Розділ 148 — Розділ 148

Священник Педро, відчуваючи нічим не виправдане занепокоєння, відвів погляд.

І мовив:

— Насамперед перепрошую за запізніле вітання.

Дітріх буденно звернувся до нього:

— Радий знайомству. Я — Дітріх фон Клаудіус.

Як для молодого герцога, який утримував у своїх руках владу над половиною імперії, це була надзвичайно проста й відкрита поведінка.

— Я… священник Педро. Оскільки я простолюдин, родового прізвища не маю.

Вкрай напружений священник Педро випростався й відповів.

Дітріх спокійно продовжив:

— У вас, певно, багато запитань, тож я висловлюся без зайвих вступів.

— Слухаю вас, пане герцогу.

— Чоловік, який напав на вас, священнику Педро, — це найманець.

«Найманець?»

Священник Педро спантеличено кліпав очима.

Для нього, котрий усе життя присвятив опіці над дітьми, найманці, які виконують усілякі брудні справи, були кимось із розряду народних казок.

Вони лише жили в одному світі.

Він був переконаний, що їхні шляхи ніколи не перетнуться.

Але чому?

— Проте замовника знайти не вдалося. Замовлення було зроблено таємно, і, за його словами, обличчя замовника він так і не побачив.

— О-ось як?

— Так. Наразі проти цього найманця буде порушено кримінальну справу.

Дітріх плавно підсумував:

— Крім того, якщо з'ясується, хто стоїть за замахом на ваше життя, священнику Педро, я неодмінно повідомлю вас про це.

— ...Дякую вам.

Священник Педро спантеличено висловив подяку.

Ситуація розгорталася надто хаотично, тож для нього єдиним виходом було з усіх сил триматися, щоб не втратити нитку розмови.

Саме в цей момент Дітріх змінив тему:

— Досі йшлося про незаперечні факти. А далі ми мусимо перейти до припущень та гіпотез.

Припущення, гіпотези.

Священник Педро обдумав ці два слова.

Дітріх рішуче продовжив:

— Насамперед я можу сказати, яка саме група здобула б найбільшу вигоду в разі вашої загибелі, священнику Педро.

Бум.

Серце священника Педро важко підскочило, і він міцно стиснув зуби.

Він ніби вже здогадувався, якою буде відповідь.

— Це Великий храм.

Священник Педро важко опустив голову.

Насправді він і сам це підозрював.

Просто не хотів у це вірити.

— Можливо, ви не знали, але після того, як ви висунули звинувачення, Великий храм вийшов на зв'язок із імператорською родиною.

— Із імператорською родиною… вийшов на зв'язок?

— Так. Вони заявили, що ретельно розслідують цю справу, і попросили сприяти тому, щоб Клаудіуси не поспішали спростовувати закиди й не зчиняли хаосу.

Дітріх стримано запитав у відповідь:

— Нумо уявимо. Що, коли це само по собі було лише способом виграти час?

— Виграти час?

— Так. Звести на наш дім наклеп про створення таємних фондів, дати знати імператорській родині, щоб виграти час, і тим часом позбавити вас життя, священнику Педро.

Його твердий голос лунав у кімнаті:

— Тоді ми опинимося в суцільному програші. Це лише роздмухає нові підозри, ніби ми вбили вас, аби закрити рот.

— Це…

— Проте з Великим храмом усе інакше.

Дітріх холодним поглядом подивився на священника Педро:

— Великий храм зможе вийти з цієї ситуації, заявивши, що всі ці звинувачення були лише особистим самовіллям священника Педро.

— ...

— До того ж у цьому процесі моральний імідж дитячого фонду Клаудіусів зазнає нищівного удару.

Священник Педро відчув, як перед очима все темніє.

Буття священника було справою всього його життя.

Вірити в Богиню й чинити добро.

Допомагати нужденним ближнім, людям похилого віку та слабким у міру своїх сил.

Великий храм навчав цього, і Педро з усіх сил намагався жити відповідно до цих заповітів.

Він пишався тим, що є частиною цього Великого храму…

— І щодо сумнівів стосовно таємного фонду, які ви висловили.

Звертаючись до священника Педро, чиї плечі дрібно тремтіли від почуття зради, Дітріх спокійно зауважив:

— Ми ніколи не створювали таємних фондів.

Це був позбавлений будь-яких емоцій, рівний голос.

Священник Педро здригнувся й напружився, ніби його вдарили батогом.

— Стосовно цього питання ці документи слугуватимуть вичерпним поясненням.

Дітріх поклав на стіл грубий стос паперів.

— До того ж достовірність цих документів гарантує імператорська родина. Адже це матеріали, завірені нотаріально імператорською родиною.

— ...

— Зважаючи на стосунки між імператорською родиною та Великим храмом, ми лише узгоджували час публікації. І сьогодні отримали дозвіл на їхнє оприлюднення.

Священник Педро спантеличено дивився на печатку, витиснену на документах.

Золотий лев у короні.

Це була печатка імператорської родини.

У той самий момент хвиля сорому й каяття накрила його з головою.

— Мені… мені невимовно шкода, — здавленим голосом промовив священник Педро. — Я відповідатиму за це будь-яким чином. Тож благаю, тільки не чіпайте дітей із притулку…

Дітріх мовчки подивився на похиленого старого священника.

Від раптової витівки священника Педро Клаудіуси справді опинилися в доволі скрутному становищі.

Проте…

«У його діях не було злого наміру».

Після заяви священника Педро Клаудіуси також провели власне розслідування щодо нього.

І результат виявився таким:

«Він був надзвичайно чесним священником».

До того ж його здібності були зовсім не поганими.

Саме те, як він, маючи мізерну підтримку від Великого храму, з усіх сил опікувався дітьми в притулку, говорило саме за себе.

До речі, притулок Романа отримував найменше допомоги серед усіх притулків під егідою Великого храму.

«Шкода просто так відпускати таку людину».

Якщо так…

«Відповідатимете за це будь-яким чином, кажете?»

Закінчивши розрахунки, Дітріх м'яко мовив:

— У такому разі, чи можу я зробити вам одну пропозицію?

— ...Пропозицію?

— Якщо ви приймете цю пропозицію, Клаудіуси не висуватимуть проти вас, священнику Педро, жодних звинувачень.

— Що?

Священник Педро не вірив власним вухам.

— Наша пропозиція полягає в наступному. Перша умова: ви допоможете нам оприлюднити правду про цю справу.

— Допоможу… вам?

— Так. Спростувальні матеріали вже готові.

Вказавши поглядом на документи, Дітріх розмірено продовжив:

— Я хотів би, щоб ви, священнику Педро, взяли на себе роль внутрішнього викривача.

— Внутрішнього викривача…

— Чесно кажучи, зараз атмосфера суспільства не надто сприятлива для Клаудіусів.

Дітріх зберігав спокійний вираз обличчя, проте священника Педро знову охопило почуття провини, і він навіть не міг підвести голови.

— Хоч би якимось офіційним документом, завіреним імператорською родиною, ми спростовували звинувачення, знайдеться чимало людей, які не повірять. Навпаки, це може викликати підозру, ніби між імператорською родиною та герцогом була якась таємна угода, завдяки якій і вдалося отримати цей документ.

— Т-це…

— Саме тому необхідно, щоб ви, священнику Педро, особисто спростували матеріали Великого храму й повторно виступили із заявою, пояснивши, що змушені були так вчинити під тиском Великого храму.

— А…

Священник Педро виглядав дещо спантеличеним.

Хоча він усе життя прожив у провінції й не вельми знався на суспільних маніпуляціях та інформаційних війнах…

Проте він зрозумів, чого саме домагається Дітріх.

Отже…

— Ви хочете, щоб я особисто змінив свої свідчення й тим самим спочатку похитнув довіру та моральний авторитет Великого храму… Ви це маєте на увазі?

— Саме так.

Дітріх вишукано підняв куточки губ:

— Також буде чудово, якщо під час цього ми пустимо чутку про те, що вашому життю загрожувала небезпека і саме ми, Клаудіуси, врятували вас.

Ну, це ж було правдою.

Священник Педро повільно кивнув.

— Також ми плануємо натякнути, що ваша загибель була б надзвичайно вигідною саме Великому храму. Зрештою, про цю частину ми подбаємо самі, тож вам не варто хвилюватися.

Його блакитні очі розумно й гостро блиснули.

— Якщо ви погодитеся допомогти нам із новими звинуваченнями, ми також особисто підберемо потрібне видання преси.

— П-проте, пане герцогу...

Священник Педро мовив із розгубленістю:

— Я чудово розумію, що вже отримав величезну благодать від Клаудіусів. Ви ж урятували мені життя.

На його зморшкуватому обличчі залягла глибока печаль:

— Але якщо я виступлю з цією заявою… Що буде з дітьми з нашого притулку?

Священник Педро міцно стиснув кулаки:

— Наші діти отримують допомогу від фонду Великого храму. Якщо я допоможу Клаудіусам, діти опиняться в жахливому становищі.

— А, я якраз збирався сказати вам про це.

Дітріх відповів із дивовижно натхненною та впевненою інтонацією:

— Друга умова полягає в тому, щоб ви, священнику Педро, перейшли під опіку фонду «Діти Клаудіуса».

— Я… перейшов під вашу опіку?

— Саме так. Нашому фонду потрібні такі віддані вихователі, як ви, священнику Педро.

Дітріх м'яко посміхнувся:

— Якщо ви приймете нашу пропозицію, ми також повністю візьмемо під опіку всіх дітей із притулку Романа.

— І… і наших дітей теж?!

— Так. Хоча нам доведеться провести перемовини з Великим храмом… ну, це не буде надто складно.

У посмішці Дітріха проступив холодний відтінок:

— Адже після того хаосу, який незабаром вибухне, Великому храму буде точно не до цього.