Розділ 154 — Розділ 154

«Що це?»

Серафіна раптом завмерла на місці.

Річ у тім, що в нозі раптово з'явилося різке поколювання і оніміння.

«Дивно. У поганій позі спала, чи що...»

Серафіна присіла на ліжку й почала розтирати ногу.

Вона тривалий час розминала її від щиколотки до литки, і симптом нарешті трохи зник.

Однак вираз обличчя Серафіни так і не пом'якшав.

«Цікаво... Як минув той бенкет, на якому вчора був присутній Його Високість Кронпринц?»

У пам'яті виринули думки, які вона так старалася заглушити.

Темно-зелені очі розгублено вставилися в стелю.

«Завжди так».

Хоча вона й здобула чималу популярність у світському товаристві, а джентльменів, які захоплювалися нею, було чимало, — на цьому все й закінчувалося.

На дійсно вартісні та важливі заходи її не запрошували жодного разу. Це відчувалося так, ніби вона постійно топчеться перед якоюсь вирішальною межею і не може зробити крок уперед...

«Усе, досить про це думати».

Від постійних роздумів ставало лише дедалі тужливіше.

Підвівшись із ліжка, Серафіна зробила кілька кроків. Оніміння вже минуло безслідно.

Зі задоволеним обличчям Серафіна рішуче попрямувала до дверей.

Клац!

Двері відчинилися.

У коридорі зібралися панни; збившись до купи, вони нахилили голови над якоюсь газетою.

«Що там таке?»

Серафіна спантеличено кліпала очима.

Хтось мав би бодай повернутися на звук відчинених дверей, але жодна з дівчат не звернула на Серафіну навіть найменшої уваги.

«Вони що, ігнорують мене?»

Обличчя Серафіни скривилося.

— Чого це ви з самого ранку влаштували такий гамір? — гостро випалила Серафіна до дівчат, які навіть не глянули в її бік. — Тут ще можуть спати інші люди. Може, варто бути трохи тихішими...

— Ні, ви тільки подивіться на це!

Одна з панн, на обличчі якої панував цілковитий переляк, тицьнула газетою просто під ніс Серафіні.

— Учора ввечері Її Імператорська Величність Імператриця знепритомніла!

— Що ви кажете?!

Здивована Серафіна широко розплющила очі.

— Дайте-но сюди газету на хвилинку.

Серафіна вихопила газету з рук дівчини.

Коли вона розгорнула її, перед очима постала шокуюча стаття:

«Сьогодні вдосвіта імператорський дім офіційно оголосив про хворобу Її Імператорської Величності Імператриці.

Імператриця знепритомніла через високу температуру невідомого походження і досі не прийшла до тями.

Придворний лікар імператорського дому, сер Шульц, небагатослівно зазначив, що робить усе можливе для лікування...»

У ту ж мить.

Серафіна не знала чому, але в її голові один за одним почали виринати спогади:

«Ви й досі листуєтеся з Її Величністю Імператрицею?»

«Тоді… чи користуєтеся ви тим чорнилом, яке я вам подарував?»

Серафіну пройняв мороз по шкірі.

«Первосвященник Айзек Еванс».

Чому він щоразу розпитував її про листи та чорнило?

Чому зв'язок із імператрицею був для нього таким важливим?

Усі ті моменти, які вона проігнорувала, вважаючи це дрібницею та нічим не особливим...

Чому вони тепер так важко тиснуть на серце?

— Дякую, я подивилася.

Серафіна майже жбурнула газету назад дівчині й різко розвернулася.

Її вродливе обличчя застигло в моторошній напрузі.

«Мені треба зустрітися з первосвященником Евансом».

Підозра, що раз виникла, не зникала так просто.

Тривога, яка, наче липке болото, хапала її за ноги, ставала нестерпною.

Серафіна покинула це місце, ніби тікала від небезпеки.

Примітка: знаєте, я розчарована Серафіною як лиходійкою. На початку вона поставала як така собі маніпулятивна інтриганка, що змінює суспільну думку за помахом пальця, але зараз… чим вона взагалі займається, окрім як тягнеться за іншим лиходієм, мов шлейф? Та й Айзек теж відверте розчарування. Добре, що до фіналу основної історії лишилось трохи більше 20 епізодів, а там далі суцільне солодке без цих потугів в політику та інтриги.

***

— З Її Величністю Імператрицею все буде гаразд? — з пригніченим обличчям запитала мене принцеса.

Як не крути, а імператриця була однією з небагатьох людей, на яких принцеса могла покластися.

Втративши матір у ранньому віці, вона була тим «дорослим», який хоч трохи заповнював ту пустку в її душі.

Я заспокійливо мовила до принцеси:

— Звісно. Вона неодмінно швидко одужає й підведеться на ноги.

— Але останнім часом вона виглядала такою нездоровою... Мені так тривожно.

— Це...

Я мимоволі запнулася.

Хоч я й заспокоювала принцесу, але в самій мені вирувала така ж тривога.

Адже це була щира правда.

Якщо не враховувати той бенкет, то востаннє ми бачили Її Величність два тижні тому під час чаювання.

І вже тоді під її очима залягли ледь помітні тіні.

«Ваша Величність, у вас щось сталося?»

Принцеса не витримала й стурбовано поставила це запитання.

«Ви виглядаєте трохи стомленою».

«Усе в порядку».

Незважаючи на це, імператриця щиро усміхалася:

«Адже кронпринц незабаром повертається, чи не так? Напевно, втома трохи накопичилася, поки я готувала бенкет та інші справи».

«Тоді вам варто доручити дрібні клопоти підлеглим і трохи відпочити...»

«Дякую вам. Але ж це син, з яким ми довго не бачилися, тож мені хочеться подбати про все особисто».

Імператриця, коли говорила це, мала справді щасливий вигляд.

Здавалося, вона з легкістю подолає будь-яку втому...

«Гм?»

Сильно занепокоєна всередині, я лише згодом помітила, що герцог увесь цей час мовчить.

Я скоса поглянула на герцога.

«Про що він так глибоко замислився?»

Його обличчя, занурене в роздуми, виглядало надзвичайно серйозним.

Я мимоволі покликала його:

— Герцогу.

— …

— Герцогу?

— А.

Повільно кліпнувши очима, герцог подивився просто на мене.

Лише тоді в його блакитних очах знову з'явився блиск.

Я нахилила голову вбік:

— Щось не так?

— Ні, нічого.

Хитнувши головою, герцог підвівся.

— Гадаю, мені слід залишатися в імператорському палаці й надалі стежити за ситуацією.

— А, так, звісно.

Я стурбовано кивнула.

Герцог м'яко усміхнувся:

— Не хвилюйтеся надто сильно. За станом Її Величності стежать імператорські лікарі.

І справді, імператорські лікарі були елітою з найкращими навичками в усій Імперії.

Якщо такі люди вдень і вночі піклуються про Її Величність...

«Мабуть, усе буде гаразд».

Я з усіх сил намагалася заспокоїти сама себе.

— Якщо стан Її Величності покращиться, я одразу повідомлю вас.

— Обов'язково, братику.

Принцеса наполегливо попросила герцога.

Герцог злегка поплескав принцесу по плечі й одразу ж вийшов.

Клац.

Звук зачинених дверей дивно різав слух.

...На душі було неспокійно.

***

Усмішки, якою він заспокоював стривожених Ларієт та Еванджелін, зникла.

Обличчя Дітріха, який сідав у карету, застигло в моторошній напрузі.

«Жар, марення та галюцинації».

Дітріх ще раз подумки проаналізував симптоми імператриці.

Казали, що до появи цих симптомів у неї кілька тижнів спостерігалися незначна температура та втома.

А після цього раптово підскочила висока температура й вона знепритомніла.

«Трясця».

Дітріх міцно стиснув зуби.

Звісно, можливо, він просто надто чутливий.

Однак ці симптоми...

Вони були точно такими ж, як і в його покійних батьків.

***

Серафіна підбігла й одразу ж вчепилася в священника, який охороняв головний корпус.

— Я хочу зустрітися з первосвященником Евансом!

— Перепрошую, панно Лопес, але первосвященник ще не прибув до головного корпусу.

Натиск Серафіни викликав на обличчі священника цілковите спантеличення.

Зараз була ледь десята ранку.

Високопоставлені священники — від другого священника й вище — зазвичай приходили до головного корпусу й ставали до роботи вже після обіду.

— Ще надто рано, тож якщо ви завітаєте трохи пізніше...

— Тоді я зачекаю!

Серафіна розпачливо підвищила голос:

— Мені... Мені обов'язково треба зустрітися з первосвященником сьогодні. Благаю вас!

Але саме в ту мить:

— Що тут відбувається?

Серафіна повернула голову.

Наприкінці її тремтячого зеленого погляду стояв Айзек.

Їхні очі зустрілися.

І...

Серафіна забула, як дихати.