Розділ 160 — Розділ 160

«Пам'ятаєш той квітковий магазин, куди я часто ходжу? Мені сказали, що ці троянди в них щойно з'явилися. Їх мені порадили».

...Тобто це означало одну річ.

Хтось міг навмисно порадити ці троянди принцесі.

Принцеса та Її Величність завжди були у близьких стосунках.

Навіть коли вона просто йшла на чаювання до імператриці, принцеса завжди власноруч збирала букети з квітів, які сама ж і виростила, і відносила їх у подарунок.

Отже:

«Що, як з самого початку її... підштовхнули до того, щоб піднести ці троянди імператриці?»

Я розуміла, що це припущення звучить дещо надумано й білими нитками шито.

Проте якщо, попри мізерну ймовірність, моя здогадка виявиться правильною...

То в палаці імператриці мало залишатися щонайменше щось таке, що в поєднанні з тими трояндами могло завдати шкоди здоров'ю Її Величності.

І оскільки цей предмет сам по собі не був отруйним, він міг легко уникнути будь-яких підозр.

А отже, він міг і досі залишатися там.

— Дітріху.

Я покликала герцога твердим, серйозним голосом.

— Що стосується речей у палаці імператриці... чи можемо ми провести ще одну повну перевірку?

— У палаці імператриці? Навіщо це...

— Хоча висока ймовірність того, що це лише мої здогадки...

Я почала пояснювати.

І герцог, уважно слухав кожне моє слово, а його очі спалахнули холодним блиском.

***

На наполегливу вимогу герцога Клаудіуса було проведено повторну повну перевірку.

Об'єктами перевірки стали троянди, які Еванжелін подарувала імператриці, та абсолютно всі речі в палаці імператриці.

«Ні, з якого дива раптом знову перевірка...»

«Хіба минулого разу вже не перевіряли геть усе?»

Дехто потай висловлював невдоволення, проте це невдоволення миттю випарувалося, щойно було оголошено результати дослідження.

Адже з'ясувався приголомшливий факт.

А саме:

— Висока ймовірність того, що Її Імператорська Величність знепритомніла внаслідок отруєння.

Хвороба імператриці виявилася не прокляттям відьми, а отрутою.

— У трояндах було виявлено речовину орнен.

Науковець, який проводив дослідження, поправив окуляри, що сповзали з перенісся, і продовжив:

— Насправді сама по собі речовина орнен не завдає жодної шкоди людському організму. Бачите ці незвичні червоні візерунки на троянді? Саме ця речовина й формує такий орнамент.

— ...Речовина орнен, ви кажете.

Дітріх про себе мимоволі повторив це незнайоме ім'я.

— Однак у поєднанні з речовиною берилотіум вона утворює токсин, смертельний для людського організму... А, до речі, берилотіум сам по собі теж абсолютно нешкідливий для людини.

Науковець квапливо додав пояснення й, коротко прокашлявшись, продовжив:

— Кхм. Хай там як, але у цих листах — а точніше, в чорнилі, яким вони написані, — було виявлено саме берилотіум.

Дітріх подивився на стопку листів, що лежала на столі.

Хрусткі нові аркуші та старий, пожовклий від часу папір, що віддавав сяйвом слонової кістки.

Усі ці листи були написані темно-зеленим чорнилом, яке на світлі відблискувало смарагдовим сяйвом.

Відправницею нових листів була панна Лопес.

Серафіна.

— Це отруйна речовина, яка викликає симптоми, схожі на гарячку, тож за старих часів її використовували для отруєння людей, не викликаючи підозр.

— Для отруєння?

— Так. Утім, у наші дні цей метод майже вимер. Адже берилотіум надзвичайно важко дістати.

Науковець заходився ділитися своїми знаннями:

— Його добувають із мінералу під назвою берил, але сам цей мінерал в імперії взагалі не зустрічається. Його доводиться повністю імпортувати...

Проте Дітріх пропускав пояснення науковця повз вуха.

В нього не було іншого вибору.

Його блакитний погляд дрібно затремтів.

«Ці листи...»

Тремтячі кінчики його пальців повільно торкнулися поверхні старого поштового конверта.

«Це листи, які надсилала мати».

Стара частина листів належала попередній герцогині Клаудіус.

Це означало...

Що мати вже давно й повсякденно використовувала чорнило, яке містило цю неймовірно рідкісну речовину...

«І ті троянди, які надіслала Ева... це теж були троянди, які мати вирощувала особисто».

Вираз обличчя Дітріха став холодним і мовби закам'янілим.

Адже саме захоплення Еванжелін вирощуванням троянд з'явилося під впливом матері, яка надзвичайно любила ці квіти.

У його нині бляклих спогадах...

Мати власноруч ставила вазу, повну троянд, на робочий стіл батька й щиро посміхалася:

— Подивися, Дітріху. Хіба не гарно?

Білосніжні троянди з червоними візерунками, що розходилися хвилями, здавалися чарівними навіть юному Дітріху.

Мати клала під вазу з трояндами власноруч написаний лист.

І Дітріх схиляв голову набік:

— Мамо, чому ти щодня пишеш батькові листи? Можна ж просто сказати вголос.

— Ну... є почуття, які надто ніяково висловити вголос.

Мати гладила Дітріха по голові й зі сором'язливою посмішкою відповідала:

— Коли наш Дітріх трохи підросте, він зрозуміє мамине серце.

— Тож...

Після тривалого мовчання Дітріх заговорив глухим, здавленим голосом:

— Чи зможе її імператорська величність одужати?

— Так. На щастя, протиотруту вже розроблено.

Науковець ствердно кивнув:

— Оскільки протиотруту вже введено, вона, ймовірно, незабаром отямиться.

— Це добре. Тоді я запитаю ще одне.

У ту ж мить науковець мимоволі здригнувся.

Адже яскраво-блакитні очі, які дивилися на нього прямо, були гострими, наче уламки розбитого сапфіра.

— Чи можливо, щоб звичайна людина випадково здобула чорнило з вмістом берилотіуму?

— Це...

Ковтнувши суху слину, науковець відповів:

— Можу запевнити вас, що це абсолютно неможливо.

***

Пізно ввечері герцог нарешті повернувся додому.

— Дітріху!

Я, чекаючи на нього в нетерпінні та тривозі, рвучко підхопилася з місця й побігла йому назустріч.

Герцог із безпристрасним обличчям швидкими кроками наблизився до мене.

А потім...

Міцно обняв мене обома руками.

— Ларі.

Голос, який покликав мене по імені, звучав настільки виснажено й важко, що в мене аж серце стислось від болю.

— Що сталося?

— ...

Відповіді на запитання не було. Натомість...

— Дітріху?

Обійми, які тримали мене, стали ще міцнішими.

Герцог пригорнувся до мене, немов поранений звір.

...Ніби від переповнених почуттів він просто не міг вимовити і слова.

І ось...

— Мої батьки...

Після тривалого мовчання вирвався притишений, здавлений голос:

— Здається, вони померли не від хвороби... їх убили.

— Про що ти кажеш?

— Твої слова були вірними, Ларі. Там була… отрута.

Герцог стиснув зуби й продовжив:

— Троянди, які Ева подарувала імператриці, лист, який мати надіслала імператриці, та листи панни Лопес...

Його голос плутався й уривався.

Проте навіть із цього я миттю здогадалася, що сталося.

«У листах... щось було».

Певний елемент у листах поєднався з елементом, який містився в трояндах...

...і подіяв як отрута.

— А я... я навіть не підозрював про це.

— Герцогу.

— Я так по дурному весь цей час думав, що це була звичайна гарячка...

Тіло герцога, яке завжди було таким непохитним, зараз неконтрольовано й сильно тремтіло.

Зараз він нагадував замок із піску.

Який безпорадно рушиться під напливом давнього смутку, що накотив, наче безжальна хвиля.

— Гх, хлип...

Тихе ридання вирвалося з самих глибин його горла.

Це був, мабуть, той самий гнів і біль, який він так довго ховав у найглибших куточках свого серця.

Я щосили пригорнула герцога до себе.

Сподіваючись, що це моє слабке тепло зможе дати йому бодай краплину втіхи.

***

— Пробач. Я показую таку ганебну сторону.

Трохи заспокоївшись, герцог із ніяковим виразом обличчя вибачився переді мною.

— У цьому немає нічого ганебного.

Похитавши головою, я світло всміхнулася:

— Навпаки, мені навіть приємно, що Дітріх зміг хоч трохи покластися на мене.

— ...

Здавалося, на губах герцога з'явилася ледь помітна посмішка...

Як раптом він знову міцно пригорнув мене до себе й безсило впав зі мною на диван.