але...

«Та байдуже».

Дітріх просто викинув це з голови.

Аж ось...

— Слухайте-но, герцогу Клаудіусе.

Імператор дружньо звернувся до Дітріха.

Дітріх схилив голову:

— Так, Ваша Величносте.

— Останнім часом до мене доходять цікаві чутки. Подейкують, у тебе з'явилася панна, з якою ти підтримуєш дуже теплі стосунки...

У той самий момент на його зазвичай холодному, наче зліпленому з криги, обличчі проступив легкий рум'янець.

Це було подібно до того, як серед глибокої зими раптом розпускається перша весняна квітка.

Крихітна, але виразна зміна.

— Так, у мене з'явилася кохана.

Хоча на його обличчі й з'явився сором'язливий вираз, Дітріх без жодних вагань мовив, що знайшов своє кохання.

«Я що, маю галюцинації?»

Імператор подумки просто остовпів.

«Герцог сам каже, що має кохану?!»

Зазвичай Дітріх терпіти не міг, коли хтось втручався в його особисте життя.

Він суворо опікав свою молодшу сестру Еванджелін і не дозволяв нікому вставляти свої п'ять копійок щодо його майбутнього шлюбу чи родинних справ.

Тому всі довкола з усіх сил стереглися, аби випадково не зачепити таку тему.

А тут — така м'яка реакція.

До того ж...

«Він що, ще й соромиться?!»

Здавалося, що з Дітріха й краплі крові не витиснеш, стільки в ньому було холоду.

І щоб такий Дітріх поводився так сором'язливо...

«Значить, цей герцог справді щирий щодо тієї панни...»

Не в змозі здолати цікавість, Імператор знову обережно поставив запитання:

— Кажуть, це панна Ансі? Поголос стверджує, що герцог ставиться до неї надзвичайно особливим чином.

— Вона варта саме такого ставлення.

Дітріх відповів так природно, ніби це було абсолютно беззаперечно.

У Імператора аж рот відкритим залишився:

— Ти... ти точно герцог Клаудіус? Може, це хтось інший перевтілився в тебе?

Замість відповіді Дітріх лише мовчки й пильно подивився на Імператора.

— Кхм-кхм.

Спантеличений Імператор удавано покашляв:

— Точно герцог.

Очі Дітріха ледь звузилися від жалю до співрозмовника.

Як і завжди, навіть перед Імператором Дітріх здатен був висловити все своїм виразом обличчя та поглядом.

І цей його погляд було направду важко витримати...

Не в змозі витримати цей пекучий погляд, Імператор квапливо змінив тему:

— У такому разі... чи задумуєшся ти про шлюб із цією панною?

У ту ж мить Імператор став свідком справжнього дива.

Гострий та холодний погляд Дітріха миттєво розвіявся.

Герцог Клаудіус із м'яким та лагідним виразом обличчя...

До цього просто неможливо було звикнути...

Дітріх відповів значно лагіднішим тоном:

— Це не те рішення, яке я можу ухвалити одноосібно, тож мені варто дізнатися думку самої панни Ансі.

— О, ось як?

— Так. Втім...

Запнувшись на мить, Дітріх ніяково додав:

— Я був би неймовірно щасливий, якби це сталося.

— ...

На цьому етапі Імператор уже цілком серйозно засумнівався, чи бува через перевтому в герцога не почалося марення.

— Герцогу, ти дуже виснажений?

— Перепрошую?

— Якщо ти втомився, то можеш трохи зменшити навантаження на роботі, а?

— ...

На щире хвилювання Імператора Дітріх знову відповів поглядом.

Це був легкий, але сповнений глибокого жалю вираз обличчя, який без слів казав: «Його Величність знову верзе якусь нісенітницю».

«Я ж щиро турбуюся, а у відповідь — таке».

Імператору чомусь стало справді прикро.

Тим часом аристократи були зайняті тим, що перешіптувалися між собою:

— Про що це Його Імператорська Величність та герцог Клаудіус так розмовляють?

— Вони й справді виглядають надзвичайно близькими.

— Якщо згадати, то Його Величність Імператриця була близькою подругою покійної герцогині. Мабуть, ці зв'язки теж мають значення...

Починаючи від дружніх стосунків між Дітріхом та Імператором...

— А сьогодні маркіз Еванс мав доволі знервований вигляд, чи не так?

— Ну, останнім часом дім маркіза Еванса переслідує суцільна смуга невдач. Навіть первосвященник Еванс усе більше втрачає свій вплив у Великому храмі.

— О, а ви чули, що дім Клаудіусів засновує опікунський фонд для дітей?

Позиції маркіза Еванса похитнулися лише через одну благодійну ініціативу Клаудіусів.

— До того ж, кажуть, що вони повністю припинили регулярні пожертви Великому храму, чим неабияк спантеличили верховного священника.

— Якщо Клаудіуси самі візьмуться за благодійність, вплив Великого храму суттєво зменшиться.

— Наскільки я знаю, саме первосвященник Еванс відповідає за проєкти підтримки сиротинців.

— Тож тепер Айзеку стане ще скрутніше.

Вплив Айзека дедалі більше зменшувався...

— Ми теж досі робили скромні, але регулярні пожертви Великому храму, проте тепер я навіть не знаю, як чинити далі.

— Якщо запрацює фонд Клаудіусів, краще спрямувати свої пожертви туди.

— До того ж це чудовий шанс налагодити зв'язки з домом Клаудіусів, хіба ні?

І навіть ці відверті порівняння між Клаудіусами та Евансами...

«Прокляття!»

Підслуховуючи це шепотіння аристократів, маркіз від люті скреготав зубами.

«Скільки ще ми змушені залишатися в тіні цих Клаудіусів?!»

У грудях тиснуло так, ніби туди поклали важкий валун.

На душі було важко й гірко.

***

У той самий час.

Ми з принцесою сиділи у вітальні палацу Імператриці.

На щастя, Її Величність Імператриця запросила нас на чаювання.

Вона зауважила, що я сподобалася їй ще під час благодійного вечора, і навіть надіслала особисте запрошення.

Втім...

«А от присутність тут Серафіни трохи дратує».

Я скоса подивилася на Серафіну.

Серафіна, яка з вишуканою грацією відпивала чай, зустрівшись зі мною поглядом, показово звернулася до Її Величності Імператриці:

— Чай справді неймовірно смачний, Ваша Величносте Імператрице.

— Справді? Я рада, що він припав до смаку панні Лопес.

Її Величність Імператриця доброзичливо усміхнулася.

Відтоді як закінчився благодійний вечір, Серафіна здобувала все більший і більший успіх у світському товаристві.

Усе через чутки про її нібито близькі стосунки з Її Величністю Імператрицею...

Хоча насправді ці чутки поширювала сама Серафіна, роздмухуючи їх за спинами інших.

Адже після завершення благодійного вечора Серафіна навмисно демонструвала всім свої близькі взаємини з Її Величністю Імператрицею.

Своєю хитрою та вправною мовою вона торохтіла на кожному кроці, мовляв: «Її Величність Імператриця особисто відвідала наш благодійний вечір і навіть похвалила нас за те, як чудово ми прикрасили Великий храм».

«Звісно, Серафіна ані краплі не збрехала...»

Але ж це зовсім не та подія, якій варто надавати такого величезного значення.

І замість того, аби спростовувати ці чутки, Її Величність Імператриця лише час від часу запрошувала Серафіну на чаювання.

Вона вирішила обрати шлях підтримання престижу Великого храму.

Зрештою, спростовувати подібні дрібні чутки виглядало б трохи дріб'язково, до того ж...

«Як-не-як, а людина, з якою Серафіна зараз так близька — це "той самий" первосвященник Еванс».

Останнім часом про Серафіну та первосвященника Еванса ходили чутки про палкий роман, адже їхні стосунки розвивалися дуже стрімко.

До того ж, хоч він і поступався герцогу, первосвященник Еванс був одним із найвпливовіших можновладців в Імперії.

Він входив до трійки найвищих священнослужителів Великого храму та був майбутнім головою дому маркіза Еванса.

Тож, зважаючи на взаємини з Великим храмом та прагнучи зберегти обличчя Айзека...

«Їй, мабуть, дещо незручно повністю ігнорувати Серафіну».

Якщо можна виявити ввічливість, випивши лише чашку-другу чаю, то це досить вигідна справа.

Однак...

«Насправді значно ближчою до Її Величності Імператриці є наша принцеса».

Відчуваючи невиразне невдоволення, я встромила виделку в ніжний і м'який бісквітний торт.

«Мені геть не до вподоби, як Серафіна вештається довкола й вихваляється зв'язками з Її Величністю Імператрицею».

Ніжний бісквіт безжально розпався під моїми зубами.