Розділ 146 — Розділ 146

Обраною книжкою для цього засідання книжкового клубу був один відомий детективний роман.

— Убивство — це ж не панацея! Чому персонажі постійно вмирають один за одним?! Це занадто! Як же дратує!

Принцеса вибухнула від люті, читаючи цей твір.

Це була історія про жертву, яку вбили за спробу викрити махінації, та про детектива, який шукав правду.

— Ну… хоча вбити й закрити рот — це дійсно найефективніший спосіб...

Принцеса, згасивши перший порив гніву, знову підвищила голос:

— Та хай там як! Хіба можна так легко вбивати людей?!

«Ой, чекай-но…»

У той самий момент я здригнулася, а мої плечі напружилися.

Бо в моїй голові майнула одна здогадка.

«Поточна ситуація… і цей детективний роман… Вони ж дещо схожі, хіба ні?»

Священник Педро, який викрив фальсифіковані зловживання.

Через це репутація Клаудіусів зазнала збитків, і, природно, діяльність дитячого фонду герцогського дому, який загрожував благодійності Великого храму, застопорилася.

Великий храм здобув з цього опосередковану вигоду.

Проте те викриття було неправдивим.

Оскільки Клаудіуси мали документи, засвідчені самою імператорською родиною, у разі їх оприлюднення Великий храм зазнає нищівного удару у відповідь.

Тоді, щоб залагодити цю проблему з боку Великого храму…

— ...Особисте самовілля.

Я мимоволі тихо пробурмотіла собі під ніс.

Принцеса, яка досі обурено пихкала, округлила очі й обернулася до мене:

— Що?

— Зачекай хвилинку, Ево.

Попросивши вибачення у принцеси, я глибоко занурилася в роздуми. Йшлося про те, як надалі діятиме Великий храм.

«Що, коли вони заявили б, що це викриття — лише особисте самовілля священника Педро?»

Тоді стає зрозумілою й прохолодна реакція Великого храму.

«Священник Педро теж не дурень… Тож він неодмінно опиратиметься».

Але якщо священник Педро помре й зникне, всі проблеми вирішаться самі собою.

По-перше, мертві мовчать, тож він не зможе протестувати.

До того ж, і сумніви, які висунув священник Педро, і сама його смерть…

Створиться ситуація, цілком достатня для того, щоб у суспільстві виникла підозра щодо герцогського дому Клаудіусів.

«У такому разі, навіть якщо Клаудіуси нададуть спростувальні документи, буде вже запізно».

Подальший перебіг подій очевидний.

Суспільство, в чиїх головах уже закарбується тверда підозра, навіть дивитися не схоче на спростувальні матеріали.

«Чи не роблю я поспішних висновків? Але ж…»

Я міцно стиснула губи.

«Якщо припустити такий сценарій, усе логічно складається в єдине ціле».

Якщо так…

Я різко підхопилася зі свого місця.

— Ларі?!

Принцеса подивилася на мене переляканими, як у кролика, очима й покликала за ім'ям.

— Ево, ми маємо негайно зустрітися з Дітріхом.

— Справді?

Вона мала б запитати «чому?», проте панна лише ствердно хитнула головою й підхопилася з місця.

Після чого миттю схопила мене за зап'ястя й потягнула за собою.

— Ево?

— Ти ж казала, що треба зустрітися з братом?

— Що? А, так, зустрітися потрібно, але…

На щастя, сьогодні герцог був у столичному маєтку Клаудіусів.

Однак...

— За-зараз у них триває нарада стосовно дитячого фонду. Потрібно зачекати, поки засідання закінчиться, і тоді…

— Ти ж сама казала, що це негайно?

— Е-е, ну… так, казала.

Я задерев'яніла, не знаючи, що відповісти.

Якщо мої здогадки правильні, то це справді термінова справа, заради якої варто негайно побачити герцога.

Адже на кону стоїть людське життя.

Воно-то так, але…

«Чи можна ось так безцеремонно вриватися? А якщо мої припущення хибні? Це ж буде перешкода роботі!»

У моїй голові роїлася купа побоювань.

Тоді принцеса рішуче підсумувала:

— Якщо Ларі каже, що це терміново, значить, так воно і є.

— ...Ево.

— Нема чого вагатися. Якщо Ларі дійшла такого висновку, для цього неодмінно є причина.

У її голові звучала непохитна віра в мене.

Від цього в мене чомусь запекло в носі.

— Та й зрештою, що поганого в тому, щоб трохи покерувати? Ларі ж кохана мого брата.

При цьому принцеса хитро посміхнулася.

— Кохана людина іноді має право на такі привілеї.

Мовивши це…

Панна без вагань потягнула мене й увірвалася просто до зали засідань.

— П-принцесо?!

— Що за…?

Урядники, які брали участь у нараді, витріщилися на нас із круглими від подиву очима.

Прийнявши на себе всі ці погляди, принцеса гордо задерла підборіддя:

— Брате, негайно вийди. Це терміново.

За мить...

Герцог вийшов із кімнати з виразом обличчя людини, у якої розболілася голова.

— Ево, що це взагалі таке…

Перш ніж герцог встиг щось сказати принцесі...

— Дітріху, той священник… Його звуть Педро, правда? — стривоженим голосом перебила я. — Здається, цей священник у небезпеці.

Вислухавши мої пояснення, герцог негайно підвівся.

— Я мушу їхати особисто.

Що? Їхати особисто?

Я здивовано округлила очі.

— Якщо припущення Ларі правильні, священник Педро зараз у смертельній небезпеці. Його потрібно якнайшвидше переправити в безпечне місце.

Герцог узяв піджак, що висів на спинці крісла, і продовжив:

— Проте священник Педро, швидше за все, й гадки не має про такий перебіг подій. Якщо я відправлю довірену особу, він просто подумає, що його намагаються схилити на свій бік чи підкупити.

— Та… та все ж…

— Якщо я поїду особисто й переговорю з ним, це матиме значно більшу вагу.

Швидким кроком прямуючи до дверей, герцог востаннє поглянув на мене:

— Дякую за пораду, Ларі.

— А…

Герцог м'яко посміхнувся мені:

— Це було те, що мені й на думку не спадало. Це дуже допомогло.

Мовивши це...

Герцог одразу ж вийшов із кімнати.

***

Священник Педро провів усю ніч без сну, вивчаючи документи.

І нарешті усвідомив.

— ...Не може бути.

Не в силах здолати відчуття безпорадності, священник Педро міцно заплющив очі.

Документи, які первосвященник Еванс надав йому як доказ створення таємних фондів Клаудіусами.

У цих паперах розписувалося, як саме пожертви Клаудіусів розподілялися між притулками і яка їх частина перераховувалася до таємного фонду.

У цьому процесі також зазначалися приблизні суми, виділені кожному притулку...

— Це ж… Перелік товарів та цифри взагалі не збігаються!

Священник Педро до крові кусав губи.

«Навіть якщо це могло розгнівати первосвященника Еванса, мені варто було перевірити все з самого початку…»

Єдиний притулок, де він міг провести перевірку, — це був притулок Романа, яким опікувався він сам.

Проте навіть у випадку цього маленького притулку цифри були в повному безладі.

Священник Педро налитими кров'ю очима пробігся списком товарів, які нібито були видані притулку Романа:

<Притулок Романа, норма на один місяць> Допомога: 8 тисяч дерків

Пшениця: 30 мішків

Молоко: 5 бідонів

Курчата: 15 тушок

[※ Продукти харчування видаються раз на тиждень шляхом розподілу із загальної партії.]

Проте священник Педро замолоду не бачив таких обсягів допомоги.

Усе, що він отримував досі, — це бідні 3 тисячі дерків.

Та й ті виплачувалися раз на 2–3 місяці, ніби подачка жебракові, лише після багатьох благань.

На таку допомогу було абсолютно неможливо прогодувати й одягти понад двадцять дітей у притулку.

Тому він витрачав майже всі власні заощадження, щоб піклуватися про них…

— Якби ми отримували допомогу так, як тут написано… нашим дітям жилося б набагато краще.

Згадавши виснажених дітей, які недоїдали, священник Педро мимоволі розчулився, і його очі наповнилися сльозами.

«Матеріали, що висувають звинувачення, виглядають дещо не переконливо. Чи є у вас інші докази?»

Запитання одного з журналістів, яке він тоді проігнорував, тепер боляче відгукнулося в його серці.

Притулок Романа був найменшим серед усіх притулків під опікою дитячого фонду Великого храму.

Але якщо навіть у випадку цього крихітного притулку цифри не збігалися…

«Тоді інші матеріали взагалі є суцільною брехнею».

Очі священника Педро звузилися.

Якщо так…

«Куди ж тоді поділися ті гроші, які, за їхніми словами, Клаудіуси привласнили під виглядом таємного фонду?»