Розділ 141 — Розділ 141

Притулок Роман.

Це був один із сиротинців, якими опікувався благодійний фонд Великого храму.

Ім'я директора цього притулку було, здається...

«Педро, чи як його там».

Старий директор якогось провінційного притулку.

Дрібний священнослужитель, який не вартий був навіть того, щоб запам'ятовувати його ім'я.

І все ж це ім'я закарбувалося в пам'яті Айзека з однієї причини:

«Він постійно страшенно докучав».

То їм бракує хліба та молока для дітей.

То постільна білизна та одяг надто зношені.

Він щоразу надсилав листи й скиглив, благаючи з'ясувати, коли ж нарешті притулку виділять більше коштів з бюджету.

За звичайних обставин Айзек просто проігнорував би такі прохання.

Проте, коли кількість листів із проханням про допомогу перевищила п'ятнадцять, це почало його просто неймовірно бісити.

Звісно, Айзек відхиляв усі його запити на аудієнцію один за одним.

Та священник Педро й не думав падати духом чи коритися; натомість він завзято продовжував надсилати листи з проханням про зустріч.

А коли про нього вже починали забувати, він особисто приїздив і подавав прохання на аудієнцію.

І це тривало вже цілий рік.

Тож Айзек уперше надіслав йому відповідь, суть якої зводилася до: «Якось розбирайся сам»...

«І що, після цього він аж до столиці вирядився й подав запит на зустріч?»

Він виявився настільки наполегливим, що за три дні перебування Айзека в столиці подав аж дев'ять прохань про аудієнцію.

Схоже, надсилав їх уранці, вдень і ввечері.

— Він каже, що має обговорити питання щодо управління притулком, і цього разу просто-таки мусить зустрітися з первосвященником, — обережно мовив священник, пильно стежачи за реакцією Айзека.

— Хай негайно забирається ге…

Айзек уже збирався вилаяти його грубими словами, не в змозі більше терпіти, як раптом замислився:

«Зачекай-но».

Безмежно щирий директор провінційного притулку, який безтямно любить дітей і геть не розуміється на життєвих реаліях.

До того ж володіє такою пристрастю й рішучістю, що особисто прийшов шукати первосвященника.

«Якщо правильно розіграти цю карту... її можна чудово використати?»

Його блакитні очі, які завжди здавалися такими доброзичливими, раптом небезпечно спалахнули.

— Передайте, що я приймаю його прохання про аудієнцію.

За якийсь час...

Священник Педро увійшов до кабінету.

— Вітаю вас, первосвященнику Евансе. Я — Педро, скромний директор притулку Роман.

Священник Педро був літнім чоловіком худорлявої статури.

Подол його старої сутани був геть зімятий, а дерев'яний кулон із зображенням Богині на шиї виглядав грубо та дешево.

З якого боку не глянь — звичайний бідний сільський священник.

Хіба що його погляд палав так яскраво, ніби жодні випробування не здатні були його зламати.

— Причина, з якої я насмілився турбувати вас сьогодні, попри вашу зайнятість...

Священник Педро ковнув суху слину й обережно мовив:

— ...полягає в тому, щоб попросити вас виділити хоча б трохи більше коштів для нашого притулку Роман.

Айзек зверхньо дивився на священника, який був значно старший за нього, ніби заохочуючи продовжувати.

Це була вкрай пихата поведінка.

Проте священник Педро, не звертаючи на це уваги, говорив далі:

— Я чув, що щороку до Великого храму надходить понад десять мільйонів дерків пожертв.

Схоже, він від початку був рішуче налаштований, бо цифри злітали з його вуст надзвичайно легко.

— Якби бодай крихту з цих пожертв виділили нашому притулку, діти змогли б жити досхочу нагодованими.

У голосі священника Педро звучав розпач:

— Зараз ми даємо їм лише рідке рагу без жодної краплі жиру та черствий хліб двічі на день. Але й це триватиме лише до кінця цього місяця, а з наступного доведеться прибрати й рагу. Благаю вас...

— Священнику Педро, — Айзек обірвав довгі благання старого.

Священник Педро замовк і подивився на Айзека благальним поглядом.

Глянувши на нього, Айзек неспішно мовив:

— Насамперед я висловлюю свою глибоку повагу до вашої любові та відданості дітям.

Зробивши такий вступ, Айзек удав глибокий смуток на обличчі:

— Я кажу це лише вам, адже ви так довго просили про допомогу.

— Так, я уважно слухаю, — ввічливо відповів священник Педро.

Айзек тремтів губами, глибоко зітхав, похитував головою — словом, робив усе, аби виставити це як надзвичайно складну та болючу тему.

Нарешті після тривалого мовчання він важко мовив:

— Пробачте, що досі відхиляв ваші прохання про зустріч. Насправді... у Великого храму є причина, з якої він не може виділяти достатній бюджет окремим притулкам.

— Про що ви кажете?

— Ви згадали, що до Великого храму надходить десять мільйонів дерків пожертв. Це правда, — підтвердив Айзек і тихо цокнув язиком. — Однак понад половину цих коштів пожертвував рід герцога Клаудіуса.

— Я чув, що герцогство Клаудіус нещодавно заснувало новий благодійний фонд... То це через них становище стало скрутним?

Священник Педро з сумнівом замислився й мовив:

— Але ж вони не забрали назад ті пожертви, які робили досі...

— Ні, я маю на увазі зовсім не це, — Айзек раптом пильно подивився прямо в очі священнику Педро. — Чому ви вважаєте, що пожертви, надіслані родом герцога, повністю належать Великому храму?

— Що?

Священник Педро, не одразу зрозумівши зміст слів, спантеличено кліпав очима.

Айзек із важким зітханням підсумував:

— Слухайте уважно. Лише тридцять відсотків із цих пожертв є нашими.

— Н-ні, я не зовсім розумію. Що це означає...?

— Відмивання коштів.

Відмивання коштів?

Священник, який усе життя провів у глухому селі, був шокований цим жахливим терміном, що раптово звалився на нього.

— Аби відмити кошти, їх спочатку потрібно провести через кілька різних місць, — Айзек знизав плечима. — І благодійний фонд — це просто чудовий інструмент для відмивання грошей.

— Ч-чудовий інструмент?

— Саме так. Благодійний фонд, а під ним — мережа окремих притулків. Хіба тут замало шпарин, крізь які можуть текти гроші?

Очі священника Педро широко розплющилися:

— Невже...!

— Так, саме те, про що ви подумали, — гірко заявив Айзек. — Рід герцога Клаудіуса весь цей час відмивав гроші під виглядом пожертв, створюючи власний таємний фонд.

— Не може бути...

— Благаю вас, виніть мене, негідного, але не звинувачуйте інших високопоставлених священників та Верховного священника.

На витонченому обличчі Айзека з'явилася сумна посмішка:

— Ви ж і самі чудово знаєте, який вплив має рід Клаудіусів у всій імперії. Вищі чини заплющили на це очі не тому, що хотіли цього.

З його вуст вирвалося ледь чутне зітхання, повне розпачу:

— Вони просто не мали сили...

— ...

Не знаючи, що й сказати на таку шокуючу правду, священник Педро мимоволі занімів.

Трохи почекавши й постеживши за його реакцією, Айзек міцно стиснув руки священника Педро:

— Мені потрібна була саме така людина, як ви.

Його голос звучав рішуче й переконливо.

— Така... як я?

— Так. У мене навіть виникає думка, що сама Богиня привела вас до мене.

Від цих солодких слів обличчя священника Педро пройняв глибокий трепет.

— Хоч у мене й не вистачило сміливості викрити цю мерзенну правду...

Айзек вклав візитівку в долоню священника Педро під їхніми стиснутими руками.

Це була візитка жовтої преси, яка найбільше в столиці ласа до брудних пліток та скандалів.

— Сподіваюся, ви зможете виконати волю Богині.

Священник Педро, який тремтячим поглядом дивився на руки Айзека, невдовзі міцно стиснув візитівку в кулаці.

Примітка: ну Айзек і мразь))) а цей узяв і повірив…