Розділ 150 — Розділ 150. Розвіяти давню отруту

— Проте ця людина має беззаперечне алібі.

— Беззаперечне алібі?

— Так. Він корінний мешканець володінь маркіза Еванса й ніколи в житті не відвідував столицю. І коли замовник приходив до Гільдії найманців, він, звісно ж, перебував у себе в маєтку маркіза Еванса.

Атмосфера в кімнаті важко застрягла в тиші.

Принцеса запитала з сумнівом у голосі:

— Виходить, хтось просто скористався його ім'ям і видав себе за нього, щоб найняти найманця?

— Швидше за все.

Між бровами принцеси залягла глибока зморшка:

— Якщо чесно… Як ти й сам знаєш, брате, феодалу простіше простого скористатися ім'ям і особистими даними свого підданого.

— Це правда.

Попри те, що герцог охоче погодився з її словами, вираз його обличчя залишався похмурим:

— У мене є великі підозри щодо маркіза Еванса та первосвященника.

— Отож-бо! Ти теж так думаєш, брате? — жваво підхопила принцеса.

У той самий час герцог ще дужче насупився:

— Проте лише на основі того, що хтось скористався чужим ім'ям, ми не можемо офіційно внести дім маркіза Еванса до списку підозрюваних. Адже існує ймовірність, що це ім'я вкрав хтось зовсім інший.

— О-ой, від цього всього тільки голова болить… — простогнала принцеса, схопившись за голову.

— Тому відтепер я спостерігатиму за ними надзвичайно пильно.

Коли герцог промовляв ці слова, вираз його обличчя був холодним, наче виточеним із криги.

***

— Більше я нічого не казатиму.

Верховний священник, викликавши Айзека, віддав прямий і беззаперечний наказ:

— Візьми на себе відповідальність за те, що сталося, і негайно склади повноваження первосвященника.

— Благаю вас, довіртеся мені ще бодай один-єдиний раз!

Айзек геть відкинув свою звичну зверхність та пиху й гарячково благав верховного священника:

— Попри те, що ви особисто виступили з офіційними вибаченнями, настрої суспільства залишаються прохолодними. Нам потрібен один потужний удар, який зможе кардинально переломити ситуацію!

— Замовкни! Твої слова більше не варті жодної уваги, тож…

Верховний священник не витримав і зірвався на крик, проте саме в цей момент…

Айзек нахилився й щось тихо прошепотів йому просто у вухо.

У той самий момент очі верховного священника широко розплющилися від подиву.

Айзек відступив на крок назад і хитро всміхнувся:

— Ну як вам?

Його блакитні очі, які завжди випромінювали удавану м'якість, тепер палали справжнім безумством.

— Божевільний… — мимоволі ошелешено пробурмотів верховний священник.

І все ж він не міг утримати власне серце від вагань.

Якщо цей ризикований задум Айзека справді спрацює…

Великий храм зможе повернути собі ті часи, коли його авторитет і влада повністю пригнічували навіть імператорську родину.

Верховний священник мовчки дивився на Айзека схвильованим поглядом.

І з цієї мовчанки…

Айзек одразу інтуїтивно зрозумів: верховний священник прийме його пропозицію.

Завершивши розмову з верховним священником...

Айзек вийшов на вулицю з холодним і кам'яним виразом обличчя.

«Панна Лопес».

Нарешті настав час використати її.

***

Тепер завітало повноцінне раннє літо.

Трояндовий сад, за яким так дбайливо доглядала принцеса, розквітнув барвистими кольорами різноманітних троянд.

Між невисокими садовими деревами снували туди-сюди дрібні пташки, весело щебечучи.

Ген удалині виднілася постать принцеси, яка з секатором у руках підрізала трояндові кущі.

«Як же тут мирно».

Усміхнувшись, я зробила ковток холодного чаю.

Коли ось так розслаблено сидиш, увесь той гамір із таємним фондом у Великому храмі здається чимось із далекого минулого.

Відтоді сталося чимало подій.

Утім, несподіваним виявилося те, що первосвященник Еванс досі залишався на своїй посаді.

Адже він припускався помилки за помилкою у справах опікунського фонду, та ще й трапився цей викривальний скандал зі священником Педро.

«І все ж первосвященник Еванс виплив, а замість нього змушений був піти його заступник…»

Це означало лише одне: у Великого храма мала бути вагома причина, аби триматися за первосвященника Еванса й зберігати йому життя.

Але яка саме причина?

«Ну, та менше з тим… Результат усе одно непоганий».

Завдяки цьому гучному викриттю фонд «Діти Клаудіуса» стрімко набирав популярності й зростав надзвичайними темпами.

Кожен день надходили запити щодо регулярних пожертв, а також було чимало тих, хто робив разові внески.

Священник Педро, зі свого боку, також завзято й палко працював, застосовуючи свій багатий досвід опіки над притулком, здобутий упродовж усього життя.

«Можливо, я просто надто багато думаю?»

Я знизала плечима й відкинула зайві тривожні думки.

Саме в цей момент до мене долинав життєрадісний вигук:

— Ларі!

Це була принцеса.

Вона дрібним кроком підбігла до мене, випромінюючи пахощі вологої землі та троянд.

Панна простягнула троянду, яку дбайливо тримала в руці:

— Як тобі ця троянда, Ларі?

— Ой, яка ж вона красива!

Я широко розплющила очі й подивилася на квітку.

Краї білосніжних пелюсток троянди були прикрашені елегантними червоними візерунками, що розходилися хвилями.

Це виглядало так, ніби на незайманий перший сніг покрапала краплинами червона кров — чарівно, але водночас моторошно.

Утім, здавалося, це відчуття виникло тільки в мене, бо принцеса яскраво усміхнулася:

— Правда ж? Це надзвичайно рідкісний сорт троянд.

— Справді?

— Так. Я дістала її випадково й навіть не сподівалася, що зможу побачити цю квітку знову.

«Ой?»

Я схилила голову набік.

Чи це мені лише здалося, чи голос принцеси й справді прозвучав трепетно й проникливо, наче наповнився вологістю більше, ніж зазвичай?

Але саме в цю мить…

— Де ти взяла цю троянду?

Герцог, який непомітно підійшов ближче, здивовано розплющив очі й подивився на квітку в руках принцеси.

— Це ж… та сама троянда, яку колись найбільше любила наша мати, чи не так?

— Ти теж пам'ятаєш, брате?

— Звісно. Вона ж вирощувала цю троянду власноруч.

Вираз обличчя Дітріха став значно м'якшим:

— Ти ж тоді була зовсім маленькою, як тобі вдалося це запам'ятати?

— Наша мати так трепетно доглядала за нею, що було б дивно, якби я не запам'ятала, — грайливо відповівши, принцеса продовжила: — Пам'ятаєш квітковий магазин, який я часто відвідую? Мені сказали, що до них якраз завезли цей сорт, і рекомендували його.

— Ось як?

— Угу. Тому я відправила саджанці в подарунок і Її Величності Імператриці.

Принцеса солодко засяяла очима:

— Це ж троянда, яку вирощувала наша мати. Я подумала, що Її Величність Імператриця теж буде рада такому подарунку.

— Молодчина, ти чудово вчинила.

Дітріх мовчки кивнув головою.

Водночас принцеса подивилася на конверт із карткою, який він тримав у руці:

— А це що таке?

Судячи з витисненого імператорського герба на конверті, це було схоже на лист із палацу.

— Запрошення на чаювання від Її Величності Імператриці? Для нас із Ларі?

Незважаючи на конфлікт між Клаудіусами та Великим храмом, чаювання у Її Величності Імператриці тривали й далі.

До того ж цього разу імператорська родина справді підтримала Клаудіусів, надавши ваги їхнім спростувальним документам.

Здавалося, вони навмисно намагаються виявити ще більше уваги до обох сторін.

«Що там казали… Ніби Серафіна регулярно обмінюється листами з Її Величністю Імператрицею?»

Я пригадала, як світським товариством ширилися такі чутки…

— Ні, це не воно.

Дітріх, на подив, заперечно хитнув головою:

— Повідомляють, що приблизно через тиждень повертається Його Високість Кронпринц.

— Його Високість Кронпринц?

Мовчки слухаючи розмову, я здивовано розплющила очі.

Примітка: хі-хі-хі-хі [підступний сміх людини, що хапнула спойлер] хі-хі-хі-хі невже це наш кронпринц вернувсь хі-хі-хі-хі [ще більше підступного сміху, причину якого дізнаєтесь у спеціальних додаткових історіях].