Розділ 28 — Розділ 28

— І щодо помилок — те саме. Порівняно з тим, що було раніше, їх стало набагато менше, та й це радше прості механічні огріхи в обчисленнях, ніж якісь грубі прорахунки.

За ті кілька днів, що я навчала принцесу, я помітила за нею певну рису.

Панна Еванджелін була дещо неуважною.

У важливих питаннях вона не хибила, але часто помилялася в дрібницях, як-от у кількості товарів.

— Такі несуттєві помилки адміністратори зможуть легко виправити, тож усе гаразд.

— ....

— Я хотіла навчити вас розуміти загальний рух бюджетних коштів. І, як на мене, цю частину ви засвоїли блискуче.

Щиро кажучи, як часто господарці, що завідує внутрішніми справами, доводиться власноруч складати кошторис?

Її головна робота — перевіряти вже підготовлені адміністраторами документи та давати дозвіл на їхнє виконання. Тож такого рівня цілком достатньо.

Я продовжувала з повною щирістю:

— Ви досягли таких успіхів за такий короткий термін навчання. Це справді неймовірно!

Хоча принцеса все ще сиділа, вткнувшись обличчям у стіл, її вушка були куди щирішими за свою власницю. Щоразу, коли я сипала компліментами, вони ледь помітно здригалися.

«Схоже, ще зовсім трохи — і справу зроблено?».

Я знову почала її вмовляти:

— Ще трішки практики — і ви зможете чудово керувати справами самостійно, навіть без моєї допомоги.

— ....

— Панно, у вас справжній талант. Я серйозно.

Після численних умовлянь та лагідних слів принцеса повільно підвела голову. Вона все ще виглядала надутою, проте слухняно простягнула мені руку.

— Ну добре, давайте сюди той кошторис.

Я з полегшенням зітхнула і поспіхом віддала їй папери. Натхненна принцеса, пихкаючи, заповзялася виправляти помилки.

Слухаючи рипіння пера по паперу, я раптом зловила себе на думці, що зараз мені дуже спокійно.

«Коли я прислужувала Серафіні, мої нерви завжди були натягнуті як струна».

А поруч із принцесою я і сама стаю набагато спокійнішою.

— Ось, тримайте.

Невдовзі принцеса простягнула мені виправлені документи. Після чого, зі своїм характерним манірним виглядом, відвернула голову.

— Слухайте… те, що ви казали про мої успіхи… це було щиро? — панна надула губи. — Ви ж не просто кажете приємні речі, аби мене заспокоїти?

Ох, викрили.

Але виказувати збентеження в такий момент — доля дилетантів. Я плавно всміхнулася:

— Ну що ви!

Звісно, я хотіла її втішити, але в моїх словах була й частка правди. Адже до цього принцеса ніколи не здобувала подібної освіти.

Враховуючи, що минув лише тиждень від початку навчання, у неї явно був хист до цієї справи.

«Особливо… оце її прагнення вчитися».

Згадати хоча б Серафіну чи Грегорі. Вони завжди перекладали на мене всі марудні розрахунки та документи, бо цифри «надто стомлювали» їх. А принцеса, попри те, що іноді бурчить, зовсім не позбавлена жаги до знань.

За деякий час, перевіривши всі документи, я навіть перебільшено зааплодувала, вихваляючи панну.

— Боже мій, цього разу все абсолютно правильно!

— ....

— Мені знадобилося майже п’ять років навчання як спадкоємиці, щоб навчитися складати кошториси без жодної помилки!

— ....

— А ви впоралися так бездоганно… Панно, ви, мабуть, генійка!

Принцеса продовжувала мовчати, стиснувши губи, але я бачила: її невдоволений вираз обличчя танув на очах!

— Але, панно Ансі. — як доказ, її голос став помітно лагіднішим. — Чому ви весь час змушуєте мене складати лише тренувальні кошториси?

Панна вперлася підборіддям у долоні й почала бідкатися:

— Ми ж все одно будемо використовувати справжній бюджет. То чи не краще було б одразу перейти до практики….

— Не можна.

Я рішуче похитала головою і запитала у відповідь:

— Що я казала вам перед початком занять?.

— …Що бюджет міського маєтку — це не одноразова акція на кшталт салону, тому його треба обговорювати з управителем або адміністраторами герцогського дому.

— А ще?

— Що сторонні особи не повинні втручатися в загальний бюджет міського маєтку чи питання управління персоналом, як-от слугами.

— Чудово. Ви добре все пам’ятаєте.

Я відповіла із задоволеною усмішкою.

— Ох, панно Ансі, ви така сувора. Ну, хоча… — принцеса трохи знітилася і, відвівши погляд, пробурмотіла: — Саме тому вам і можна довіряти.

— Прошу?

Я була зайнята впорядкуванням паперів, тому не розчула останніх слів. Схиливши голову набік, я перепитала:

— Перепрошую, я не зовсім почула. Що ви сказали?

— Нічого.

З цими словами принцеса, пихнувши, відвернулася.

«Ну, якби це було щось важливе, вона б повторила».

Я лише легенько знизала плечима.

Але тепер…

«Оскільки вона так добре старалася…».

Думаю, настав час дати їй «солодкий пряник».

— Панно.

Після цих роздумів я заговорила багатообіцяючим тоном:

— Ви казали, що хочете придбати новий чайний сервіз для чаювання?

— Що-що ви щойно сказали?!...

Принцеса миттю обернулася, а її очі засяяли, наче зорі.

— Невже ми нарешті переходимо до практики?! Справді?!

Придбання чайного сервізу не потребує колосальних витрат. Тож, якщо я допоможу їй у цьому, жодних проблем не виникне. Я великодушно кивнула:

— Я розпоряджуся підготувати каталоги різних брендів. Але що ви маєте зробити перед цим?

— Порівняти ціни! — вигукнула панна, стиснувши кулаки. — Але не треба дивитися лише на ціну, якість теж важлива. Краще не покладатися лише на папери, а заздалегідь попросити зразки продукції та ретельно перевірити їхній стан після отримання.

— Дуже добре.

Слухаючи, як вона випалює відповіді одну за одною, я задоволено кивнула. Коли принцеса так швидко вбирає знання, вчити її — одне задоволення. Тим часом принцеса, крадькома позираючи на мою реакцію, несміливо додала:

— Але, панно Ансі….

— Так?.

— Я б хотіла придбати по п’ять видів від кожного бренду….

«Що? По п’ять видів від кожного бренду?».

Вона що, вирішила викупити всі сервізи у всіх торгових гільдій столиці?

Моє обличчя миттю стало серйозним:

— Не можна. Оберіть лише два.

— Е-е-ех….

Геть засмучена принцеса похнюпилася, опустивши плечі.

***

Минуло кілька днів.

«Га?».

У міському маєтку було якось незвично гамірно.

Дітріх, який з самого ранку не виходив зі свого кабінету, здивовано підвівся. Зиркнувши у вікно, він побачив купців, що жваво снували подвір’ям. Кожен з них обережно тримав у руках пакунок, загорнутий у тканину.

«Що це таке?»

Дітріх, не приховуючи подиву, смикнув за шнурок дзвіночка для виклику слуг.

До кабінету зайшов дворецький і чемно вклонився:

— Ви кликали, Ваша Світлосте?

— Щойно бачив купців у маєтку. Що відбувається?

— А, панна вирішила придбати сервізи для чаювання.

Дворецький лагідно всміхнувся.

— Вона попросила надіслати зразки товарів, і саме сьогодні — день їхнього огляду.

— …Зразки?

Дітріх на мить заціпенів з розгубленим виглядом.