Розділ 17 — Розділ 17

«А, ось це, мабуть, мені вже можна переглянути?»

Я простягнула руку й розгорнула креслення внутрішнього планування салону.

Тут було все: столи для фуршету, місця для експозиції творів мистецтва, м’які дивани, де дворяни та літератори могли б вести свої дискусії, і навіть квіткові декорації для створення вишуканої атмосфери. Сама по собі композиція була бездоганною. Однак…

— Перепрошую, принцесо, — мимохідь промовила я. — Як на мене, немає потреби ставити аж стільки квітів.

— Е? Чому це?

— Бо вони заважатимуть гостям вільно пересуватися та оглядати експонати.

Я вказала на величезну вазу заввишки з людський тулуб.

— Ось хоча б ця ваза. Якщо вона стоятиме тут, то забиратиме на себе всю увагу, яку гості мали б приділити витворам мистецтва, чи не так?

— Ох…

Панна Еванджелін на мить витріщилася на мене, наче здивоване кошеня, але вже за мить її погляд став гострим, і вона впіпилася очима в креслення.

— Справді, ви маєте рацію.

— Тож, може, приберемо цю вазу і натомість приділимо більше уваги освітленню? — запропонувала я.

— Освітленню?

— Так. Адже головними героями салону є саме представлені твори мистецтва, чи не так?

Я спокійно продовжила пояснювати:

— Було б чудово проконсультуватися з майстром і розмістити лампи так, щоб вони підкреслювали красу кожного експоната.

— Хм, слушна порада. Тоді, може, варто попросити збільшити бюджет на освітлення?

— Натомість я б порадила трохи скоротити витрати на квіти й перенаправити зекономлені кошти на світло.

Я відповіла, навіть не замислюючись. Раптом принцеса замовкла.

«Га?»

Збентежена, я повільно підвела голову. І в ту ж мить я побачила… Як панна Еванджелін дивиться на мене, а її очі сяють від захвату!

«Ой, та що це з нею раптом? Аж ніяково стає!»

Не в змозі більше витримувати цей сповнений надії погляд, я обережно додала:

— Оскільки… хоч я і не зможу допомогти з чимось глобальним, але принаймні переглянути документи я цілком здатна.

— Справді?!

Не тямлячи себе від радості, принцеса аж підхопилася з місця. Хоча вона миттєво оговталася.

— Кхм-кхм, — удавано кашлянула вона й знову витончено сіла в крісло. — Ну, що ж, тоді спробуйте допомогти.

«Яка ж вона мила».

Потайки всміхнувшись, я першим ділом взяла до рук список запрошених. Оскільки питання бюджету було доволі делікатним, я вирішила зосередитися на паперах, які могла б вивчати стороння особа без зайвих підозр. Швидко пробігаючи очима по іменах, я зловісно примружилася.

«Так і знала».

Зрештою, це було цілком очікувано. У списку запрошених не було ні Серафіни, ні Грегорі. Ба більше, там не було навіть згадки про весь рід Густо.

***

Пізнього вечора пан Дітріх повернувся до своєї міської резиденції з виснаженим обличчям.

— …Хух.

Він мимоволі важко зітхнув і роздратовано послабив краватку, що ніби стискала йому горло.

«Я вже навіть не помічаю, як минає час».

Сьогоднішній день знову минув у нескінченній метушні. Проте кількість справ, які потребували його особистої уваги, лише зростала.

— Ви повернулися, герцогу, — вклонився йому дворецький. — Покої вже готові. Прошу вас, лягайте спочити.

— Ні, я маю ще дещо перевірити. Принеси мені кави, — відповів Дітріх, похитавши головою, а тоді мигцем зиркнув на старого слугу. — До речі, як просувається підготовка до салону?

Оскільки цей захід мав відкрити імперії багатьох талановитих митців, герцогський дім не міг дозволити собі жодних прорахунків. Тому Дітріх, попри неймовірну зайнятість, намагався викроювати час, щоб особисто контролювати процес.

— Пане, я якраз хотів доповісти вам про це, — обережно почав дворецький після короткого вагання. — Панна Еванджелін особисто перевірила документи щодо салону й надіслала свої зауваження.

Дітріх здивовано підняв брови:

— Ева?

Еванджелін. Його єдина молодша сестра завжди була для Дітріха приводом для душевного болю. Він рано втратив батьків і успадкував титул герцога. Дітріх став шанованим правителем і бездоганним аристократом, проте в його житті була й тінь. Через постійну зайнятість він не міг приділяти сестрі достатньо уваги.

Мабуть, саме тому він хотів захистити її від будь-яких труднощів. Він залишив їй лише формальні обов’язки господині дому, подбавши про те, щоб усю складну роботу виконували люди навколо неї.

— Зараз це прийнятно, але що ви будете робити, коли панна вийде заміж? — питали його васали.

— Якщо вона стане господинею іншого дому, вона муситиме вміти керувати господарством.

На ці побоювання Дітріх відповідав, навіть не моргнувши оком:

— Навіщо ж тоді, по-вашому, потрібні гроші та люди?

— Прошу?

— Якщо Ева вийде заміж, я просто відправлю разом із нею величезний посаг та штат адміністраторів, які будуть їй допомагати.

Приголомшливий посаг, завдяки якому інша родина навіть пікнути не посміє. І щонайменше десять адміністраторів.

Васали лише хапалися за голови, але Дітріх не жартував. Йому було простіше продовжувати підтримувати її коштами дому, ніж бачити, як Еванджелін виснажує себе працею. Він цілком міг собі це дозволити.

І ось ця сама сестра, яку він так старанно оберігав…

«Ева перевірила документи? Їй зовсім не обов’язково знати про такі складні речі».

З одного боку, він пишався сестрою, але з іншого — був незадоволений тим, що вона сама знайшла собі зайву роботу. Стиха цокнувши язиком, Дітріх простягнув руку до дворецького:

— Дай-но мені подивитися.

— Ось, прошу.

Дворецький шанобливо передав йому папери. Чесно кажучи, Дітріх не очікував нічого особливого. Оскільки Ева ніколи не вчилася веденню справ, він гадав, що її зауваження будуть доволі поверхневими. Проте щойно він почав гортати аркуші, його блакитні очі вражено розширилися.

— Це…

«Ці документи склала Ева?»

Це було ідеальне креслення.

Довго вивчаючи план, Дітріх перейшов до наступних паперів. То був список гостей. Зазвичай список складався канцелярією герцога, і він не сподівався побачити там жодних додаткових поміток.

«Хм?»

До списку було додано кілька вкрай слушних порад.

[«Оскільки на заході будуть переважно літні дворяни, слід подбати про те, щоб місця для сидіння були максимально зручними».]

[«Серед запрошених є гості, які не знають міри у випивці, тож краще подавати напої з низьким вмістом алкоголю».]

Починаючи від таких загальних настанов, і закінчуючи дуже тонким розумінням світських інтриг:

[«Ось ця пані та ось ця пані мають натягнуті стосунки, тому їхні місця слід розташувати якомога далі одне від одного».]

[«Останнім часом серед аристократії популярна поезія, тож наявність відповідних книжок у залі буде доречною».]

Дочитавши до кінця, Дітріх переконався:

«Еванджелін не могла написати це сама».

У цих рядках відчувалася досвідченість та витонченість людини, яка роками вчилася світському життю та управлінню. А Ева ніколи не отримувала такої освіти. Ба більше.

«Статус Еванджелін — один із найвищих в імперії».

Для принцеси Клаудіус було б занадто принизливим настільки ретельно вивчати чужі характери, щоб розсаджувати гостей. Його сестра, яка ніколи в житті не зважала на чужу думку, просто не могла бути настільки уважною до деталей.

— Ці папери… ти впевнений, що їх надіслала Ева?

— Так, пане. Проте…

— Проте?

Дітріх спантеличено глянув на дворецького, і той знову схилив голову:

— Мені відомо, що під час роботи над документами панна Еванджелін скористалася допомогою панни Ансі.

— …Панна Ансі, значить.

Дітріх подумки повторив це ймення, ніби куштуючи його на смак.