Розділ 155 — Розділ 155

Айзек криво всміхнувся, піднявши один кутик губ.

Ця посмішка виглядала так жорстоко, наче у змії, що дивиться на свою здобич...

— А, панно Лопес.

Тихим, м'яким голосом Айзек покликав Серафіну.

— Що за справа у вас у таку ранню годину?

— Та, тобто...

Серафіна щосили намагалася вдавати спокійну, але це було геть марно.

Щойно вона розтулила губи, як з них вирвався жалюгідно сиплий, розламаний голос.

— Я хотіла дещо запитати у первосвященника Еванса.

— Аа, справді?

Усе так само всміхаючись незбагненною посмішкою, Айзек хитнув підборіддям, показуючи Серафіні йти за ним.

І коли вона отямилася...

Серафіна вже сиділа у вітальні Айзека.

— Отож, про що ви так хотіли запитати...

Айзек витонченим рухом підняв чайник.

І...

— ...що прийшли до мене так раптово?

Він власноруч налив чаю в чашку, що стояла перед Серафіною.

Дзюр-дзюр...

Звук падаючих струменів чаю дивно діяв на нерви.

Напівпрозора зеленкувата рідина.

Гіркуватий, але водночас з тим ароматний запах, що торкався кінчика носа.

Це був рідкісний чай, який, за словами, Айзек отримав від своєї родини.

— ...

Серафіна щосили намагалася не дивитися на чашку, випростала спину й подивилася на Айзека.

— Первосвященнику Евансе.

Її бліді губи повільно ворухнулися.

— Чи, бува...

Вимовивши це, Серафіна надовго завагалася.

Чи справді можна це казати?

А що, як вона помиляється?

— Те, що цього разу Її Імператорська Величність Імператриця занедужала...

І все ж причиною, чому вона зрештою розтулила рота, було:

«Мені лячно».

Ці блакитні очі, що блистіли, мов у плазуна, викликали надто сильний жах.

Вона понад усе хотіла почути від Айзека відповідь: «Ні».

Вона гадала, що якби він голосно висміяв її за такі безглузді здогадки, їй стало б набагато спокійніше...

— Чи знаєте ви причину цього, первосвященнику Евансе?

— ...

Проте Айзек лише пильно дивився на Серафіну, все так само зберігаючи загадкову посмішку.

Так, ніби згори спостерігав за мурахою, що борсається під його ногами.

У його погляді змішалися зневага й легка цікавість.

— Та, тобто. Я хотіла запитати...

Серафіна міцно стиснула кулаки на колінах.

Долоні всередині змокріли від холодного поту.

— Чому... ви казали мені писати листи Її Імператорській Величності Імператриці?

Питання, яке вона ховала глибоко в серці, раптом вирвалося назовні, мов лезо.

— І це чорнило. Те чорнило, яке ви мені подарували.

— ...

— Яка була причина писати листи саме цим чорнилом?

Серафіна й сама розуміла це.

Це було лише кілька листів із ввічливими запитаннями про здоров'я.

Навіть якщо первосвященник Еванс подарував їй чорнило й наполягав писати саме ним, — цього було замало, аби знайти хоч якісь докази чи підозри.

...І все ж.

Чому це викликало такі сильні підозри?

«Я мушу почути відповідь».

Серафіна міцно стиснула губи, вони аж побіліли.

Однак відповідь Айзека була дещо несподіваною та недоречною:

— Цього місяця мені було дуже приємно насолоджуватися чаюванням із панною Лопес.

— Чаюванням?

— Еге ж. Тим самим чаєм, яким я частую панну Лопес і зараз.

Айзек поглядом вказав на недоторкану чашку.

— Ви казали, що цей чай вам до смаку. Я дуже радий.

Після чого він неквапливо запитав Серафіну:

— Але чому ж ви зараз не п'єте цей чай?

До чого тут раптом чай?

Серафіні було вкрай важко встежити за ходом розмови.

Проте Айзек, ніби й справді образившись, навіть демонстративно важко зітхнув:

— Мені прикро. Адже цей чай я приготував винятково для панни Лопес.

— Перепрошую, первосвященнику Евансе. Те, про що я запитувала...

— Між іншим, як ваші руки та ноги останнім часом?

У ту ж мить Серафіна завмерла.

Це відчуття затерплості в ногах, яке вона відчула сьогодні вранці.

Уздовж хребта знову потік холодний піт.

— Чи немає ніде оніміння? Чи не здається вам часом, що відчуття зникають, або ж з'являється поколювання?

Що спокійніше лунали його слова, то ширше розплющувалися очі Серафіни.

Водночас Айзек завдав вирішального удару:

— Чи немає у вас труднощів із тим, щоб тримати ручку або ходити?

Невже!

Шокована Серафіна рвучко підхопилася з місця.

— Що ви мені підмішували увесь цей час?!

Дзень!

Від її різкого руху чашка перекинулася, і чай залив стіл.

Спостерігаючи за цим, Айзек показово поцокав язиком:

— Ой-ой, я ж казав вам? Цей чай був винятково для панни Лопес.

— Та як ви...!

— Не дуже приємно, коли твоєю щирістю нехтують.

Похитавши головою, Айзек дістав із-за пазухи маленьку скляну пляшечку й поклав її на стіл.

Клац.

— ...

Серафіна злякано подивилася на скляну пляшечку.

У прозорій пляшечці розміром із великий палець лежало рівно сім пігулок.

Червонуваті пігулки зовні були схожі на солодкі цукерки.

— Утім, я все ж достатньо прив'язався до панни Лопес, — Айзек знизав плечима й продовжив: — До того ж я по-своєму вдячний за те, що ви справно надсилали листи Її Величності Імператриці.

— Про що ви...

— Ці ліки дуже ефективні при онімінні рук та ніг.

Айзек підсунув пляшечку ближче до Серафіни:

— Потрібно вживати по одній пігулці на день.

— Первосвященнику Евансе!

Серафіна істерично підвищила голос.

Проте Айзек навіть вухом не повів на її слова. Він просто говорив своє:

— Мені ось цікаво. Що станеться, якщо це оніміння триватиме довго?

Блакитні очі, сповнені божевілля, впилися в Серафіну.

— Насамперед стане важко користуватися руками й ногами, авжеж? Не кажучи вже про ходьбу, буде важко навіть заварити чашку чаю. Можливо, доведеться пролежати в ліжку все життя. Та мене більше цікавить інше...

Айзек трохи нахилив голову набік.

Мить, коли його губи знову розтулилися, здавалася нескінченно довгою, наче вічність.

— А що, як це оніміння вийде за межі кінцівок і дістанеться грудей?

— ...

Серафіна не могла поворухнутися, мов миша перед змією.

Спостерігаючи за смертельно зблідлою Серафіною з розвагою, Айзек грайливо продовжив:

— Що буде, коли затерпне серце? А якщо затерпне горло? Чи зможете ви нормально дихати?

— Б-благаю вас... — прошепотіла Серафіна здавленим голосом. — Я геть не розумію, про що говорить первосвященник...

— Довіртеся мені, панно Лопес. Невже я можу просто лишити панну Лопес напризволяще, щоб вашому життю загрожувала небезпека?

Айзек вельми великодушно всміхнувся.

Але наступні його слова були зовсім не великодушними:

— Однак якщо ви надалі не виконуватимете мої вказівки як слід, я, можливо, не зможу дати вам цей «особливий засіб», який знімає оніміння.

— Щ-що я...

Серафіна, тремтячи всім тілом, перепитала:

— Що... що мені зробити?

На це запитання Айзек не відповів.

Він лише приклав вказівний палець до губ і всміхнувся, примруживши очі півмісяцями.

У той самий момент Серафіна все зрозуміла.

«Мовчати».

І про листи імператриці, і про чорнило, яке їй передав первосвященник Еванс.

Це означало мовчати про все.

— Я... я зроблю все, як ви кажете, — тремтячою рукою Серафіна міцно стиснула пляшечку з пігулками. — Т-тож... тільки збережіть мені життя...

— Ну звісно. Адже досі панна Лопес чудово з усім справлялася, чи не так?

Посмішка Айзека стала ще глибшою:

— Як і слід було очікувати від обраної мною людини.

— Первосвященнику...

— Тож маю надію, що й надалі ви мене не розчаруєте. Домовилися?

Під цим м'яким, але нищівним тиском Серафіні не залишалося нічого іншого, як мовчки кивнути.