Розділ 130 — Розділ 130

— Що?

Серафіна на мить не повірила власним вухам.

Айзек знову їдко посміхнувся:

— Як панна, яка не отримала навіть запрошення, збирається показувати своє обличчя на вітальному бенкеті?

У ту ж мить обличчя Серафіни густо зачервонілося від сорому.

«Але ж... Ларієт точно буде там».

Більше того, Ларієт навіть допомагала з організацією бенкету.

І хоча Ларієт була коханою герцога, у світі ж вважали, що сама Серафіна перебуває в романтичних стосунках із первосвященником Евансом.

То чому ж вона...

Айзек скоса зиркнув на Серафіну.

Судячи з того, як спалахнуло її обличчя, вона ось-ось готова була розплакатися.

«Ох же ці жінки».

Айзек подумки скрушно зітхнув:

«Невже не можна діяти більш розумно?»

Ця легковажність — не вміти опанувати власні емоції й одразу пускати сльози, варто лише ситуації повернутися не на її користь.

Проте...

«Я вже стільки в неї вклав».

Якщо він посвариться із Серафіною зараз, то всі прикладені зусилля й витрачений час зійдуть нанівець.

Не було жодної потреби через хвилинну роздратованість утрачати знаряддя, яке колись ще може стати у пригоді.

— Утім, хто знає, — тамуючи роздратування, м'якше мовив Айзек, заспокоюючи Серафіну. — Якщо ви й надалі зміцнюватимете дружні стосунки з Її Величністю Імператрицею, то неодмінно отримаєте запрошення на наступний бенкет.

— ...Первосвященнику.

— Панно Лопес, ви ж чудово знаєте священне писання? — Айзек тонко натиснув на неї. — «Будьте вдячні за те, що маєте».

— ...

— Буде прикро, якщо через надмірну жадібність ви втратите й те, що вже тримаєте в руках, чи не так?

Поникла Серафіна схилила голову:

— Так, первосвященнику. Ви маєте рацію.

Справді, варто лише зачекати, і шанс випаде знову.

І єдиною людиною, яка могла створити для неї таку можливість, був саме первосвященник Еванс.

«До того ж, хіба не первосвященник уже проклав для мене місток до Її Величності Імператриці?»

Серафіна з усіх сил намагалася переконати сама себе.

Водночас Айзек підвівся з місця й відчинив перед нею двері:

— До наступної зустрічі.

Це явно означало: «Забирайтеся геть».

Попри цю суху й сповнену відрази поведінку, Серафіна не наважилася мовити й слова наперекір.

Вона лише принизливо пролепетала:

— До наступної зустрічі.

Коли Серафіна пішла...

— Ху-х, як же вона дратує своєю непомірною пихою...

Айзек розслаблено відкинувся на спинку крісла й незадоволено буркнув собі під ніс.

Серафіна Лопес.

Доволі приваблива зовнішність, уміння вгадувати найменші бажання та підлещуватися, а також незнатне походження, завдяки якому нею було легко маніпулювати.

Саме тому він свідомо зробив її своїм знаряддям.

Вона ідеально підходила на роль сполучної ланки з Імператрицею.

Її жадібність та марнославство також грали йому на руку.

Варто було лише трохи зачепити ці почуття, як вона слухняно діяла за його задумом.

Однак...

«Треба скористатися нею й вчасно викинути».

Адже він терпіти не міг, коли хтось скиглив і докучав йому.

Погляд Айзека став холодним і байдужим.

***

Минув час, і настав день переговорів із дипломатичною делегацією Росберна.

Трохи хвилюючись, я чекала на герцога та принцесу перед міським маєтком.

«Казали, що делегація прибула ще вчора».

Оскільки вони подолали довгий шлях, учора їм дали час відпочити з дороги, а самі переговори призначили на сьогодні.

«Сподіваюся... цей бенкет залишить у дипломатів лише приємні спогади».

Адже принцеса вклала в нього стільки сил.

Вона особисто перевіряла списки запрошених гостей, добирала посуд та прикраси для бенкетної зали, а також подбала про те, щоб прибрати квіти з надто різким запахом, аби вони не перебивали аромат страв.

Ця ретельність та уважність до деталей вразила навіть Її Величність Імператрицю.

— Боже мій, принцесо. Кажуть, останнім часом ви чудово пораєтеся з обов'язками господині дому Клаудіусів... Це просто дивовижно.

— Це все завдяки допомозі Ларі.

Принцеса великодушно віддала всю заслугу мені.

Ох, наша принцеса не лише вродлива, мила та розумна, вона ще й надзвичайно скромна!

З іншого боку, герцог, спостерігаючи за тим, як ми з головою поринули в підготовку до бенкету, дещо вередував…

***

— Ларі, ви надто зайняті.

Це сталося тоді, коли я викроїла хвилинку під час роботи, аби побачитися з ним.

Герцог миттєво обійняв мене ззаду за талію й поклав підборіддя мені на плече.

«Боже мій, а якщо хтось побачить!»

Я злякалася подумки, але так і не змогла його відштовхнути.

Якщо чесно... я й сама неймовірно скучила за ним.

На щастя, довкола не було жодної душі...

— Я теж хочу провести час із Ларі.

Його голос біля мого вуха викликав приємний вітерець.

— Насправді герцог... тобто Дітріх, ви ж і самі постійно зайняті, тож закидати це лише мені...

Коли я спробувала заперечити, герцог навмисно награно-пригніченим голосом відповів:

— Що ж, той, хто любить дужче, мусить поступатися.

— Що? Ні, річ зовсім не в цьому...!

Від відчуття несправедливості мій голос мимоволі підвищився.

Трохи тихіше засміявшись, герцог лагідно прошепотів мені на вухо:

— Та все ж мені було приємно бачити, як Ларі й Ева працюють пліч-о-пліч.

— Ой, а коли це ви бачили?

— Трохи раніше, я ненадовго зазирав до бенкетної зали. Ви виглядали настільки зайнятими, що я не наважився вас турбувати.

...Я й уявити не могла, що він особисто приходив туди.

Я дещо розгубилася.

Водночас герцог з грайливою посмішкою запитав мене:

— Ну що, тепер ви відчуваєте, що я кохаю вас дужче?

***

Згадуючи його міцні обійми та тихий, низький сміх...

«Боже, чому в мене щоразу палає обличчя, варто лише згадати про герцога?»

Я обмахувала щоки долонями, аби хоч трохи охолоти.

— Ларі!

Саме в цей момент пролунав радісний вигук.

Визирнувши з вікна карети, принцеса усміхнулася мені:

— Довго чекала?

— Зовсім ні.

Я заперечно хитнула головою.

У той самий час дверцята карети відчинилися.

— Ларі.

Герцог, який вийшов із карети, особисто подав мені руку для супроводу.

«Ой?»

Я трохи схилила голову.

Здавалося, герцог був чимось роздратований.

Мені це лише здалося?

Проте герцог одразу ж роздратовано буркнув:

— Оцій Еві зовсім не обов'язково було їхати разом із нами.

А, то він і справді вередує...

Я полегшено усміхнулася.

Ми з принцесою мали допомогти Її Величності Імператриці з останньою перевіркою бенкетної зали, а герцог повинен був бути присутнім на самих переговорах.

Тож ми й вирішили вирушити до палацу разом раніше.

— Час, який закохані проводять наодинці, такий цінний, — герцог насупив брови. — А Ева цього геть не розуміє.

Схоже, йому геть не подобалося, що принцеса їде з нами.

Ну звісно, останнім часом ми взагалі не залишалися удвох.

Що ж, мені й самій... трохи шкода.

«Але все ж...»

Сідаючи до карети, я крадькома зиркнула на герцога.

«Чому вбрання герцога здається мені таким знайомим?»

Гладенька, блакитна краватка без жодного візерунка.

Ідеально вичищені до блиску туфлі.

І цей свіжий, приємний аромат, що долинав від нього...

«Парфуми від Товре?»

У цю мить у моїй пам'яті виринула наша колишня розмова:

«Якому кольору ви надаєте перевагу?»

«Мені подобається блакитний» .

«Вам більше до вподоби краватки з візерунком чи без?»

«Залежить від нагоди, але зазвичай без...»

«А щодо взуття — ви віддаєте перевагу глянцевому чи матовому?»

«Особливої різниці немає. Головне, щоб пасувало до вбрання» .

До того ж, ми тоді розмовляли й про парфуми.

Невже?

Я спантеличено кліпала очима.

Помітивши мій погляд, герцог скоса подивився на мене:

— Щось не так?

— Та ні...

Чи це просто моя надмірна самовпевненість?

Поки я вагалася з відповіддю, герцог пильно подивився на мене, а потім легенько відвів очі й мовив:

— Те, про що ви подумали — правда.

— Що?

Герцог, не повертаючи голови, твердо додав:

— Я хотів сподобатися Ларі, тому навмисно підібрав усе за вашим смаком.

Примітка: боже, оці брат та сестра такі котики, хахах