Розділ 135 — Розділ 135

Дітріх ніколи не терпів.

Якщо щось не відповідало його поглядам, він висловлював протест і чітко проводив межу, показуючи, що це неприйнятно.

Під час попередньої історії зі шлюбним шахрайством, скоєним родом графів Густо Дітріх упевнився у своєму й навіть учинив нечувану витівку — особисто вдерся до Великого храму.

Проте ніхто не зміг його зупинити.

Навпаки, люди лише поділяли гнів Дітріха й усіляко намагалися не потрапити йому на очі.

Окрім того.

«Так було й тоді, коли померла попередня герцогська пара».

...Лише десятирічний хлопчик із холодним обличчям зубами й кігтями виривав владу, щоб міцно втримати рід Клаудіусів у своїх руках.

«Жорстокий виродок».

А от родина маркіза Еванса не мала на це відваги.

І сам цей факт лише підкреслював прірву між родом Клаудіусів та родом Евансів...

«Дідько!»

Відчуття небезпеки перехоплювало подих.

«Усе гаразд. Це лише невеликий відступ, аби згодом зробити крок уперед».

Айзек з усіх сил намагався заспокоїти себе.

Якщо він не розв'яже це питання належним чином і втратить довіру верховного священника та високопоставленого духовенства, надалі його власний вплив зменшуватиметься ще дужче.

Айзек, до крові покусуючи губи, зрештою різко розвернувся.

Він вирішив особисто поговорити з Дітріхом щодо питання благодійного фонду.

Дітріх саме спілкувався з Імператрицею, Еванджелін та Ларієт.

— Ви чудово попрацювали, принцесо. І ви також, панно Ансі.

Імператриця яскраво усміхалася, висловлюючи вдячність обом паннам.

— Я щаслива, якщо змогла бодай трохи допомогти Вашій Величності Імператриці, — Еванджелін граційно опустила повіки.

Тоді Імператриця набула серйозного вигляду:

— Що значить «трохи»? Я кажу абсолютно щиро!

Після чого продовжила лагідним голосом:

— Усією успішністю цього банкету ми зобов'язані лише принцесі та панні Ансі.

— Ви надто ласкаві.

— Анітрохи. Я особливо радію з того, що дипломатична делегація лишилася в повному захваті від бенкету.

Повторно висловивши похвалу, Імператриця раптово з грайливим виразом обличчя повернулася до Дітріха:

— Ой? Я хвалю принцесу та панну Ансі, а чому це в герцога такий гордий вигляд?

— Моя сестра та моя кохана допомогли Вашій Величності, тож як я можу не пишатися? — Дітріх відповів, навіть бровою не повівши.

Кохана.

На відміну від Дітріха, який зберігав спокійне обличчя, Ларієт від цього слова залилася фарбою.

«Боже, ну й видовище...»

Еванджелін усім своїм виглядом відверто демонструвала це на обличчі, проте, зважаючи на присутність Імператриці, не стала докоряти своєму братові.

— Неймовірно, ти вже зараз так опікуєшся своєю родиною, — Імператриця засміялася. — Ширяться чутки, що герцог без тями любить свою сестру, а тепер ти хочеш додати ще й славу відданого чоловіка?

— Якщо випаде така нагода, я із задоволенням, — Дітріх знизав плечима й невимушено відповів.

Від вираження таких відвертих почуттів обличчя Ларієт спалахнуло ще дужче.

Поки вони вчотирьох мило розмовляли...

— Пане герцогу Клаудіус.

Почувши це звертання, Дітріх побіжно звів голову.

Тепле світло, яким він щойно дивився на Ларієт, свою сестру та Імператрицю, миттєво зникло.

Його погляд став байдужим — таким, яким дивляться хіба що на свійських тварин.

Навіть на звичайний камінь під ногами не дивляться з так.

Протім, зважаючи на Імператрицю, він принаймні виявив ввічливість у відповіді:

— Що сталося?

Хоча така байдужість зачепила самолюбство Айзека, той із зусиллям зобразив на обличчі м'яку усмішку:

— Чи не могли б ви приділити мені хвилинку?

— ...

Замість відповіді Дітріх скоса зиркнув на Імператрицю.

— Я не проти, розмовляйте спокійно, — усміхаючись, кивнула Імператриця.

Проте обличчя Дітріха залишалося похмурим.

— Ну, не думаю, що між мною та первосвященником є якісь дружні взаємини для розмов...

Айзек, придушуючи роздратування, відповів вельми дружньо:

— Не варто так казати. Ми ж усе-таки родичі?

— Родичі...

Дітріх на мить замислився над цим словом і засміявся.

У цій усмішці не відчувалося жодного тепла.

— Чесно кажучи, я здогадуюся, про що первосвященник Еванс зібрався зі мною говорити.

Його пронизливі сині очі впилися в Айзека.

— Про новий дитячий фонд, який збираються заснувати Клаудіуси.

Айзек, уражений у самісіньке серце, міцно стиснув губи.

Дітріх злегка нахилив голову набік:

— Ви ж хочете попросити мене скасувати заснування цього фонду, чи не так?

Айзек із зусиллями ковтнув приниження, що підступало до самого горла.

«Цей виродок!»

Якби Дітріх хоч трохи зважив на становище Айзека, він би не запитував про це так відверто в присутності Імператриці та інших дворян.

Він принаймні запропонував би відійти туди, де вони були б удвох.

Адже коли людина в чині первосвященника просить про щось і схиляє голову...

Це завдає нищівного політичного удару.

Тим паче Айзек, хоч і вдавав протилежне, мав надзвичайно велику гордість.

Знаючи це, Дітріх не виявив ні краплі поваги.

Це означало лише одне: він вважав, що Айзек взагалі не вартий поваги чи уваги.

...Або ж йому було геть байдуже до ворожнечі з ним.

Проте.

— Так, я прошу вас про це.

У цієї ситуації слабшим був саме Айзек.

Наразі у Великому храмі чинили тиск з усіх боків, вимагаючи врегулювати розбіжності з Клаудіусами та розв'язати питання з пожертвами.

Ще більше обурювало те, що привід для створення дитячого фонду надав сам Айзек.

Але Айзеку було вкрай образливо.

«Та що це взагалі за жінка, ця панна Ансі?!»

Він ніяк не міг повірити, що все це сталося лише через те, що він зачепив цю нікчемну дочку віконта.

Дітріх, спокійно спостерігаючи за Айзеком, який тремтів від сорому, повільно підняв куточки губ.

Це була посмішка, гостра мов лезо.

— Це буде складно.

Обличчя Айзека спалахнуло.

Дітріх навіть не вжив формального «на жаль».

Не в змозі стриматися, Айзек мовив, скриплячи зубами:

— Якщо ви далі протистоятимете Великому храму, це буде не вельми корисно й для герцогського дому, чи не так?

— Ну, первосвященник Еванс уже давно турбується про рід Клаудіусів, — на відміну від стривоженого Айзека, Дітріх від початку й до кінця поводився невимушено. — Можливо, у мене трохи складний характер, але ця турбота не здається мені такою вже приємною.

— Пане герцогу!

— Справами Клаудіусів опікуються самі Клаудіуси, — категорично відрізав Дітріх. — Я вдячний за вашу турботу, але з самого початку це лише зайве втручання.

— Це!..

— Окрім того, первосвященник говорив так, ніби ми мусимо надавати якісь привілеї через те, що є родичами.

Айзек хотів щось заперечити, але Дітріх взагалі не дав йому можливості вставити слово.

— Я вважаю, що чим ближчі кровні зв'язки, тим чіткіше слід розділяти особисте й службове.

Усмішка Дітріха стала ще виразнішою:

— Хіба так не буде значно краще?

Дідько!

У результаті вся стриманість, яку Айзек насилу зберігав, остаточно зруйнувалася.