Розділ 13 — Розділ 13

Ох, як же гидко!

— Та ну, не може такого бути. Я лише рада, якщо моя подруга отримує якісне обслуговування, — промовила Серафіна за мить, натягнувши на обличчя силувану посмішку. — Слухай, Ларі, ти що, прийшла сюди сама? Ти ж зовсім не знаєшся на таких елітних закладах.

Її темно-зелені очі дивилися на мене з удаваним жалем.

— Якщо ти хотіла завітати до такого місця, треба було просто сказати. Я б колись тебе сюди привела...

«Ти нічого не знаєш».

«Без моєї допомоги ти ні на що не здатна».

За цією покровительською манерою приховувалася виразна, гостра злість. Раніше я б враз образилася, злякалася і щосили намагалася догодити Серафіні. Але тепер я залишалася абсолютно спокійною.

— Ну, я не казала, що прийшла сама.

— Що?! — Грегорі раптом витріщив очі. — У тебе є супровід?

Чого це він так розлютився? Я спантеличено поглянула на нього.

— Що це взагалі означає? Панна, яка має нареченого, поводиться так негідно!..

— ...

Стривай-но, минуло вже кілька днів, як я надіслала документ про розірвання заручин. А він досі торочить про «наречену»?

— До того ж, чому ти не відповідаєш на мої листи? Я ж надіслав їх цілу купу!

Я мовчки подивилася на Грегорі й важко зітхнула.

— А, це? Там було стільки безглуздого базікання, що я не побачила сенсу відповідати.

— Ларієт! — закричав Грегорі. — Ти ще пошкодуєш! Хто, крім мене, захоче з тобою одружитися?!

— І чому ти вирішив, що я маю шкодувати?

Запитуючи це, я уважно стежила за атмосферою навколо. Помітно було, що люди почали звертати на нас увагу. А гостями таких вишуканих закладів зазвичай були шляхетні пани та панни.

«Це навіть на краще».

Було б добре зафіксувати перед багатьма свідками, що я вже надіслала Грегорі відмову від заручин. Прийнявши це рішення, я почала говорити ще чіткіше:

— Якби я мала шкодувати, я б взагалі не розривала заручини.

— Що ти верзеш?!

— Чесно кажучи, у мене немає причин для жалю. Я — спадкоємиця віконтства, а ти — лише другий син графа.

Обличчя Грегорі налилося багрянцем від сорому та гніву. Я з насолодою спостерігала за його фізіономією, що нагадувала стиглий томат.

— У майбутньому я стану віконтесою Ансі, а ти — просто людина без жодного титулу, хіба ні?

— Ти... ти! Як ти смієш таке казати?!

— Я лише констатую факти. Чого ти так лютуєш? — уїдливо відказала я.

Як і вчила мене принцеса, немає нічого болючішого за голу правду.

Аж раптом почулося:

— Що це тут за галас?

Цок-цок.

Під ритмічний звук підборів до нас наблизилася Еванджелін. Вона граційно схилила голову набік.

— Наскільки я чула, панна Ансі вже розірвала заручини. Тож ви двоє більше не заручені, чи не так?

— Це... ну...

— То чому ж ви так відчайдушно чіпляєтеся до панни Ансі? — принцеса окинула Грегорі поглядом, наче якусь комаху. — Якось це... жалюгідно.

«Ох, принцесо, ви неймовірна!» — я подумки стиснула кулаки від захвату. Але «напад фактами» від панни Клаудіус ще не скінчився.

— Як на мене, це молодий пан Густо ніяк не може забути панну Ансі.

— Я? Та як я міг би?!

— О, справді? Ну й чудово, — принцеса пирхнула й знову відрізала: — Тоді закрийте рота й відійдіть. Я хочу поїсти в тиші.

Грегорі виглядав так, ніби отримав три аперкоти поспіль і перебуває у передсмертному стані. Простіше кажучи, він зовсім розгубився.

Тим часом принцеса, легко розчавивши Грегорі своїм авторитетом, повернулася до мене з упевненою посмішкою.

— Панно Ансі.

— Так, принцесо.

— Скоро ви отримаєте запрошення.

— Запрошення?

— Так. Це салон, який я регулярно влаштовую...

В очах Серафіни промайнув сильний неспокій.

Салон герцогського дому Клаудіус. За традицією, господиня дому запрошує туди молодих митців та літераторів імперії для підтримки. Оскільки нинішній герцог Дітріх ще неодружений, ці обов'язки виконує його сестра, принцеса Еванджелін.

А головне...

«Серафіна завжди марила тим, щоб туди потрапити, але її ніколи не запрошували».

Принцеса гордовито підняла підборіддя.

— Обов'язково вдягніть ту сукню, яку я вам купила. Домовилися?

«Схоже, мій колишній гардероб й справді був дуже не до вподоби принцесі...»

На мить я зніяковіла, але одразу ж щиро посміхнулася:

— Звісно, принцесо.

Обличчя Серафіни та Грегорі перекривилися від заздрощів та люті.

***

Серафіна та Грегорі вискочили з ресторану, навіть не доївши, — наче тікали з поля бою. Якщо Ларієт ще можна було ігнорувати, то витримати крижаний погляд принцеси було вище їхніх сил.

«Відколи це Ларієт та принцеса так зблитилися?»

Серафіна нервово кусала губи, її обличчя зблідло. Вона завжди була впевнена, що Ларієт навіки залишиться біля її ніг. Але ця непохитна віра почала руйнуватися. І це її страшенно дратувало.

Якраз у цей момент Грегорі поруч почав нити:

— Сера, а що як Ларієт справді розірве заручини? Що мені робити?

— Ой, та замовкни вже! Скільки можна! — роздратовано вигукнула Серафіна, але вмить осіклася.

— Се... Сера? — Грегорі витріщився на неї переляканими очима.

Збентежена Серафіна швидко начепила свою звичну маску й ніжно посміхнулася.

— Вибач. Просто Ларі тебе так сильно кохає...

— Це... це правда?

— Звісно. Мабуть, вона просто зараз не в настрої. Не хвилюйся так, добре?

Втішаючи Грегорі, Серафіна холодно зблиснула очима.

«Треба буде навідатися до Ларієт».

***

За кілька днів.

Я ніжилася в ліжку, ліниво перечитуючи лист від принцеси.

«Панні Ансі від Еванджелін.

Як вам спалося? Чи носите ви речі, які я вам подарувала?

Сподіваюся, те старе лахміття ви вже давно викинули на смітник.»

Ой, невже цей лист має функцію голосового відтворення? Чому мені так чітко вчувається манірний голос принцеси? Я мимоволі пирхнула від сміху.

«То коли ви завітаєте до мого міського маєтку?

Якщо ми уклали контракт про дружбу, його слід неухильно виконувати.

І не подумайте, що я пишу це, бо чекаю на вас.

Просто контракти — це дуже серйозна справа.»

Боже, скільки разів вона ще наголосить на слові «контракт»? Я похитала головою й читала далі.

«До речі, приходьте в тій блакитній сукні з мереживом на подолі.

Не те щоб я її якось особливо виділяла, але вона вам пасує.

Сонце зараз припікає, тож візьміть і ту парасольку, яку ми підібрали.

І приведіть до ладу волосся! Якщо знову прийдете з розпущеними кублами, як привид, я справді розлючуся!»

Вона навіть запам'ятала, яка сукня мені пасує... На душі стало так тепло.

«Чекатиму на відповідь.

Обов'язково вкажіть дату вашого візиту до маєтку Клаудіус. А краще — не витрачайте час на листи, а просто приходьте.

Еванджелін фон Клаудіус.»

На цьому лист закінчувався. Я задоволено склала його назад у конверт.

«Треба й справді скоро відвідати принцесу».

Але раптом мене охопив сумнів.

«Чому панна поводиться так безтурботно?»