Розділ 136 — Розділ 136

Айзек лютим поглядом витріщився на Дітріха.

Проте Дітріх анітрохи не зніяковів.

Навпаки.

— Якщо вам більше немає чого сказати, гадаю, на цьому нам краще завершити розмову.

Він свавільно закінчив діалог, навіть не чекаючи згоди Айзека.

— Не хотілося б через нашу дріб'язкову суперечку псувати приємне дозвілля іншим.

Почувши ці слова, Айзек раптово схаменувся й озирнувся довкола.

Спочатку йому здавалося, що за їхньою розмовою уважно спостерігає лише Імператриця, яка стояла поруч.

Але перш ніж Айзек усвідомив погляди абсолютно всіх аристократів та представників делегації були прикуті до них.

— Що це за суперечка?

— Здається, пан герцог та первосвященник Еванс посварилися через дитячий фонд...

Це означало одне:

Усі на власні очі побачили, як Дітріх жорстко відмовив Айзеку.

Окрім того:

— Але ж вимагати від Клаудіусів не засновувати фонд...

— Як на мене, це вже перевищення повноважень.

— Хоч би яким високим був авторитет Великого храму, хіба вони мають право втручатися в те, які справи веде аристократичний рід?

— Клаудіуси ж репрезентують усю імперську знать...

Погляди дворян, спрямовані на Айзека, були зовсім не доброзичливими.

У Айзека на мить стислось серце.

Так і було.

Збоку це виглядало так, ніби Великий храм свавільно втручається у справи аристократичного роду й намагається вказувати, що робити.

Для гордих дворян подібне втручання Великого храму було вкрай небажаним.

До того ж, якщо вони поводяться так самовпевнено й нахабно навіть із Клаудіусами, високопоставленими аристократами...

То як вони ставитимуться до решти дворян нижчого рангу?

«Невже він розрахував навіть це й навмисно казав усе це так, щоб чули інші?!»

Міцно стиснувши зуби, Айзек озирнувся.

Дітріх зустрів його погляд із бездоганно спокійним виразом обличчя.

«Не може бути...!»

Витончене обличчя Айзека палало від сорому й гніву.

Айзек вагаючись задкував і зрештою просто втік звідти.

Холодні погляди аристократів уперто супроводжували його спину, що віддалялася.

***

Пізньої ночі, коли на небі рясно висипали зорі, бенкет нарешті добіг кінця.

— Уф, я ледь не померла від напруги!

Дорогою до екіпажу принцеса потягнулася, мов кішка, й полегшено пробурмотіла.

— Ти справді чудово попрацювала, Ево.

Я лагідно поплескала принцесу по плечу.

Принцеса гордовито знизала плечима:

— Хіба я одна старалася? Ларі теж добряче потрудилася.

А потім, ніби роблячи послугу, додала:

— Ну й... брат теж попрацював.

— Перш ніж таке казати, трохи змочи слиною губи.

— Ой, це було так помітно?

Граційно висунувши язичка, принцеса знизала плечима:

— Але цього разу це було трішки несподівано.

— Що саме?

— Те, що ти відверто відмовив первосвященнику Евансу.

Я була повністю згодна з нею.

Зазвичай, бодай із поваги до Великого храму, відмовляють тихо й без свідків.

Я крадькома поглянула на профіль герцога.

«Як би це сказати... таке враження, ніби герцог гостріше сприймає саме первосвященника Еванса?»

Хай скільки неприємних почуттів накопичилося щодо роду маркіза Еванса, зазвичай герцог не став би так різко проводити межу.

— У будь-якому разі, братові краще не переходити дорогу.

Принцеса знову похитала головою:

— Він такий злопам'ятний!

— Злопам'ятний?

Згораючи від цікавості, я тихенько поставила запитання принцесі.

«Невже між герцогом та первосвященником Евансом щось сталося?»

Принцеса, яка мовчки дивилася на мене, лише грайливо усміхнулася:

— Та ні, просто є таке.

Я була трохи спантеличена, але швидко зрозуміла.

Що ж, рід маркіза Еванса й справді поводився надто огидно.

Герцог теж людина, тож на тлі застарілої образи йому було важко поводитися з ними добре.

— А між іншим, щодо первосвященника Еванса, — знову пожвавилася принцеса. — Бачили його обличчя? Воно ж повністю перекосилося!

— Ево, будь ласка, підбирай вирази.

— Та що такого? Тут же тільки свої.

Герцог зробив їй зауваження, але принцеса й бровою не повела.

— Я потім крадькома бачила, як маркіз Еванс страшенно гримав на первосвященника!

Принцеса прикрила рот долонею й підступно хихикнула:

— Уявіть, як йому урвався терпець! Стільки грошей вбухали, щоб здобути посаду первосвященника, а брат постійно перекриває йому кисень.

— Ево, все ж слід зберігати пристойність.

— Боже мій. Коли це каже людина, яка особисто вліпила ляпаса роду Евансів, це звучить ще дошкульніше, знаєш?

Принцеса розвернулася й посміхнулася герцогу:

— Так і бути! Оскільки вдень Ларі була зі мною, тепер дозволяю братові провести її додому.

Обличчя герцога миттєво прояснилося.

— З чого це така ласка?

— Ну як же, це нагорода за те, що ти сьогодні так чудово втер носа первосвященникові. Мені аж на душі полегшало!

Принцеса грайливо підморгнула нам:

— Я поїду в імперському екіпажі, тож ви з Ларі можете затишно доїхати удвох.

Після того як принцеса пішла першою, ми з герцогом сіли в екіпаж герцогського дому й вирушили до міського маєтку роду Ансі.

— Цей бенкет минув просто чудово.

— Це все завдяки зусиллям Її Величності Імператриці та принцеси.

Звично висловивши скромність, я раптово згадала слова, які герцог казав мені раніше:

«І все ж я б хотів сказати, що вам не варто надто применшувати власні заслуги. Панна Ансі володіє багатьма чудовими рисами».

Звівши очі, я ненавмисне додала:

— Ну... я теж трохи постаралася.

Почувши це, герцог здивовано округлив очі, а потім...

— Ха-ха!

Тихо й коротко засміявся.

Відчуваючи, як спалахують мої щоки, я без злості подивилася на нього:

— Навіть якщо це смішно, так голосно сміятися — це вже занадто.

— Ні, я сміюся не з цього. Просто...

Припинивши сміятись, герцог тепло подивився на мене:

— Колишня Ларі обов'язково почала б переконувати, що її внесок зовсім незначний.

Його м'який голос приємно лоскотав моє вухо:

— Мені просто радісно бачити, що тепер ви вмієте визнавати власні досягнення.

Його лагідний тон та щасливий блиск у блакитних очах були настільки щирими...

Що через чоловіка, який радів моїм дрібним змінам навіть більше, ніж я сама...

Я на мить втратила дар мови.

— Я чула, що ваші переговори теж пройшли успішно. Ви справді дивовижні.

— Що ж, це була вигідна угода й для Клаудіусів.

Герцог легко знизав плечима.

Чесно кажучи, його ділова хватка викликала справжнє захоплення.

Виторгувати торговельний порт у Росберну та зосередити всі торгові операції цього порту в руках роду Клаудіусів...

Оскільки я свого часу здобула освіту спадкоємиці роду, я не могла цього не розуміти. Навіть з урахуванням податків до імперської скарбниці прибуток буде колосальним.

«До того ж... він задовольнив навіть Його Величність Імператора».

Я чула, що хоча це й обмежувалося лише торгівлею, імператорський дім був у захваті від того, що отримав ще один незамерзаючий порт.

Aдже незамерзаючий порт на півночі тривалий час залишався заповітною мрією імперії.

Саме в цей момент екіпаж сповільнив хід.

Визирнувши у вікно, герцог злегка прижмурився:

— О, ми прибули.

Екіпаж зупинився біля міського маєтку віконта Ансі.

«Ми ж ніби й не розмовляли довго, а вже час прощатися...»

На душі чомусь стало трохи сумно.

— Ходімо.

Герцог простягнув мені руку.

Спираючись на його руку та виходячи на вулицю, я мимоволі сказала:

— Шкода, що так швидко...