Розділ 144 — Розділ 144

Вийшовши з приймальні Верховного священника, Айзек мав напрочуд гарний настрій.

«Цікаво, чи він сьогодні в нормальному гуморі?»

Останнім часом Айзек був схожий на порохову бочку, яка могла вибухнути будь-якої миті.

Варто було лише трохи зачепити його самолюбство — і на тебе виливався потік брутальної лайки.

— Перепрошую, первосвященнику Еванс.

Один зі священників з острахом підійшов до Айзека.

— До вас прийшов священник Педро.

— А...

Вираз обличчя Айзека миттєво змінився на відверто роздратований.

— Передай йому, що я зараз дуже зайнятий і не можу зустрітися.

— Зрозумів. Тоді відмовити й панні Лопес?

— Панні Лопес?

Айзек на мить завагався, а потім холодно відповів:

— Що ж, глянути на її обличчя, мабуть, варто.

— Зрозумів. Тоді я скажу їй зачекати у приймальні...

— Ні.

Айзек рішуче заперечно хитнув головою:

— Вона не варта такої честі.

— Що? Тоді...

— Нехай чекає надворі.

***

«Яким би роздратованим він не був, як можна змушувати людину чекати просто надворі?!»

Серафіна міцно закусила губу, стоячи перед приймальнею Айзека.

Трохи раніше.

Коли вона попросила про зустріч із Айзеком, священник з ніяковим виглядом передав їй слова первосвященника:

— Передано зачекати надворі.

Та все ж Серафіна не могла просто розвернутися й піти.

Адже відтоді, як завдяки звинуваченням священника Педро Великий храм загнав рід герцога Клаудіуса в куток, Айзек знову отримав шанс повернути собі втрачені позиції.

«Ах, ну справді! І де ж цей первосвященник Еванс вештається?»

Священники, що проходили повз, скоса поглядали на Серафіну з дивними виразами облич.

Обличчя Серафіни палало, аж раптом...

Цок, цок.

Почулися важкі кроки.

Серафіна рвучко підвела голову:

— Первосвященнику Еванс!

— О, та це ж...

Айзек оглянув Серафіну згори донизу з незадоволеним виглядом, а потім широко усміхнувся:

— Хіба це не панна Лопес?

Його тон лунав дивно гостро.

Серафіна змусила себе натягнути якнайпривітнішу посмішку:

— Здається, ми останнім часом зовсім не бачилися. От я й вирішила завітати, аби дізнатися, як ваші справи.

— Он як. А я вже грішним ділом подумав, що панна вирішила остаточно розірвати зі мною всі зв'язки.

Серафіна на мить здригнулася, але швидко знайшлася з відповіддю:

— Навіщо ви кажете такі образливі речі? Я лише не хотіла заважати первосвященникові, адже ви були так зайняті останнім часом.

— ...

Серафіна з усіх сил намагалася виглядати милою й кокетливою.

Айзек мовчки спостерігав за нею, а потім раптово запитав:

— То що, ви дізналися бодай якусь корисну інформацію?

— А, це...

— Я ж влаштовував вам регулярні зустрічі з Її Величністю Імператрицею. Ви мали б виправдати цю довіру.

І це було правдою.

Її Величність Імператриця й досі регулярно запрошувала Серафіну на своє чаювання.

Айзек, який раніше був покровителем Серафіни, все ще залишався первосвященником Великого храму, а сама Серафіна була вродливою та красномовною панною, популярною у світському товаристві.

Імператриці просто не було потреби відштовхувати її.

— Н-ну, останнім часом ми з Її Величністю Імператрицею іноді обмінюємося дружніми листами, — Серафіна розгублено закліпала очима й вимушено посміхнулася. — Коли наші стосунки стануть ще ближчими, вона обов'язково поділиться зі мною...

— Я чув, цього разу Її Величність відвідала виставку фонду Клаудіусів, — підганяв її Айзек, безцеремонно перебиваючи на півслові. — Вона казала щось з цього приводу?

— Ц-це...

Серафіна лише безпорадно стуляла й розтуляла губи, не в змозі дати виразної відповіді.

Звісно ж, вона не була настільки близькою з Імператрицею, аби та ділилася з нею своїми сокровенними думками.

— А-ха, зрозуміло.

Дивлячись на розгублену Серафіну, Айзек не приховував огиди на своєму обличчі:

— Тобто зараз у вас немає геть жодної цінної інформації, чи не так?

— П-первосвященнику Еванс...

— Боже... Такої безпорадности й нездарности я ще не бачив.

Кинувши ці слова, Айзек холодно розвернувся.

— Зачекайте хвилинку! Я...

Серафіна в розпачі кинулася за ним.

Проте.

Грюк!

Двері зачинилися просто перед її носом.

Серафіна лютим поглядом впилася в зачинені двері.

— Ха, ну справді...

У її красивих темно-зелених очах спалахнула отруйна лють.

І...

За цією сценою здалеку спостерігала ще одна людина.

«Як це розуміти? Мені відмовили в прийомі, пославшись на зайнятість!»

Це був священник Педро.

«Як він міг так учинити зі мною?!»

Його обличчя скривилося від гіркого почуття зради.

***

У маєтку герцога Клаудіуса через раптовий скандал панувала тиша, якої тут давно не було.

Побоюючись репортерів, які могли б нишпорити навколо й намагатися позирати всередину, усі вікна завісили щільними шторами, тож єдиним джерелом світла у вітальні залишалися м'які відблиски світильників.

— Дітріху, ти в порядку?

Я з глибоким хвилюванням подивилася на герцога, чий вираз обличчя здавався дуже складним і замисленим.

Дітріх скоса кинув на мене погляд, а потім легенько посміхнувся, ніби заспокоюючи:

— Звісно. До того ж зі з імператорського двору вже надходила звістка.

— Звістка?

— Так. Вони повідомили, що Великий храм зараз проводить розслідування, тож просять трохи зачекати.

Дітріх невимушено знизав плечима:

— Також запевнили, що жодних перевірок з боку податкового відомства не буде, тож переживати немає про що.

— ...Ось як.

Якщо імператорський двір діє подібним чином, це означає, що вони вже знають про невинуватість роду Клаудіусів.

Проте я не могла приховати сумніву на своєму обличчі.

— Тому, Ларі, не бери до голови й розслабся.

У цей момент довгий палець Дітріха грайливо й легенько натиснув мені на чоло.

— Якщо так хмуритися, з'являться зморшки.

Його блакитні очі заблищали, коли він із легкими пустощами в голосі додав:

— Хоча, звісно, моя Ларі буде найліпшою та найгарнішою завжди — і зі зморшками, і коли стане бабусею.

— Ну що ти таке кажеш, Дітріху, справді.

Я грайливо й без образи поглянула на нього, але на душі все одно було важко.

«Мабуть, Дітріх і сам чудово це розуміє».

Що довше затягується ця ситуація і що сильніше роздмухується скандал...

То більшого репутаційного та морального удару зазнає рід Клаудіусів.

І він так спокійно посміхається зараз лише тому...

Що просто не хоче змушувати мене хвилюватися, я це надто добре відчуваю...

— Якщо тобі важко відповісти, ти можеш не відповідати, — піддавшись імпульсу, запитала я. — Чи є в нас матеріали, які можуть миттєво переломити цю ситуацію?

Я запитала це без особливих сподівань, просто схопившись за соломинку...

— Є.

На мій подив, Дітріх спокійно й ствердно кивнув головою.

Проте вираз його обличчя був не надто захопленим:

— Але до цих матеріалів залучена ще одна сторона. Тому оприлюднювати їх без роздумів досить складно.

Залучена ще одна сторона?

Побачивши, що я зовсім не розумію, про що мова, Дітріх пояснив:

— Це імператорський двір.

— А...

— Усі деталі пожертв, які ми досі перераховували Великому храму, були нотаріально завірені та впорядковані саме за сприяння імператорського двору. Звісно, аби не дратувати Великий храм, ми про це раніше не згадували.

Тільки після цих слів я змогла нарешті зітхнути з полегшенням.

А й справді, наскільки ж Дітріх далекоглядний та обачний чоловік.

Неможливо, аби він регулярно виділяв такі величезні кошти й заздалегідь не подбав про офіційні підтвердження та звітність.

— Тож спростувати звинувачення буде неважко. Однак...

— Сам імператорський двір тепер стає перепоною.

— Влучила.

Я не змогла приховати складного виразу обличчя.