Розділ 133 — Розділ 133

Дипломат із Росберна обережно поставив запитання:

— Але... чи є в імперії причина йти на ці переговори?

Якщо тільки рід Клаудіусів зможе використовувати торговельний порт, то ця вигода швидше належала б Клаудіусам, аніж усій імперії.

Звісно, вони сплачували базовий 10-відсотковий податок.

Проте лише цього, очевидно, було замало, аби задовольнити апетити імперії...

— Це питання буде вирішено тим, що Клаудіуси сплачуватимуть у формі податку близько 30% від усього прибутку, отриманого в торговельному порту.

Очі членів делегації широко розплющилися від подиву.

Це була воістину вражаюча цифра.

Адже це означало сплату податку втричі більше від попередньої норми.

До того ж імператор імперії ненав'язливо підтримав герцога:

— Ми також вважаємо пропозицію герцога цілком розумною.

«Ці двоє діють напрочуд злагоджено».

«Схоже, Його Величність та герцог заздалегідь про все домовилися між собою...»

Посли Росберна перезирнулися, однак ініціатива вже повністю перейшла до рук імперської сторони.

Насправді це була вигідна угода як для Клаудіусів, так і для всієї імперії, тож в імператора не було жодних причин відхиляти її.

Ось так і завершилися ці переговори…

***

Усередині вишукано вбраної бенкетної зали.

— Подивіться-но туди, — пошепки мовив один із членів делегації, кивнувши в бік Дітріха.

Дітріх стояв поруч із елегантною панною з довгим чорним волоссям і променисто усміхався.

Від його звичного холодного виразу обличчя не залишилося й сліду — зараз його обличчя здавалося по-юнацькому щирим.

«Подумати тільки, щоб цей холоднокровний герцог міг так усміхатися».

Здивовані дипломати спантеличено покліпали очима.

Помітивши їхні погляди, Дітріх, супроводжуючи панну, попрямував до них.

— Вітаємо Його Світлість герцога Клаудіуса, — шанобливо привіталися посли.

— Вітаю. Радий бачити вас знову, — ввічливо відповів Дітріх.

Після чого особисто представив їм свою супутницю:

— Це панна Ансі. Дочка та спадкоємиця віконта Ансі, а також моя кохана.

Кохана.

Дітріх без вагань мовив це слово.

В очах дипломатів на мить спалахнув подив.

У вищому світі до поняття «кохана» зазвичай ставилися дуже стримано й обережно.

Адже через шлюб вирішувалося безліч політичних та фінансових інтересів.

Особливо це стосувалося високопоставлених аристократів, таких як герцог Клаудіус.

І все ж він сказав це так відкрито...

«Виходить, він ставиться до стосунків із цією панною настільки серйозно?»

Тим часом Дітріх відрекомендував послів своїй обраниці:

— Панно Ансі, це члени делегації з Росберна.

— Вітаю вельмишановних послів Росберна. Я Ларієт Ансі.

Ларієт злегка підняла край сукні й шанобливо вклонилася.

Голова дипломатичної місії, маркіз Пера, ступив уперед і привітався у відповідь:

— Я маркіз Пера, очільник дипломатичної делегації Росберна. А це дипломати з моєї команди.

Маркіз навмисно доброзичливо усміхнувся Ларієт:

— Надзвичайно радий знайомству з вами.

Він вирішив, що якщо ця панна настільки дорога герцогу Клаудіусу, їм варто залишити про себе якнайкраще враження.

Тим паче, що з відкриттям торговельного порту їхня торгівля з родом Клаудіусів у майбутньому лише розширюватиметься.

Інші дипломати також шанобливо вклонилися.

Проте неподалік за цим дійством спостерігала одна людина:

— Ха, справді...

Це був Айзек.

Вбраний у бездоганно біле вбрання священнослужителя, він виглядав надзвичайно доброчесним та чистим.

Однак його погляд, спрямований на Дітріха та Ларієт, був сповнений люті та злості.

«Якась дочка віконта... Мало того, що її запросили на банкет, так ще й таке особливе ставлення!»

Тої самої миті, коли Дітріх представив її як «мою кохану», погляди маркіза Пери та решти послів миттєво змінилися.

Їхнє ставлення до Ларієт стало ще більш підкреслено ввічливим та шанобливим.

Варто лише додати ім'я Клаудіусів — і будь-хто стає особливим.

І ця особливість Айзеку...

«Вкрай не до душі».

Але саме тоді...

— Дідько, повзають перед цим покидьком Дітріхом, наче слимаки.

Поруч пролунало роздратоване бурмотіння.

Айзек скоса зиркнув у той бік:

— Батьку.

Це був маркіз Еванс.

— Дипломати цілої країни повинні мати хоч краплю гордості! Що це взагалі таке...

Маркіз Еванс кипів від обурення.

Утім, йому вистачало глузду говорити дуже тихо, аби їх ніхто не почув.

Айзек придушив зітхання й запитав:

— То як пройшли переговори цього разу?

— І не питай! Цей підлий покидьок загарбав усе собі!

Маркіз спопеляв Дітріха палаючим від гніву поглядом.

Втім, у його словах була частка перебільшень.

Адже справа з торговельним портом була певним ризиком навіть для роду Клаудіусів.

Урожай пшениці не міг бути щороку однаковим.

До того ж підвищення податку до 30% на користь імператорського двору було величезною інвестицією з боку Клаудіусів.

Звісно, вони прорахували всі ці деталі й були впевнені в успіху угоди, перш ніж висувати пропозицію.

Але це все одно означало, що вони були готові до можливих збитків.

Маркіз же зовсім не брав це до уваги.

Він лише заздрив багатству Клаудіусів.

Це лишень доводило, що його анітрохи не цікавило, як це багатство зберігається та примножується.

— Ха, Клаудіус має належати мені...

Маркіз Еванс знову пробурмотів це голосом, що повнився ненажерливою жадібністю.

Але саме в цей момент...

До бенкетної зали увійшли Імператор та Імператриця.

— Вітаємо Його Величність Імператора та Її Величність Імператрицю.

Дворяни та дипломати в залі шанобливо вклонилися правлячому подружжю.

Імператриця, як господарка бенкету, витончено мовила:

— Я надзвичайно рада вітати сьогодні послів Росберна та вельмишановних гостей імперії.

Вона тепло усміхнулася:

— Цей бенкет підготовлено аби привітати вас, тож, будь ласка, насолоджуйтеся вечором.

Після цих слів слуги почали проводити гостей до їхніх місць.

Посли, сівши за столи, не змогли приховати здивування, розглядаючи вази з квітами, що прикрашали столи.

— Ці квіти... Це ж філоне.

— Охо, не чекав побачити філоне в імперії.

Жовті квіти, схожі на дзвіночки — філоне.

Філоне були рідкісними рослинами, що росли лише у високогір'ях Росберна, і слугували національним символом їхньої країни.

Те, що їх змогли доставити з такої далечіні, зберігши свіжими для окраси бенкетної зали, само по собі демонструвало велич та могутність імперії.

Окрім філоне, столи прикрашали ще й білі квіти...

— Це ж композиція з белорінів.

— Але ж зараз зимова пора.

Белорін — національна квітка імперії з великими й пишними бутонами.

Хоча в імперії вона була звичною, проблема полягала в тому, що сезон її цвітіння припадав на літо.

Однак білосніжні белоріни перед ними цвіли так пишно й яскраво, ніби не зважали на зимову холоднечу.

Мабуть, аби змусити зацвісти бодай одну таку квітку, було витрачено шалені кошти.

До того ж ані філоне, ані белорін не мали різкого аромату.

— Аромат квітів не перебиватиме запах святкових страв.

— Певно, це облаштували з особливою увагою до деталей?

Поки дворяни та дипломати тихесенько обговорювали це між собою, Імператриця лагідно мовила:

— Подібно до цих двох квітів, які гармонійно доповнюють одна одну, створюючи ще більшу красу, я сподіваюся, що імперія та Росберн і надалі зміцнюватимуть дружбу й розвиватимуться разом.

Від цих слів в очах присутніх спалахнув захват.

— Крім того, обидві квіти мають легкий та витончений аромат, який чудово поєднується з цим бенкетом, чи не так? — долучився до розмови Імператор. — Сподіваюся, що й шановні дипломати, і дворяни імперії зможуть насолодитися приємним спілкуванням.

— До речі, квіткове оформлення бенкетної зали взяли на себе принцеса Клаудіус та панна Ансі, — навмисно додала Імператриця, подивившись на двох панн, що сиділи поруч.

Чуючи це, аристократи щиро захоплювалися:

— Останнім часом принцеса чудово порається зі своїми обов'язками.

— І не кажіть.

— Здається, ті чутки про її пихатість та зарозумілість були суцільною брехнею.

Від цих слів Ларієт пишалася навіть більше, ніж сама Еванджелін.