Розділ 15 — Розділ 15

Серафіна ледь помітно кивнула.

— Соромно зізнатися, але так.

Колись я вірила в те, що ці слова щирі. Вірила, що Серафіна справді цінує мене. Що вона — моя єдина справжня подруга. Але…

— А якщо ти прийдеш на салон, а панна принцеса раптом вирішить зробити з тебе посміховисько? Що тоді? — її голос звучав так ніжно, ніби вона справді за мене хвилювалася. — Ти ж знаєш, так? Панна принцеса навіть за людей не вважає тих аристократів, чий статус нижчий за її власний.

«Ось воно — майстерне сіяння розбрату».

Я подумки вигукнула від захвату. Зрештою, ці чутки й пішли від тебе, чи не так? Це ти нишком псувала репутацію принцеси.

Тим часом Серафіна, якось по-своєму витлумачивши моє мовчання, продовжувала вправно молоти язиком:

— Цього разу вона чомусь вирішила вийти з тобою в світ, але… щиро кажучи, дім віконта Ансі за статусом значно поступається герцогському дому Клаудіусів.

«О, почалося. Коронний прийом Серафіни — приниження з невинним виглядом!»

— Я так боюся, що ти отримаєш рану, спілкуючись із панною принцесою. Тому… — Серафіна подивилася на мене з удаваним неспокоєм. — Можливо, варто попросити панну принцесу дозволити мені піти на салон разом із тобою?

В її зелених очах, вологих від сліз, промайнув підступний вогник.

— Навіть якщо панна принцеса почне тебе ображати, я зможу тобі допомогти.

Я коротко всміхнулася. А-а, зрозуміло. Ось на що вона мітила!

— Сера так про тебе піклується, а ти й далі збираєшся бути такою невдячною? — тут же втрутилася баронеса Бентнер. — Припини це і візьми Серу та Грегорі з собою на салон. Хіба не для того і потрібні друзі?

Хм. Тут не варто витрачати сили на сварки. Краще…

Я вдала, ніби замислилася, і нарешті заговорила:

— Я так вдячна, що ти так хвилюєшся за мене, Серафіно.

Обличчя Серафіни вмить проясніло.

«Бачиш, ця дурепа в мене на долоні» — мабуть, так вона зараз думала? Дивлячись на неї, я весело примружилася.

— Однак, оскільки я сама лише запрошена гостя, у мене немає можливості привести з собою ще когось.

— Ларі! — скипіла Серафіна, вмить забувши про свою маску доброти. — Ти що, не зрозуміла моїх слів? Без мене тебе там можуть принизити!..

— Але ж, Серафіно, — я різко обірвала її на півслові. — За твоїми ж словами, панна принцеса не може щиро ставитися до мене, лише дворянки нижчого рангу.

Обличчя Серафіни вмить перекосилося.

«Ну як тобі відчуття?» — коли твої ж слова, якими ти намагалася мене принизити, повертаються до тебе лезом меча.

Почуваючись глибоко задоволеною, я знову запитала:

— Який сенс комусь на кшталт мене просити про щось панну принцесу? Я лише розгніваю її, хіба ні?

Я демонстративно зітхнула:

— Тож краще попроси тих людей, які тебе люблять. Наприклад… — я примружилася й зиркнула на баронесу Бентнер. — Ти могла б попросити допомоги у пані баронеси Бентнер, що стоїть поруч із тобою.

— Що?! — баронеса Бентнер витріщила очі. Я спокійно перепитала:

— А що таке? Ви ж можете зробити це заради Серафіни, хіба ні?

— И-ик!.. — баронеса почервоніла, як рак, і затремтіла від люті.

Насправді дім барона Бентнера за статусом не міг навіть мріяти про запрошення від герцога Клаудіуса. Але визнати це вголос баронесі не дозволяла гордість.

«Можливо, дім графа Густо ще мав би бодай крихту шансу?»

Але запрошення навряд чи отримав би навіть чинний граф, не кажучи вже про Грегорі, який навіть не мав прав на спадкування титулу.

Тобто, хай як вони намагатимуться підлещуватися, їм нізащо не отримати це запрошення!

Я неквапливо заговорила:

— Що ж, я піду першою. Мені треба відвідати панну принцесу.

— Чому це ТИ маєш відвідувати панну принцесу? Знай своє місце! — вигукнула баронеса Бентнер, втративши самовладання.

Я весело всміхнулася:

— Як ви знаєте, баронесо, незабаром відкривається салон. Той самий салон, куди вас не запросили.

Коли я навмисне згадала слово «салон», Серафіна міцно зціпила зуби.

— Схоже, вони там дуже зайняті, тож я вирішила запропонувати свою допомогу, хай і незначну.

Я знизала плечима з роздратуванням:

— Щасливої дороги додому. Емі вас проведе.

— Ах ти ж… нахабне дівчисько! — баронеса ледь не впала, схопившись за шию.

— Тітонько, заспокойтеся. Гнів шкодить здоров'ю, — Серафіна намагалася вгамувати оскаженілу баронесу.

Але я бачила. Погляд, яким Серафіна мене зміряла, був сповнений люті, ніби вона хотіла розірвати мене на шматки. Вона нагадувала отруйну змію. Хоча те, що вона при цьому намагалася тримати обличчя, було вражаючим.

Хай там як, я вже збиралася вийти, але затрималася біля дверей і озирнулася:

— Ах, до речі, Серафіно. Ти ж казала, що вважаєш мене своєю найкращою подругою?

Після цих слів Серафіна знову начепила свою фірмову лагідну посмішку.

— Ларі, ти нарешті зрозуміла мою щирість?

Хм, схоже, вона ще не втратила надії. Що ж, я з радістю розтопчу ці сподівання.

— Якщо ти так за мене хвилюєшся, то обов'язково дістанеш запрошення і прийдеш на салон, правда ж?

«Що за нісенітницю вона несе?» — здавалося, саме це було написано на прекрасному обличчі Серафіни, яке на мить застигло.

— Ну, в тебе ж так багато людей, які тебе цінують. Дістати запрошення для тебе буде легкою справою.

Я сонячно всміхнулася:

— Мені так спокійно, бо ти в мене є. Тоді чекатиму на тебе на салоні, добре?

Сказавши це, я легкою ходою вийшла з вітальні.

***

Оскільки все так склалося, я прийшла до панни принцеси раніше, ніж планувала.

— Ларієтт Ансі вітає панну Клаудіус.

— О, ви прийшли? — принцеса подивилася на мене з удаваною байдужістю. — Сідайте.

Запропонувавши мені сісти, принцеса одразу ж впилася в мене поглядом, немов яструб, прискіпливо вивчаючи з ніг до голови.

— Хм.

«В-все ж гаразд?»

Я ковтнула суху слину.

Сьогодні я була одягнена саме так, як обрала принцеса: блакитна мереживна сукня та парасолька від сонця. Уважно оглянувши мене, принцеса нарешті задоволено всміхнулася:

— Добре, прийнято.

Хух.

Я подумки видихнула з полегшенням. Водночас принцеса підперла підборіддя рукою і з дещо надутим виглядом запитала:

— До речі, що це за такі офіційні вітання?

— Перепрошую?

— М-ми ж… — принцеса на мить замовкла, а потім ніяково відвела погляд. — Хоч і тимчасово, але ми друзі, чи не так?