Розділ 22 — Розділ 22

«А вона молодець, раз спромоглася вмовити принцесу», — з цією думкою Серафіна, з блиском в очах, відкрила листа.

Та в ту ж мить...

«Що... що це за нісенітниця?!»

Прекрасне личко Серафіни перекосило від люті.

[Любій Серафіні.

Привіт, Серафіно. Як твої справи?

Сьогодні день проведення салону, але я помітила, що тебе немає у списку запрошених] .

Це було схоже на зухвале знущання!

Серафіна розлючено витріщилася на рядки.

[Щиро кажучи, я була шокована.

Я ж знаю, наскільки близькою подругою ти мене вважаєш. Тому була впевнена, що заради мене ти неодмінно прийдеш на салон...]

Серафіна відчула, як усе всередині закипає від гніву. Але нахабний лист Ларієт на цьому не закінчувався.

[Я не вірю, що ти не змогла б дістати запрошення, тож тепер думаю, що ти просто не так уже й сильно за мене хвилювалася.

Якби я справді була тобі дорога, хіба ти не знайшла б способу з’явитися?]

Що за маячню вона несе?!

Серафіна, скрегочучи зубами, продовжувала читати далі.

[Серафіно, до сьогодні я ні на мить не сумнівалася, що ми — справжні подруги.

Але твоя сьогоднішня поведінка змусила мене в багатьох сенсах розчаруватися в нашій дружбі. Сподіваюся, наступного разу ти проявиш більше щирості.

Бажаю гарного дня.

— Ларієт Ансі].

Лист закінчився, остаточно вивівши Серафіну з рівноваги.

«Та як вона сміє!»

Хрусь! Серафіна не втрималася і скомкала папір. На її руці, що стискала зім'ятий лист, випнулися сині вени. Приголомшений Грегорі покликав її:

— Серо?

— Що там написано, люба?

Баронеса Бентнер також із подивом дивилася на неї.

Ох.

Тільки тоді Серафіна схаменулася і поспіхом опанувала себе.

— О, це...

Проте проблема була в тому, що вона не знала, що сказати далі. Сказати, що Ларієт висміяла її в листі? Що вона, Серафіна, була принижена якоюсь там Ларієт?

— Що сталося, Серо?

Грегорі засипав її стурбованими запитаннями.

— Ні...

Вона ніяк не могла вгамувати емоції. Серафіна прикрила обличчя тендітною рукою і підвелася з місця.

— Вибачте, мені раптом стало важко дихати... Можна я вийду на свіже повітря?

— О, тоді я тебе супроводжу...

— Ні, я впораюся сама, — Серафіна фальшиво всміхнулася, відмовляючи Грегорі, і швидко вибігла з вітальні.

Порожній коридор.

Тепер не було потреби прикидатися, тож обличчя Серафіни викривилося від люті.

«Ларієт, як ти посміла так поводитися зі мною?!»

Скрегіт. Крізь зціплені зуби вирвався звук тертя.

Намагаючись заспокоїтися глибокими вдихами, Серафіна зловісно блиснула очима.

«Я тобі цього не пробачу».

***

Салон завершився з великим успіхом.

— Цей захід був справді чудовим, чи не так?

— Згодна. Видно, що доклали багато зусиль.

Серед гостей панували схвальні відгуки.

— Принцеса чудово впоралася з роллю господині.

— І не кажіть. Я й не знала, що принцеса може бути такою розсудливою.

Природно, що репутація Еванджелін трохи покращилася. Можливо, саме тому протягом усього салону принцеса сяяла від щастя.

Трохи згодом.

— Ви чудово попрацювали, панно Ансі, — з радісним обличчям звернулася до мене принцеса.

— Ну що ви, принцесо, це ви доклали найбільше зусиль.

— До чого тут мої зусилля? Я лише дотримувалася ваших порад, панно Ансі.

Принцеса кокетливо зиркнула на мене.

— Отже... вже пізно... що ви збираєтесь робити?

Га?

Я трохи розгубилася.

«Як це що? Поїду додому».

Зрештою, міський маєток віконта Ансі знаходиться в столиці, тож каретою туди цілком можна встигнути дістатися.

— О, я вже наказала підготувати екіпаж, щоб повернутися...

— Повернутися додому?!

Почувши мою відповідь, принцеса підскочила, наче кішка, якій наступили на хвоста.

«Та що такого в тому, щоб поїхати додому?»

Я здивовано витріщилася на неї. Еванджелін кілька разів кашлянула і сором’язливо промовила:

— Ем, панно Ансі. Хіба не занадто пізно?

— Справді?

Я глянула у вікно. Хоча надворі вже сутеніло, це не було перешкодою для поїздки. Але принцеса рішуче заявила:

— Тому залишайтеся ночувати.

— Прошу?

Отак раптово?

Щоки принцеси спалахнули рум'янцем, і вона підвищила голос:

— Т-так! Наскільки мені відомо, існують такі собі піжамні вечірки!

— Га?

— Я чула... що це коли сплять в одній спальні, їдять солодощі, діляться секретами... — почавши здалеку, принцеса відвернулася, вдаючи байдужість.

Але я помітила. Як почервоніли самі кінчики її вух!

— Кажуть, подруги завжди так роблять.

— Піжамні вечірки?

— Саме так! І не те щоб... не те щоб я сама цього так сильно хотіла!

Принцеса виправдовувалася, а потім крадькома глянула на мою реакцію.

— ...То як, ви все одно збираєтеся додому?

Я ледь стримала сміх.

Коли принцеса каже таке, я просто не можу їй відмовити.

«Яка ж вона мила».

Це нагадувало відчуття, коли не хочеш залишати вдома самотнє кошеня.

— Звісно, ні, — я похитала головою. — Я теж дуже хочу влаштувати піжамну вечірку з вами, принцесо.

Обличчя Еванджелін миттєво прояснилося.

— Чудово!

Вона збуджено защебетала:

— Яким солодощам ви надаєте перевагу, панно Ансі? Які напої замовити? Зіграємо в карти чи, може, в шахи?

— Мені до вподоби все, що ми будемо робити разом, принцесо.

Почувши це, принцеса пильно подивилася на мене. А потім ледь чутно прошепотіла:

— Н-насправді...

— Прошу?

Але голос був настільки тихим, що я нічого не розібрала. Я розгублено дивилася на неї.

— Я... Я теж!

Тоді принцеса заплющила очі й вигукнула:

— Я теж дуже хотіла піжамну вечірку з панною Ансі! — вона різко розвернулася і почала мене підганяти: — Тоді я йду першою до спальні! Швидше вмивайтеся, перевдягайтеся і приходьте. Зрозуміли?!

З цими словами принцеса чимдуж побігла в бік покоїв.

Я збентежено дивилася їй услід.

Ваша Високосте, як ви можете отак просто втекти? Що ж мені робити?

***

На щастя, принцеса швидко схаменулася і прислала за мною покоївку.

Прийнявши ванну та вдягнувши м'яку піжаму, я нарешті увійшла до її спальні.

— О, ви прийшли? — сором’язливо зустріла мене принцеса.

Так ми провели чудовий вечір, валяючись на ліжку.

Грали в карти, шахи, ласували десертами та теревенили про дрібниці. Аж тут принцеса ніби ненароком запитала:

— До речі, панно Ансі, вас більше зовсім не цікавить той ваш колишній наречений?

Судячи з того, як вона уникла імені, принцеса навіть не спромоглася запам’ятати, як звуть Грегорі. Ну, це не важливо.

— Ваша Високосте, ви кажете очевидні речі, — серйозно відповіла я. — Якби в мене залишилася бодай крапля цікавості до нього, я б ніколи не надіслала документ про розірвання заручин.

Навіть якщо це принцеса, я не дозволю знову пов'язувати мене з Грегорі. Моя нетипова рішучість цілком задовольнила принцесу, і вона схвально кивнула:

— Гм, чудово. Нарешті ви прийшли до тями.