Розділ 134 — Розділ 134

«Нарешті вони збагнули справжню цінність нашої принцеси».

Розмови дворян точилися й далі.

— До того ж дивовижно, що й панна Ансі приклала до цього руку.

— Казали, герцог прилюдно оголосив панну Ансі своєю коханою?

— Ширяться чутки, що принцеса змогла так блискуче провести салон саме завдяки порадам панни Ансі.

Тепер настала черга Еванджелін пишатися.

«Ох, ну є ж у мене причини прагнути зробити нашу Ларі своєю невісткою!»

Не в змозі приховати задоволення, Еванджелін широка усміхнулася.

Але саме в цей момент...

Один підстаркуватий дворянин усміхнувся й зауважив:

— З таким винятковим смаком... Будь я на місці герцога, теж би відкрито заявив, що вона моя кохана.

— Згоден. А то ж не дай боже якийсь інший кавалер зацікавиться панною Ансі — це ж буде справжня біда.

У той самий момент обидва дворяни, які щойно обмінювалися жартами, раптово заціпеніли.

Ніби їх облили крижаною водою, по спині пробіг мороз.

«Що це?»

Вони крадькома зиркнули вбік.

Дітріх, який щойно спопеляв їх лютим поглядом, зустрівшись із ними очима, миттєво й витончено усміхнувся, наче нічого й не було.

— …

— …

Від цього стало ще моторошніше.

Дворяни, ненадовго замовкнувши, без жодних домовленостей квапливо змінили тему:

— Т-тим паче, останнім святом, на якому я був присутній, був благодійний вечір...

Від цих слів Айзек, який якраз куштував щойно подану закуску, легенько напружився.

Не помітивши цього, дворянин продовжував:

— Звісно, той благодійний вечір був дуже гарним, але з погляду глибини задуму цей банкет, безперечно, вирізняється.

— Ваша правда.

Айзек дратівливо розчавив закуску виделкою.

Розмова аристократів точилася далі:

— О, звісно, захід панни Лопес «Найяскравіша зоря листопада» був дуже оригінальним.

— Мабуть, завдяки йому вдалося зібрати чимало пожертв.

Ну, до цього моменту все було в порядку.

Здавалося, ніби вони визнавали, що вибір Айзека, який зупинився на Серафіні, був не таким уже й поганим.

Однак...

— Утім, найвидатнішим лотом аукціону був, безперечно, етюд Донована, який надала панна Ансі, чи не так?

— А яка сума, яку запропонував за той етюд герцог!

Тема розмови знову звелося до Клаудіусів...

— ...

Настрій Айзека зіпсувався ще більше.

Найчистіша лілія світського товариства, Серафіна.

Спочатку він гадав, що від неї буде чимало користі, але тепер вона здавалася лише гарною обгорткою без особливого вмісту.

Айзек скоса зиркнув на Ларієт.

«Панна Ансі за один лише банкет здобула прихильність і дворян, і послів, тоді як панна Лопес...»

Але саме в цей момент...

— О, а це що за страва?

Посли Росберна, широко розплющивши очі, здивовано подивилися на головну страву.

Філе білої риби, очищене від кісток, було обсмажене до хрусткої скоринки й приправлене пікантними кисло-солодкими спеціями.

Цей спосіб приготування здавався їм надзвичайно знайомим.

На відміну від імперії, де основним частуванням було м'ясо, острівний Росберн харчувався переважно морепродуктами.

А через спекотний клімат там використовували кислуваті приправи для збудження апетиту...

— Сподіваюся, страва вам до смаку, — м'яко мовила Імператриця.

— Вона надзвичайно смачна, — від імені всієї делегації відповів маркіз Пера. — Ми й гадки не мали, що скуштуємо тут кухню нашого Росберна, тож це ще більш приємно.

— Приймаючи таких поважних гостей, ми мусили проявити максимальну турботу, — тепло усміхнулася Імператриця.

Хай там як, імперія була найбільшою державою на континенті.

Вона завжди пишалася власною культурою, і навіть приймаючи гостей з інших країн, не змінювала своїх традицій.

І те, що вони прийняли й подали традиційну страву Росберна...

«Вони виявили до нас повагу».

«Я й не сподівався на таку уважність до деталей».

Напружені обличчя дипломатів помітно пом'якшали.

Тим часом Імператриця, яка уважно стежила за реакцією послів, задоволено кивнула.

«Схоже, всі задоволені».

Увесь цей успіх був заслугою Ларієт та Еванджелін.

Квіткове оформлення з використанням національних квітів імперії та Росберна.

І відмова від давньої упертості заради того, аби подати традиційну страву Росберна.

Все це були ідеї двох панн.

«Здається, принцеса раптово подорослішала».

Імператриця, подивившись на Еванджелін із ніжністю та схваленням, перевела погляд на панну, що сиділа поруч із нею.

Адже ці позитивні зміни в принцесі...

«Без сумніву, відбулися завдяки панні Ансі».

Ларієт Ансі.

Єдина подруга принцеси та кохана герцога.

Усмішка на губах Імператриці стала ще теплішою.

То була усмішка щирого задоволення.

***

— Я думав, тільки цей покидьок Дітріх діє на нерви, а його сестричка — така сама.

Маркіз Еванс бурчав, крокуючи залою.

Бtнкет добігав кінця, настала черга десертів та чаю.

Айзек та маркіз відійшли вбік лише тому, що їм було гидко слухати похвали, які сипалися на адресу Еванджелін за цей банкет.

Проте вони не могли залишатися осторонь безкінечно.

— І що ти збираєшся робити? — маркіз скоса зиркнув на сина. — Верховний священник наказав тобі особисто вирішити питання з фондом.

— ...

Айзек міцно стиснув щелепи.

Маркіз невдоволено цокнув язиком:

— Знову доведеться принижуватися перед Дітріхом...

«Розумієте, чому цього разу ми посилаємо саме вас, первосвященнику, як представника Великого храму на бенкет?»

«Зробіть що завгодно, але залагодьте це питання».

«Сподіваюся, ви впораєтеся».

Настійливі слова верховного священника дзвінко лунали у його вухах.

«Так, я мушу якось вирішити це питання...»

Саме в той момент, коли Айзек стиснув кулаки, до його вух долинули тихі голоси дворян та послів:

— Сьогоднішній банкет був просто чудовий.

— Кажуть, принцеса Клаудіус та панна Ансі допомагали Її Величності Імператриці.

— Дивовижно, що сама Імператриця особисто висловила їм подяку.

Тепла й невимушена атмосфера тривала й під час подачі десертів та чаю.

Посли та дворяни, які на переговорах були готові гризтися між собою, тепер спілкувалися цілком розкуто.

— До речі, подейкують, ніби Клаудіуси відкривають новий фонд для дітей? — з цікавістю в голосі запитав маркіз Пера.

«Клаудіуси?»

Айзек, який саме повертався на своє місце разом із маркізом Евансом, раптом завмер.

Маркіз сильно насупився:

— Куди не глянь — усюди розмови про Дітріха. Дратує.

Тим часом інший дипломат підтримав розмову:

— Я теж чув про це. Не чекав, що високопоставлені аристократи так турбуються про добробут підданих імперії.

— Майбутнє імперії світле.

— Нашому Росберну варто взяти з вас приклад.

...Хто б міг подумати, що навіть посли Росберна зацікавляться фондом Клаудіусів.

Айзек відчув гострий приплив тривоги.

Водночас один із дворян виразно озирнувся довкола, ніби перевіряючи, чи є хтось поруч.

Після чого зглушив голос до шепоту:

— Але що ж тоді буде з фондом Великого храму?...

Ці слова гострим лезом врізалися в слух Айзека.

«Та як вони сміють!»

В очах Айзека спалахнули гнівні іскри.

Поки Айзек та маркіз Еванс були поруч, ці дворяни не наважувалися й слова мовити на цю тему.

І яка підлість — підняти це питання одразу, як ті тільки-но відійшли!

— Ну, якщо рід Клаудіусів всерйоз займеться заснуванням дитячого фонду... Великому храму доведеться непереливки.

— Досі саме герцогський рід виділяв колосальні пожертви.

— Благодійність завжди була відповідальністю Великого храму, тож тепер їхній вплив дещо похитнеться.

— Кхм, кхм!

Не в змозі більше терпіти, маркіз Еванс демонстративно закашлявся, ступивши вперед.

Він окинув присутніх незадоволеним поглядом, і злякані дворяни один за одним поспіхом відвели очі.

І все ж маркіз Еванс так і не наважився відкрито витребувати в них пояснень щодо цієї розмови.

І ця його безпорадність...

«Який же жалюгідний вигляд він має порівняно з цим покидьком Дітріхом».

Айзек стиснув зуби так, що аж скрипнуло.