Розділ 26 — Розділ 26. Проникливе почуття, немов весняне тепло

Я поспіхом звернулася до принцеси:

— П-принцесо! Цей пункт про обов’язок підтримки гідності!..

— А що з ним? — панна злегка нахилила голову вбік. — Сума замала?

— Ні! Вона надто велика! Та й взагалі те, що ви виплачуєте мені кошти на представницькі потреби, саме по собі!..

Тоді принцеса із серйозним виглядом перепитала мене:

— І що ж тут «занадто»?

— Прошу?

— Я не потерплю, щоб із панною Ансі надалі поводилися зневажливо, — панна схрестила руки на грудях і байдуже вела далі. — Нехай ми й подруги за контрактом, але тепер ви для мене все одно що єдина близька людина, хіба ні?

— А-але ж...

— Якщо зневажають мою подругу — це все одно що зневажають мене саму. До того ж щоразу підносити вам подарунки власноруч — це занадто клопітно.

Принцеса знизала плечима.

— Що ж до суми, то не хвилюйтеся. Я даю стільки, скільки можу собі дозволити.

— І все ж це...

— Ой, лишенько, ви змусите мене повторювати одне й те саме? — панна звузила очі й зміряла мене поглядом. — У будь-якому разі, до самого контракту у вас претензій немає?

Під тиском її владності я мимоволі кивнула.

Знаєте, тут цілком могла б з’явитися упереджена думка: «Невже вона намагається купити дружбу за гроші?».

Проте я добре знала, що в діях принцеси немає жодного злого наміру, тому мені було приємно, що не доводиться сумніватися в її мотивах чи щось додумувати. Коли я спілкувалася із Серафіною, мені завжди доводилося бути напоготові, бо за її усмішкою могли ховатися підступні думки.

Принцеса кивнула на контракт:

— Тоді підписуйте.

— Ах, так... — наче в тумані, я поставила свій підпис.

— Хм, — задоволено хмикнувши, панна взяла перо й розписалася поряд із моїм іменем.

А потім вона простягнула мені руку. Вона пропонувала закріпити угоду рукостисканням.

— Сподіваюся на плідну співпрацю в майбутньому, панно Ансі.

— .......

У цю мить я відчула, як до горла підкотився клубок. Власниця цієї білої витонченої руки не зневажає мене, не плекає упереджень і не дивиться зверхньо. Навіть якщо це стосунки, скріплені договором, я відчувала її щирість. Вона була... єдиною людиною, яка ставилася до мене як до рівної.

Я обережно потисла її руку:

— Навзаєм. Я теж на це сподіваюся.

Почувши мої слова, принцеса розквітла в усмішці. Це була ясна усмішка, подібна до весняного сонячного проміння.

***

— Панно Ансі-і-і-і-і!

Гучний вигук, що кликав мене, розлетівся вітальнею, змусивши стіни затремтіти.

«Щ-що?!»

Я, що до того безтурботно ніжилася на канапі, злякано підхопилася. Я побачила принцесу, яка мчала в мій бік, наче надзвичайно захоплена кішка.

— Це неймовірна, просто неймовірна подія!

Вигукнувши це, принцеса зустрілася зі мною поглядом і миттєво зніяковіла, наче зрозуміла, що поводиться неналежно.

— Кхм.

Коротко кашлянувши, вона раптом завмерла на місці. А потім попрямувала до мене вже величною ходою...

«І який у цьому сенс?»

Я ж бо вже бачила, як вона бігла. До слова, минуло вже чимало часу відтоді, як принцеса почала заходити до міського маєтку родини Ансі, наче до себе додому...

— Що сталося?

У відповідь на моє запитання очі панни знову засяяли. Покинувши спроби видаватися поважною, вона дрібними кроками підбігла до мене. Вона рухалася так швидко, що я аж занепокоїлася, чи не наступить вона на поділ власної сукні й не впаде.

«Ой».

У мене перехопило подих. Варто було мені про це подумати, як принцеса й справді наступила на сукню! Її тіло похитнулося.

— П-принцесо!

Я рефлекторно схопилася з місця. Водночас панна, відновивши рівновагу, подивилася на мене сяючими очима.

— Га? Що таке?

— .......

Подивившись на неї складним поглядом, я лише похитала головою.

— С-спершу сядьте, а тоді розповідайте.

Ох, лишенько.

У мене ледь серце не вискочило...

Заради здоров’я власного серця я перш за все всадила принцесу на місце. Панна, яка ледь примостилася на краєчку канапи, продовжувала схвильованим голосом:

— Уявляєте, мій брат дозволив мені цього разу зайнятися облаштуванням міського маєтку!

На обличчі принцеси розквітла щаслива усмішка.

— Здається, брат нарешті вирішив мені трохи довіритися!

Отже, якщо впорядкувати все те, про що з галасом розповідала принцеса, ситуація виглядала приблизно так:

***

— Братику-у-у.

Еванджелін звернулася до Дітріха лагідним, підлесливим голосом. Дітріх, не відриваючи погляду від паперів у руках, байдуже запитав:

— Ти знову щось накоїла?

— Ні, ну як ти можеш таке казати?

Еванджелін розгнівано вставилася на брата. Але це тривало лише мить. Вона одразу ж пом’якшила погляд і солодкувато усміхнулася.

— Слухай, у мене є дещо, чим я хотіла б зайнятися.

Схоже, розмова обіцяла бути довгою.

Дітріх відклав документи на стіл і, звузивши очі, підозріло подивився на молодшу сестру.

— Що саме?

Тоді Еванджелін із благальним виглядом склала руки на грудях. Її очі благально засяяли.

— Салон, який я влаштувала цього разу, був досить успішним, хіба ні?

— Просто кажи, що хочеш. Не ходи манівцями.

— Пф.

На мить надувшись, Еванджелін знову заговорила максимально приємним голосом:

— Я хочу взяти на себе внутрішні справи нашого міського маєтку.

Дітріх на мить завмер.

— ......Внутрішні справи?

— Так.

Еванджелін запекло закивала. За правилами, саме вона мала б ними займатися. Оскільки Дітріх ще не був одружений, місце господині в домі Клаудіусів лишалося вакантним. У такому разі роль господині зазвичай виконувала єдина принцеса дому — Еванджелін.

Однак.

— Тобі не обов'язково займатися такими виснажливими справами.

Згадавши звичні слова Дітріха, Еванджелін мимоволі трохи засмутилася.

— Я не хочу бачити, як ти перевтомлюєшся.

Його голос звучав нібито байдуже. Проте в ньому відчувалася турбота й доброта до сестри.

Насправді Еванджелін знала. Попри зовнішню стриманість, Дітріх дуже дорожив нею.

Але.

«Було б добре, якби він хоч трохи мені довіряв».

Вона не могла не помічати, як сильно зараз перевтомлюється Дітріх, аби оберігати її, єдину сестру, наче тепличу квітку.

«Я більше не хочу бути для брата тягарем».

Організувавши салон, Еванджелін усвідомила:

«Можливо, і я...»

Вона важко ковтнула слину.

«...зможу хоч трохи полегшити надмірну роботу брата».

Навіть якщо зараз їй бракує досвіду, її перша нова подруга допоможе їй. Звикаючи до справ, вона, можливо, колись зможе стати чудовою господинею і без допомоги Ларієт.

Але для цього.

«Спершу треба переконати братика».

Еванджелін рішуче стиснула кулаки й підвела голову.

— Слухай, брате! Цього разу я навіть салон провела як слід, тому...

— Добре, займайся.

— Га?

Від такої несподіваної відповіді Еванджелін, яка вже приготувалася відчайдушно переконувати брата, лише розгублено кліпала очима. Дітріх, поправивши окуляри у срібній оправі, коротко відповів:

— Я сказав, що дозволяю.

***

— ......Ось так він і сказав!

Щаслива принцеса, сидячи на канапі, аж ногами затупотіла від захвату.

«Принцеса така мила, навіть коли так хвилюється».

До того моменту я лише з розчуленням спостерігала за нею.

«Як людина може бути настільки чарівною?»

Я поринула в безтурботні роздуми.

Однак принцеса іноді проявляла таку неймовірну наполегливість у зовсім неочікуваних напрямках...

— Звісно, була умова, що я не повинна накоїти лиха, але...

Принцеса, грайливо повівши своїми блакитними очима, раптом скинула на мене справжню інформаційну бомбу, злегка знизавши плечима:

— У цьому мені просто допоможе панна Ансі.