Розділ 24 — Розділ 24

У ту саму мить...

«А».

Я мимоволі затамувала подих.

Від тієї владної сили, яку я відчула під час нашої першої зустрічі з герцогом, не залишилося й сліду. Герцог, який так променисто всміхався, зараз здавався чоловіком саме свого віку. І поки я спостерігала за цим щирим проявом...

«Чому... чому це зі мною відбувається?»

Десь глибоко в грудях постійно лоскотало.

За мить герцог лагідно змінив тему:

— До речі, як вам сьогоднішній салон?

— О.

Я щиро всміхнулася, вдячна за таку турботу, що допомогла розвіяти ніякову атмосферу:

— Це було справді чудово.

Я не кривила душею.

Хоча Серафіна, здається, хотіла потрапити в салон лише для того, щоб показатися на очі впливовим особам... Проте, коли я особисто відвідала салон, то переконалася, що якість представлених творів мистецтва була надзвичайно високою. Навіть без урахування присутності впливових людей, вони були більш ніж варті уваги.

— Це ви особисто відбирали митців для цього салону?

— Не можу сказати, що відбирав їх від самого початку і до кінця, проте остаточний розгляд проводив я.

......Він і справді дуже сумлінний.

Я здивовано кліпнула очима. Щиро кажучи, людина статусу герцога могла б спокійно перекласти всі справи на підлеглих. Але він перевіряв усе власноруч, витвір за витвором?

— Ем, тоді чи можу я запитати про критерії відбору?

— Я намагався надати можливості якомога ширшому колу верств населення. Проте дворян, які й так мають порівняно багато шансів, я виключив...

Так ми з герцогом розмовляли через балкон. Це був досить приємний час.

— До речі, кажуть, що колекція творів мистецтва дому Клаудіус теж надзвичайна?

— Вас це цікавить? У нашому міському маєтку теж є кілька творів, хоч і небагато.

А, це?

Я весело примружила очі:

— Принцеса обіцяла пізніше показати мені твори у флігелі. Я дуже на це чекаю.

— Оце так, Ева випередила мене і першою скористалася можливістю побути з панною. Шкода.

Герцог відповів жартівливим тоном:

— Коли випаде нагода, я особисто покажу вам твори мистецтва, що виставлені в нашому головному маєтку.

— ......

Хоча це були лише ввічливі слова, я відчула, як моє серце на мить підскочило.

— Пане герцогу...

Аби не видати свого хвилювання, я навмисне змінила тему:

— Чому ви досі не спите в такий час?

— А, маю ще дещо залагодити.

Ну звісно. Я подумки погодилася.

Дітріх фон Клаудіус. Попри те, що він успадкував титул герцога в юному віці, він зробив дім Клаудіус могутнім, не зазнавши досі жодної невдачі... Він вважається одним із найвидатніших правителів серед усіх герцогів Клаудіус в історії.

Однак...

«Мабуть, йому було настільки ж важко».

Величезне герцогство Клаудіус, його жителі та всі пов’язані підприємства. Усе це фактично лежало на плечах герцога. Це означало, що він один несе відповідальність за життя незліченної кількості людей.

— Проте не перевтомлюйтеся, не засиджуйтеся так допізна.

Я заговорила мимоволі:

— Здоров’я — це найважливіше.

— ......

Герцог на мить завмер, а потім пильно подивився на мене. Якщо блакитні очі, що споглядали мене, здалися мені теплими... Чи не була це моя уява?

— Панно Ансі, ви теж лягайте спати не надто пізно.

Герцог лагідно всміхнувся мені:

— Прошу вас і надалі піклуватися про Еву.

***

Після цього я повернулася до спальні. Тихо, аби не шуміти, зачинивши двері, я подумки похитала головою.

«Справді... Тепер я розумію, чому Серафіна закохалася в герцога».

Вродливий, ввічливий, багатий, з високим титулом — вже цього було б цілком достатньо для ідеалу, але з ним ще й було надзвичайно приємно розмовляти.

Як би це мовити... відчуття, ніби він досконалий принц із казки?

Але...

«Не зважай на це».

Я знизала плечима і пройшла вглиб кімнати:

«Зрештою, він — чоловік Серафіни, хіба ні?»

Герцог лише виявив ввічливість до подруги своєї молодшої сестри. Тож у мене немає жодних причин приймати це близько до серця. Замість того, щоб витрачати душевні сили на такі марні речі...

«Я маю ще більше зміцнити стосунки з принцесою».

Мої очі рішуче заблищали. Поки що я лише тимчасова подруга панни. Зараз вона ставиться до мене досить приязно, проте «тимчасова подруга» і «справжня подруга» — це зовсім різні речі. Треба якось офіційно укласти договір про дружбу...

— ...Умм.

Якраз у цей момент панна щось пробурмотіла крізь сон. Підвівши погляд, я побачила принцесу, яка спала, забувши про все на світі.

— Справді, знову ковдру скинула.

Я важко зітхнула і ретельно вкрила тіло панни ковдрою. Після чого вляглася поруч. Незабаром на мене накотилася дрімота.

***

Дітріх знову сів за стіл. Одягнувши окуляри в срібній оправі, які він до того зняв, він узяв документи. Проте його блакитні очі лише безцільно ковзали рядками тексту. Робота зовсім не йшла. Ім'я людини, яка постійно забирала його увагу...

— Ларієт Ансі.

Напівголосом пробурмотів Дітріх.

Панна, яка останнім часом була нерозлучною з його сестрою. Те, що навіть така різка Еванджелін підпустила її до себе, було фактом, і тому він справді відчув певну цікавість до Ларієт. Однак те, що здивувало Дітріха найбільше...

«Це було справді несподівано».

Було те, як Ларієт прямо заперечила його випадково кинутим словам.

— Ну, мені й без слів зрозуміло, як сильно це дівчисько вам набридає.

На ці слова Ларієт рішуче похитала головою:

— Принцеса мені зовсім не набридає. Тому що...

Попри помітне хвилювання на обличчі, Ларієт чітко висловлювала свою думку.

Ледь тремтячий голос.

Тендітні пальці, що міцно стискали спідницю сукні.

Але те, на що Дітріх звернув найбільшу увагу...

«Те, що стосується панни Лопес, має бути для панни Ансі чимось на кшталт особистої ганьби».

Оскільки вона була подругою його єдиної молодшої сестри, він не міг не зібрати про Ларієт базову інформацію. І репутація Ларієт у світському товаристві, про яку він дізнався...

«Служниця панни Лопес».

Серафіна Лопес.

Дітріху теж було відоме це ім'я. Панна, яку разом з Еванджелін, яку називали трояндою вищого світу, вважали лілією. Проте Дітріх пам’ятав скарги своєї сестри щодо Серафіни:

— Ні, ну що це таке — називати подругою, а поводитися як зі служницею? Яка це дружба?

Дивні стосунки, де Ларієт в односторонньому порядку жертвувала собою заради Серафіни. Оскільки за Ларієт таємно закріпилася репутація «служниці Серафіни», їй, мабуть, було дуже важко самій першою заводити мову про Серафіну...

— Тоді як інші люди не бажали зі мною спілкуватися, єдиною особою, яка прийняла мене як подругу, була принцеса.

— Принаймні для мене панна — дуже хороша людина.

Попри це, Ларієт стала на захист Еванджелін, навіть виставивши на огляд власну ганьбу. Це справило на нього сильне враження.

«До речі, завтра вони з Евою начебто збиралися оглянути флігель».

Занурившись на мить у роздуми, Дітріх невдовзі легенько кивнув:

«Оскільки вона стала подругою Еви... можна зробити їй невеликий подарунок».

В його вухах відлунювали останні слова, які панна Ансі сказала йому перед тим, як вони розійшлися:

— Проте не перевтомлюйтеся, не засиджуйтеся так допізна.

— Здоров’я — це найважливіше.

І Дітріх вирішив охоче прислухатися до цієї поради.

Так.

Лампа згасла.

Кабінет огорнула темрява.