Розділ 140 — Розділ 140

Серафіна, приховавши обличчя під великим капелюхом, безпорадно стояла неподалік від виставкового центру.

Не наважуючись увійти всередину, вона лише байдуже дивилася на гомінкий та заклопотаний ярмарок.

У цей момент повз неї пройшли двоє дворян, які щойно оглянули виставку, й стиха розмовляли між собою:

— Ти теж подав заявку на регулярні пожертви до фонду Клаудіусів?

— Ну звісно! Якщо вже сама панна Морган робить регулярні внески!

Очі Серафіни дрібно затремтіли.

Софія Морган — найпопулярніша оперна співачка імперії.

Хто б міг подумати, що навіть панна Морган обере Клаудіусів...

— Але ж ти раніше жертвував кошти Великому храму?

— Ну, робити пожертви в два місця одночасно трохи важко... Тож з тим доведеться покінчити.

Закінчивши розмову, обидва дворяни сіли в карету й поїхали.

Серафіна відчула, як у грудях важким каменем залягла задушлива важкість.

«Невже я поставила не на того?»

У світському товаристві Серафіна вважалася потенційною нареченою Айзека Еванса.

Проте останнім часом первосвященник Еванс припускався лише суцільних помилок.

A це означало...

Що й становище Серафіни так само стрімко погіршувалося...

«Що взагалі робить цей первосвященник?!» — лютувала вона в душі.

«Схоже... на якийсь час варто триматися від первосвященника Еванса подалі».

Прийнявши таке рішення, вона роздратовано розвернулася.

Обличчя Серафіни, яка крокувала геть розмашистими кроками, було повністю викривлене від злості.

***

У той самий час...

Айзек перебував на аудієнції у Верховного священника віч-на-віч.

Ніхто й не торкнувся чаю, що вже геть охолов.

«Знову розмова про цього виродка Дітріха».

Айзек зберігав на обличчі посмішку, але подумки скреготав зубами.

Щойно надійшла звістка про приголомшливий успіх благодійного фонду Клаудіусів, як його одразу ж викликали.

Намір Верховного священника був шитий білими нитками.

— Оцей новий фонд, що його заснували Клаудіуси... як там його, «Діти Клаудіуса»?

Після тривалого мовчання Верховний священник незадоволено відкрив рота.

«Дідько».

Айзек подумки вилаявся.

Як і очікувалося, мова знову зайшла про фонд Клаудіусів.

— Усі піддані імперії — це діти Богині, а вони як сміють... Тху.

Роздратовано цокнувши язиком, Верховний священник продовжив:

— Я чув, що на цій виставці вони уклали величезну кількість договорів про регулярні пожертви.

— ...Це.

— І що ти збираєшся робити?

З-під зморшкуватих повік очі Верховного священника морозно виблискували.

— Благодійний фонд був у юрисдикції первосвященника Еванса, чи не так?

Айзек почувався ніби на голках, очікуючи на наступні слова.

Верховний священник докоряв далі:

— Кажуть, на цій виставці була присутня навіть Її Величність Імператриця.

Очі Айзека миттєво спалахнули гнівом.

Головою він усе розумів.

Імператриця й раніше регулярно відвідувала заходи Великого храму.

Тож і цього разу вона завітала на захід Клаудіусів лише для того, аби дотриматися справедливості.

Тобто...

Він розумів, що не варто відчувати марну неповноцінність, і все ж...

— Подейкують, вони залучатимуть дітей до професійного навчання? Кажуть, вона це високо оцінила.

У цей момент давно пригнічене відчуття неповноцінності вирвалося назовні, мов розтиснута пружина.

— Ха, і який сенс навчати всяку сироту різним речам?!

Айзек різко випалив:

— Хіба з цих паразитів буде якась користь?!

— Що?

— Це просто марнування грошей! Що вони взагалі такого грандіозного роблять...!

— Добирай слів, первосвященнику Евансе!

Гримсь!

Верховний священник зі силою загримав по підлокітнику крісла.

Проте, якщо розібратися, його гнів був викликаний зовсім не зневагою до дітей.

— Якщо казати щиро, то всі справи зайшли в кут саме через це!

Верховний священник гримнув знову:

— Хіба в цьому зовсім немає провини первосвященника?!

Він просто звинувачував його у збитках, яких зазнав «благодійний проєкт» Великого храму.

Прокляття.

Айзек, не маючи що відповісти на ці закиди, від люті міцно стиснув кулаки.

Він стиснув їх настільки сильно, що на тильному боці долонь випнулися синюваті вени.

— Якби ти не став зачіпати герцога, згадуючи панну Ансі...

Окинувши Айзека презирливим поглядом, Верховний священник тяжко зітхнув і підсумував:

— Фух, дарма я довірив тобі благодійний фонд.

— ...

Обличчя Айзека спотворилося.

Верховний священник роздратовано змахнув рукою, ніби йому вже набридло говорити:

— Досить. Заспокой свої почуття, а потім ми продовжимо розмову. Іди.

Айзек навіть не відповів і просто вискочив з кабінету.

Гримсь!

Двері з гуркотом зачинилися.

Залишившись наодинці, Верховний священник подивився на зачинені двері й цокнув язиком:

— Я тримав його на посаді первосвященника лише з поваги до маркіза Еванса, але...

Верховний священник невдоволено похитав головою:

— Схоже, пора б уже його зняти.

***

«Я мушу негайно переломити ситуацію».

Айзек охоплений тривогою швидко крокував довгим коридором.

Чесно кажучи, його становище у Великому храмі вже не було таким, як раніше.

Благодійний фонд, який був головною сферою відповідальності Айзека, опинився під загрозою.

Через низку попередніх помилок інші священники останнім часом цуралися його, але найгіршим було те, що Верховний священник відверто висловив своє невдоволення.

«Які козирі в мене залишилися просто зараз?»

Гарячково мізкуючи, Айзек міцно стиснув зуби.

«Прокляття, Серафіна!»

Серафіна Лопес.

Козирна карта, у розвиток якої він доклав чимало зусиль: аби налагодити зв'язок із Імператрицею та маніпулювати думкою світського товариства.

Серафіна, яка зазвичай приходила підлещуватися кожні два-три дні, останнім часом навіть не показувалася на очі.

«Усього лише через тимчасові труднощі вона повністю обірвала зв'язок!»

Айзек люто скреготав зубами.

«І це після того, скільки я просував це дівчисько!»

Жодна справа не йшла так, як планувалося!

Коли хвиля люті майже змусила його втратити контроль над собою...

— Первосвященнику Евансе, — почувся голос, що кликав його.

Міцно заплющивши очі й насилу приборкавши емоції, Айзек зиркнув назад:

— Що таке?

— Мені прикро, але маркіз Еванс надіслав вам листа.

Проте новина знову виявилася неприємною.

— Ха, ну справді.

Айзек важко насупився.

Останнім часом маркіз Еванс не повертався до свого маєтку, а залишався у столичному міському маєтку.

Зміст листа від батька можна було передбачити заздалегідь.

Якщо узагальнити в один рядок:

«Цей виродок Дітріх так процвітає, а ти чим займаєшся?» — ось і все.

Крізь стиснуті зуби вихопилася стримана відповідь:

— Викиньте.

— Що? Але вам варто бодай переглянути його...

— Я сказав, викиньте!

На шиї Айзека здулися вени, коли він закричав:

— Мої слова для вас нічого не важать?! Якийсь дрібний священнослужитель сміє нехтувати мною?!

— Ви... вибачте!

Наляканий цим істеричним вигуком, священник квапливо схилив голову.

І все ж у ньому мимоволі зародилося обурення.

«Ні, чого він зриває злість на мені?»

Схоже, розмова з Верховним священником пройшла геть кепсько.

Але ж не він лаяв первосвященника Еванса!

— Чого стоїте? Ідіть вже!

Роздратовано випалив Айзек у бік священника, що завагався.

«Ну й психований же», — придушивши обурення, священник покірно відповів.

Адже його справа ще не була завершена:

— Перепрошую, але у вас просять аудієнції.

— Просять аудієнції? Хто, панна Лопес?

— Ні, директор притулку Роман.

— Що?

Почувши несподіване ім'я, Айзек злегка насупився.