Розділ 151 — Розділ 151

Його Високість Кронпринц був відсутній у столиці вже три роки.

За звичаєм, кронпринц Імперії в рік свого повноліття отримував у володіння найбезпліднішу та найсуворішу землю серед усіх прямого імператорського підпорядкування й мусив управляти нею щонайменше один рік.

Це робилося як для того, щоб він заздалегідь здобув досвід керування державою, так і з метою показати, що імператорський дім дбає про найзнедоленіших підданих, не залишаючи поза увагою навіть найнижчих…

«Нарешті Його Високість Кронпринц повертається».

Проте навіть перед обличчям такої поважної постаті голос герцога лунав абсолютно безтурботно:

— Так. У листі йдеться про те, щоб разом пообідати. До речі, Ларі, тебе теж запрошено.

— …

Хоч він і мовив це так легковажно, але це ж повернення майбутнього імператора Імперії після трьох років відсутності.

Від цієї думки мене мимоволі охопив легкий мандраж, і я змушена була тихо ковтнути слину.

Саме в цей момент…

— Мене більше цікавить інше: чому ти досі тут стирчиш і зиркаєш на нас? — принцеса, роздратовано піднявши брову, гостро звернулася до герцога. — Брате, коли ти вже нарешті здогадаєшся проявити тактовність і залишиш нас?

Герцог навіть бровою не повів у відповідь:

— Я взагалі-то збираюся провести трохи часу наодинці з Ларі.

— Що за дурниці? Брате, це ти заважаєш нашому спілкуванню!

— Заважаю? На хвилинку, я взагалі-то коханий Ларі.

— Скільки разів тобі повторювати, щоб до тебе дійшло? Якщо вже на те пішло, то я — найближча подруга Ларі!

Герцог і принцеса затято сперечалися, не поступаючись одне одному ні на крок.

«Хм, ну як завжди… У своєму репертуарі».

Я лише посміхнулася з почуттям повного спокою та прийняття.

***

Останнім часом Серафіна перебувала в надзвичайно чудовому настрої.

Причиною тому був цей витончений чоловік, який зараз стояв просто перед нею.

— Ви прийшли, панно Лопес?

Вітаючи Серафіну з приязною усмішкою, Айзек не лише супроводив її до місця, а й особисто прислужив, відсунувши для неї крісло:

— Прошу, сідайте сюди, панно Лопес.

Від колишньої прихованої зверхності й зневаги не лишилося й сліду — останнім часом Айзек поводився із Серафіною надзвичайно ґречно та підкреслено шанобливо.

Він не лише регулярно проводив із нею час, а й провадив ніжні, приємні розмови, кожного разу обов'язково частуючи її найвишуканішим чаєм та десертами.

Так, ніби перед ним було його найпалкіше кохання.

Чесно кажучи, така раптова й кардинальна зміна поведінки викликала чимало підозр: з чого б це йому так змінюватися?

Утім, Серафіна все одно не могла втриматися від гордості та самовдоволення.

«Невже він так обачно поводиться через той викривальний скандал зі священником Педро?»

Серафіна крадькома зиркнула на Айзека.

Однак з огляду на те, що він досі зберігав за собою посаду первосвященника, його становище у Великому храмі виявилося куди міцнішим, ніж можна було очікувати.

Отже, якщо вона й далі підтримуватиме дружні взаємини з Айзеком, це не завдасть їй жодної шкоди.

— Мені казали, що ви полюбляєте солодкі смаколики. Тож я дозволив собі приготувати це для вас.

Сьогодні Айзек частував її брауні, щедро вкритим збитими вершками.

Серафіна щасливо посміхнулася й узяла до рук десертну виделку.

Щойно вона відрізала чималий шматок брауні й відправила його до рота, як Айзек власноруч узяв чайник і наповнив її чашку:

— Спробуйте також і чай.

Дзюр-дзюр…

Прозора салатова рідина м'яко заповнила чашку до країв.

У повітрі розлився тонкий, злегка терпкий і водночас ніжний аромат.

— Це рідкісний сорт чаю, який мені нещодавно надіслала моя родина.

— Чи гоже мені куштувати такий коштовний чай?

— Ну що ви. Кого ж іще мені частувати, як не панну Лопес? — м'яко відповів Айзек.

Серафіна трохи зачервонілася й зробила ковток.

Її очі широко розплющилися:

— Боже мій, це надзвичайно смачно!

— Я радий. Хвилювався, бо ж він міг не припасти вам до смаку…

Очі Серафіни наповнилися щирим захопленням.

Як це буває в житті: коли людина, яка була до тебе холодною десять разів поспіль, раптом виявляє турботу, це справляє куди сильніше враження.

Тож коли чоловік, який зазвичай поводився неприступно та неприязно, раптом так кардинально змінився, її серце мимоволі починало прискорено битися.

— Між іншим, я чув, що останнім часом панна Лопес просто сяє у світському товаристві. Я неймовірно радий за вас.

— Ой, ну що ви таке кажете…

— Ви надто скромні. Хіба не безліч шляхетних панів захоплюються панною Лопес?

Від цих слів Серафіна мивомолі пихато випростала плечі.

«Як по-дитячому», — внутрішньо насміхаючись і зневажаючи її, Айзек усе ж зберігав на обличчі лагідну усмішку.

— Утім, я б дуже хотів, аби ви не забували: моє серце палає до вас не менше, ніж у тих панів.

Після того як він так вправно підлестив Серафіні й підняв її самооцінку, Айзек стиха запитав:

— Ви й досі листуєтеся з Її Величністю Імператрицею?

— Так, звісно.

— І як часто ви обмінюєтеся листами?

— Ну… Напевно, десь два чи три листи на тиждень.

«Навіщо він про це запитує?»

Хоч у душі й виникло легке здивування, Серафіна чесно відповіла.

Дізнавшись про таке часте листування, Айзек не зміг приховати свого глибокого задоволення.

Після цього дивні запитання продовжилися.

— Тоді… чи користуєтеся ви тим чорнилом, яке я вам подарував?

— Чорнилом?

А.

Серафіна покліпала.

Десь із місяць тому Айзек покликав Серафіну й вручив їй пляшечку з чорнилом.

Це було темно-зелене чорнило, яке на світлі переливалося дивовижним, загадковим відтінком.

— Ви маєте таку чудову нагоду листуватися з Її Величністю Імператрицею, тож хіба не краще використовувати чорнило гарного й вишуканого кольору? — наполегливо казав тоді Айзек, передаючи їй флакон.

Навіть Серафіні, яка раніше не надавала особливого значення кольору чорнила, цей відтінок здався просто дивовижним.

Тож вона вирішила спробувати й написала ним один лист.

«Боже мій, який чарівний колір чорнила! Ви придбали нове?»

Несподівано, Її Величність Імператриця також була в захваті.

Серафіні було надзвичайно приємно отримати похвалу від Імператриці, а писати цим чорнилом не становило жодного клопоту.

Тож відтоді вона неодмінно використовувала для листів Імператриці лише те чорнило, яке їй подарував Айзек.

— Так, я постійно ним користуюся. Річ у тім, що Її Величність Імператриця похвалила цей колір і сказала, що він дуже гарний.

— О, ось як?

— Так. Тому абсолютно всі листи до Її Величності Імператриці я пишу тільки цим чорнилом.

Почувши таку відповідь, Айзек виглядав надзвичайно задоволеним.

— Це чудово. З огляду на те, що вона регулярно надсилає вам відповіді, Її Величність Імператриця, схоже, дуже цінує панну Лопес.

— Ну, це…

Обличчя Серафіни на мить потемніло.

Імператриця, звісно ж, була ґречною та доброзичливою до Серафіни.

Проте ця доброзичливість докорінно відрізнялася від тих теплих почуттів, які вона виявляла до принцеси Клаудіус.

— …Та все ж мені ще дуже далеко до принцеси Клаудіус.

— Ох, коли ви робите таке сумне обличчя, у мене аж серце крається, — удавано зітхнув Айзек із жалем у голосі, заспокоюючи Серафіну: — Не варто так засмучуватися. Що більше ви зміцнюватимете цю дружбу з Її Величністю Імператрицею, то вищим ставатиме ваше власне ім'я та слава, хіба ні?

— Але ж…

Серафіна все ще вагалася й не мала впевненості.

— Ну що ви, у цьому світі немає нічого неможливого.

Солодкий, мов мед, голос лився просто у вуха Серафіни:

— Хтозна? Якщо ваша репутація зростатиме й далі, можливо, одного дня панна Лопес зможе перевершити навіть саму принцесу Клаудіус.

— Ви… Ви справді так вважаєте?

— Звісно.

Мов під дією повільної отрути, прихованої в солодкому меді, Серафіна поступово піддавалася цьому впливу й була не в змозі опиратися цьому голосу.

Провівши ще чимало часу в солодких мріях та дурнуватому захопленні, вона нарешті обережно запитала:

— Ах, точно! Я чула, що цими днями до столиці повертається Його Високість Кронпринц.

— Так, це правда.

У цю мить на бездоганній, мов картинка, усмішці Айзека з'явилася ледь помітна тріщина.