Розділ 21 — Розділ 21

Еванджелін фон Клаудіус.

Немов розкішна троянда, що розквітла на самому краї прірви, — шляхетна й пихата вельможна панна.

Статус єдиної принцеси в імперії робив її настільки недосяжною, що ніхто не наважувався навіть наблизитися до неї. Та й сама Еванджелін не надто полюбляла спілкуватися з іншими.

І ось до такої принцеси приставили панну Ансі.

Хоча в провінції її рід і був досить відомим, проте в столиці вони залишалися лише нащадками роду віконта Ансі, які так і не змогли влитися в коло центральної аристократії.

Герцогський дім Клаудіусів та дім віконта Ансі були, якщо порівнювати, як сонце та світлячок. Різниця в їхньому становищі була колосальною, але...

«До того ж... Хіба ми не знаємо, чим займалася панна Ансі досі?»

Те, як вона принизливо прислужувала панні Лопес, наче її власна покоївка, було загальновідомим фактом. Тому всі очікували, що принцеса розгнівається не на жарт. Але замість цього...

— Невже принцеса справді потоваришувала з панною Ансі? — з сумнівом у голосі пробурмотіла одна з вельможних панянок.

— Хтозна.

— Завтра варто перевірити, чи не зійде сонце на заході, — панянки лише похитували головами, не вірячи своїм очам.

***

Згодом.

Попрощавшись із герцогом, я стала біля стіни, щоб трохи перепочити.

Оскільки він був надзвичайно відомою постаттю і його раптова поява в салоні стала справжньою несподіванкою, навколо нього одразу зібралося чимало людей.

— Пане герцогу, скільки літ, скільки зим!

— Не очікував побачити вас тут, пане герцогу...

Багато хто жадав перекинутися з ним хоча б словом, тому він був змушений затриматися.

— Я мав би супроводжувати вас і далі, панно...

— Не зважайте на мене, — я великодушно відпустила герцога.

Ми дотрималися всіх пристойностей, і було б нечемно забирати час у такої зайнятої людини.

«Справді, бути популярним — це так виснажливо».

Залишившись наодинці, я взяла келих напою у слуги, що проходив повз. Скуштувавши ковток, я здивовано округлила очі.

«О, на смак майже як сік».

Я радила принцесі подавати напої з мінімальним вмістом алкоголю, щоб уникнути будь-яких неприємних інцидентів через сп'яніння. Схоже, вона дослухалася до моєї поради.

— Ларієт, та що ти взагалі розумієш?

— Чи не краще тобі просто мовчати?

На відміну від Грегорі та Серафіни, які завжди мене ігнорували, принцеса серйозно сприймала мої слова і намагалася втілити їх у життя. Це відчуття було незвичним, але зовсім не кепським.

Навіть навпаки...

«Мені приємно».

Я задоволено відпила ще ковток напою. Солодко-гіркувата рідина приємно освіжила горло. Аж раптом.

— Панно Ансі! — несподівано вигукнула принцеса, з'явившись прямо у мене за спиною.

— Кха-кха! — я ледь не захлинулася.

Принцеса озирнулася довкола і, сердито звівши брови, засипала мене запитаннями.

— Чому ви тут сама? Де мій брат?

— Він... пішов поспілкуватися з іншими панами. Сказав, що є термінові справи стосовно бізнесу.

— Ой, та що там може бути такого термінового? — принцеса роздратовано тупнула ніжками, почувши мою відповідь. — Вони ж просто хочуть засвідчити йому свою повагу, щоб отримати інвестиції! І ви його так просто відпустили?

— Ем... — я ніяково всміхнулася.

Насправді герцог до останнього намагався бути ввічливим зі мною.

— Чи справді я можу залишити вас одну? — запитав він.

— Так, звісно! — відповіла я.

Я сама підштовхнула його йти, бо відчувала певну ніяковість від такої надмірної уваги.

— Я не можу перешкоджати зайнятій людині. Навпаки, дякую, що супроводжували мене досі.

Чесно кажучи, так воно і є.

Адже герцог — головний герой цього світу, який згодом палко покохає Серафіну. Чи був сенс намагатися зблизитися з ним?

— Не хвилюйтеся, після заходу я обов'язково йому все вискажу!

— Ой, ні, у цьому немає потреби...

— Як це немає потреби?! — принцеса войовниче стиснула кулаки й серйозно подивилася на мене.

— Ви ж моя по-по... тимчасова подруга! Ви нікому не повинні дозволяти ставитися до вас зневажливо!

«Взагалі-то, мене ніхто й не ображав...»

Тієї миті принцеса раптом спантеличено запитала:

— До речі, сталося щось хороше?

— Прошу? Чому ви питаєте?

— Бо ви весь час усміхаєтеся.

А й справді? Я трохи зніяковіла.

— Просто перед тим, як прийти до салону, я відправила один лист.

— Лист? Це щось важливе?

— Ну, не те щоб аж так важливо... — усмішка на моїх вустах стала ще ширшою. — Але я дуже... з нетерпінням чекаю на відповідь.

***

Тим часом.

Серафіна сиділа у вітальні барона Бентнера, перебуваючи у вкрай роздратованому стані.

Навпроти неї сиділи Грегорі та пані баронеса, і Серафіна почувалася так, наче опинилася на розпеченій пательні. А все тому, що погляд пані баронеси Бентнер, яка раніше завжди дивилася на Серафіну з теплотою...

— Слухай-но, Серафіно. Чи не через тебе нас не запросили до салону? — тепер її погляд був холоднішим за північний вітер.

Грегорі миттєво підхопився зі свого місця і підвищив голос:

— Тітонько, ну що ви таке кажете?!

— Ти як смієш кричати на старших?! — пані баронеса гнівно витріщилася на нього. — Хіба я сказала щось не те? Це ж правда, що останнім часом стосунки між Ларієт та Серафіною зіпсувалися!

Хоча Грегорі теж ставився до Ларієт як до служниці, пані баронеса підло виправдовувала свого племінника, перекладаючи всю провину на Серафіну.

Цього разу стріли її гніву полетіли прямо в Серафіну.

— Те, що Ларієт повелася так дріб'язково, — факт, але й ти, Сера, не повинна була давати для цього приводу!

— ...

Серафіна нічого не відповіла, лише міцно закусила губу й жалісливо опустила очі.

Грегорі одразу кинувся її втішати:

— Серо, не бери це близько до серця. Тітонько, ну навіщо ви так...

Однак, попри свій беззахисний вигляд, у голові Серафіни панував справжній хаос.

«Ця мерзенна Ларієт, невже вона справді не збиралася запрошувати мене до салону?»

Не в силах стримати роздратування, Серафіна міцно вчепилася в підлокітники крісла.

«Як вона могла так вчинити?»

Гірке почуття поразки охопило її з ніг до голови.

«Поки ця дурна Ларієт зараз розважається в салоні та заводить знайомства з найкращою аристократією імперії... ...я змушена сидіти тут із цим нікчемним Грегорі та пані баронесою Бентнер, попиваючи цей несмачний чай!»

Більше того.

«Я ж так довго завойовувала прихильність баронеси Бентнер, а тепер можу все втратити!»

Судячи з поведінки баронеси, вона вже вирішила, що причиною всіх негараздів є саме Серафіна. Аж раптом.

— Панно Лопес, вам прийшов лист.

— Лист? Від кого?

— Від панни Ансі.

«Що? Від Ларієт?»

Серафіна розгублено кліпнула очима.

— О боже, невже ця дівчина врешті-решт надіслала запрошення? — першою заметушилася пані баронеса.

— Я ж казав, що нашу Серу не могли не запросити! — підхопив Грегорі.

Проте обличчя Серафіни лише більше спохмурніло.

«Що вона задумала?»

Навіть коли Серафіна особисто приходила до її маєтку, Ларієт була непохитно холодною. І тепер вона нібито сама вмовила принцесу надіслати запрошення...?

На мить засумнівавшись, Серафіна відкинула ці думки.

«Ні, Ларієт же нічого не тямить без мене».

Дурна Ларієт.

Ларієт, яку всюди лише зневажають та ігнорують.

Ця схожа на ворону дівчина ніяк не може пасувати до такого розкішного місця, як салон дому Клаудіусів.

«Мабуть, вона таки пішла до салону, але не змогла знайти спільної мови з іншими гостями й зовсім занепала духом».

Дивлячись на вишуканий конверт, Серафіна відчула, як її серце знову сповнюється сподіванням.