Розділ 127 — Розділ 127

І ось, поки я ретельно пережовувала бісквіт, подумки уявляючи на його місці Серафіну, Її Величність Імператриця заговорила:

— Ви всі, напевно, вже знаєте, але цього місяця до нас прибуває дипломатична делегація з Росберна.

— О, це станеться вже так швидко? — відгукнулася принцеса, мов знала про це.

Делегація з Росберна.

Хоча Імперію відвідували численні дипломатичні місії з різних куточків світу, саме з Росберном торгівля була особливо активною.

Обмін делегація відбувався щонайменше раз на два-три роки.

І цього разу черга випала саме Росберну відправляти свою делегацію.

— Так, саме так. Вони прибувають, аби зміцнити дружбу між нашими державами та обговорити низку питань — від дипломатії до торгівлі.

— На плечі Вашої Величності, мабуть, лягає чималий тягар.

— Ну що ви, хіба це зрівняється з клопотами Його Величності Імператора, який особисто очолює перемовини? Утім, я планую влаштувати урочистий банкет на честь приїзду делегації...

Запнувшись на пів слові, Імператриця раптом звернулася до принцеси:

— Принцесо Клаудіус.

Погляд, яким Імператриця дивилася на неї, був теплим, наче весняне сонце:

— Я чула, що ви нещодавно з великим успіхом провели салон.

— Ваша Величність надто добре про мене думає.

— Тому я б хотіла попросити вас про допомогу з цим банкетом.

У ту ж мить Серафіна, яка досі підлесливо посміхалася й намагалася вислужитися перед Імператрицею, заціпеніла.

«Ого», — я широко розплющила очі.

«Серафіну зараз точно жаба давить».

Вона й без того була надзвичайно чутливою до власного впливу у світському товаристві.

Коли Серафіна організовувала благодійний вечір Великого храму, її популярність серед шляхти суттєво зросла.

«Відчувши цей смак, вона чудово розуміє, що до чого».

Йшлося про важливий банкет на честь іноземної делегації, який очолювала сама Імператриця!

Якщо принцеса долучиться до його організації...

«Репутація принцеси злетить до неймовірних висот».

Настільки, що якась там Серафіна й близько не зможе до неї підступитися.

Зиркаючи на перекривлене обличчя Серафіни, я тихо раділа про себе.

Тим часом Імператриця лагідно продовжила:

— Справа не надто складна: я б хотіла доручити вам квіткове оформлення банкетної зали.

— Квіткове оформлення?

— Саме так. Я знаю, що вашою найулюбленішою квіткою є троянда, але мені казали, що ви чудово знаєтеся й на багатьох інших квітах.

І це була щира правда.

Звісно, принцеса понад усе любила доглядати за трояндами, але в її улюбленій оранжереї цвіли й інші рідкісні та цінні квіти.

І за всіма ними вона доглядала особисто.

— Ох, і ще одне. Нам потрібно відібрати високоповажних гостей для бенкету.

Від цих слів Серафіну перекосило ще дужче.

Спільне обговорення списку аристократів, яким надішлють запрошення, було прямим свідченням того, наскільки тепло й довірливо Імператриця ставилася до принцеси.

Імператриця знизала плечима:

— Звісно, придворна канцелярія зробить первинний відбір, але чим більше досвідчених очей подивиться на список, тим легше буде уникнути помилок, хіба ні?

— ...

Принцеса, яка на мить замислилася, легенько поклала свою долоню на мою.

«А?»

Я здивовано витріщилася на неї.

Принцеса випростала спину й упевнено висловилася:

— Насправді, коли я організовувала свій салон, то отримала величезну допомогу від панни Ансі.

— Ой, невже? — Імператриця здивовано округлила очі.

Принцеса ствердно кивнула й обережно продовжила:

— Тому я насмілюся попросити: чи не могла б панна Ансі також приєднатися до організації?

— О, це зовсім не складно. Нехай буде так.

Імператриця охоче погодилася.

— Щиро дякую, Ваша Величносте.

Щоки принцеси спалахнули ніжним рум'янцем.

Хоч зовні вона й намагалася здаватися стриманою, їй було неймовірно приємно, що її здібності визнали.

— Я докладу всіх зусиль, аби не підвести вас.

— Та що ви, мати одразу двох помічниць — це вигода передусім для мене.

Імператриця із посмішкою подивилася то на мене, то на принцесу:

— Мені так тепло на душі, коли я бачу, як ви двоє ладнаєте.

А потім грайливо перепитала в мене:

— Ну, зрештою, ви ж колись можете стати родиною... Тож це цілком природно, чи ні?

Від цього хитрого запитання моє обличчя миттєво запалало:

— Ой, ні, я...

Але принцеса безцеремонно перебила мої квапливі виправдання:

— Аякже!

І з неабияким задоволенням підтакнула Імператриці:

— День, коли ми станемо родиною, може бути вже зовсім близько!

На це Імператриця підкинула ще дров у вогонь:

— Якщо згадати, то на минулому благодійному вечорі герцог забрав із собою панну Ансі, чи не так?

Ні, а навіщо взагалі згадувати про це зараз?!

Я мимоволі замимрила:

— Ц-це...

— Що ви робили наодинці? Наскільки я знаю, ви повернулися до зали дуже пізно...

— Та хіба це не очевидно? — принцеса посьорбала чаю й знизала плечима. — Вони проводили час наодинці, насолоджуючись товариством одне одного.

— Ой, а чому принцеса так упевнена в цьому?

— Останнім часом мій братик постійно вештається з дурнуватою усмішкою на обличчі, — уїдливо додала вона. — Чесне слово, так і хочеться йому врізати!

Я здригнулася.

Це ж вона жартує, правда?

Але чомусь у моїх очах... принцеса виглядала абсолютно серйозною?!

— До того же він постійно патякає про Ларі, дратуючи мене: «Якщо так заздриш, чому б і тобі не знайти собі когось?»

Принцеса роздратовано цокнула язиком, пародіюючи манеру мови герцога:

— І це поведінка людини, яка є головою шляхетного дому?

Імператриця здивовано витріщилася на неї:

— Ого, невже герцог Клаудіус дійсно так поводиться?

— Щира правда! І найприкріше те, що скільки б я про це не розповідала, ніхто мені не вірить!

Втім, побідкавшись лише хвилину, принцеса раптом переключилася на мене:

— Ларі, ну скажи щось!

Ні з того ні з сього це полум'я перекинулося на мене...

— Скажи чесно, мій братик останнім часом не виглядає трохи бевзем?

Я міцно стиснула губи й лише переводила погляд.

Чесно кажучи, у моїх очах він усе ще залишався вкрай вродливим та розумним чоловіком.

«Але якщо я скажу це вголос, вона лише висміє мене за любовну сліпоту, чи не так?»

Я мала бодай декілька крапель глузду...

— Звісно, я знаю, що Ларі дуже любить мого брата, але людина повинна вміти казати правду...

Саме в той момент, коли принцеса збиралася виголосити чергову промову, пролунав короткий стукіт.

Слуга, що увійшов до вітальні, шанобливо вклонився:

— Засідання Ради аристократів завершилося. Його Величність Імператор поцікавився, чи не завітає Ваша Величність до нього на вечерю.

— Передай, що я з радістю приєднаюся, — із променистою усмішкою відповіла Імператриця.

«Їй справді так приємно?»

Звісно, імператорське подружжя славилося своїм міцним шлюбом.

Проте вони були разом уже майже тридцять років, і все одно один лише заклик до спільної вечері змушував її обличчя сяяти.

«Якщо я колись стану дружиною герцога...»

Цікаво, чи зможемо ми так само покладатися одне на одного протягом усього життя?

«О Боже, про що це я думала?!»

Ніяково поспішивши стримати свої передчасні мрії, я поспіхом повернула собі спокійний вираз обличчя.

Тим часом слуга ще не закінчив:

— Окрім того, прийшло послання від герцога Клаудіуса.

«Від герцога?»

Я нагострила вуха.

— Передайте панні Ансі: якщо чаювання добігло кінця, він пропонує повернутися додому разом. Він особисто завітає за нею. І ще...

Слуга ніяково подивився на принцесу.

Принцеса підозріло перепитала:

— Що ще?

Слуга, не в змозі приховати свій збентежений вираз обличчя, пробурмотів:

— А принцесі просив переказати, аби вона виявила кмітливість та самостійність.

— Ви тільки подивіться на нього! — принцеса вже відверто продемонструвала своє обурення. — Боже, як мені жити поруч з ним!

— Ого, я вперше бачу герцога таким! — Імператриця не стрималася й голосно розреготалася.

І серед цієї атмосфери, де я ніяковіла, Імператриця щиро веселилася, а принцеса обурювалася — лише Серафіна сиділа з виразом обличчя, ніби проковтнула муху.