Розділ 29 — Розділ 29

Він знав свою молодшу сестру як втілення імпульсивних покупок. Але ця Еванджелін тепер прискіпливо купує товари, навіть перевіряючи зразки?

— Так. Кажуть, що згодом вона підготує відповідний бюджетний план і представить його вашій світлості. До нього вона окремо додасть каталоги та прайслісти.

— Ти зараз точно говориш про Еву?

— Звісно. Хіба ваша світлість уже не дали дозвіл на її участь у внутрішніх справах міського маєтку?

Навпаки, дворецький з розгубленим обличчям перепитав Дітріха.

— Гм.

Обличчя Дітріха набуло дивного виразу.

Звісно, це була правда, що Дітріх дозволив Еванджелін займатися внутрішнім управлінням міського маєтку. Але, щиро кажучи, він не мав особливих сподівань щодо того, як його сестра впорається з роботою.

Він лише думав, що для Еванджелін було б добре здобути певний досвід через цю справу. Тому він навмисно наказав дворецькому та адміністраторам уважно стежити за її роботою. Крім того, він заздалегідь дозволив їй приймати допомогу від панни Ансі…

«А…»

Дітріх зрозумів, у чому річ.

— Чи не допомагає панна Ансі Еванджелін?

— Так і є.

Усмішка дворецького стала ще ширшою.

— Думаю, ви можете бути спокійні. Можливо, саме завдяки допомозі панни Ансі, принцеса дуже вправно справляється зі справами.

— …Ну не знаю, чи слово «вправно» взагалі пасувало до Еванджелін?

У ту ж мить.

Дітріх відчув сильне дежавю. Той самий звіт, який Еванджелін подала під час організації салону. Коли він вперше побачив той звіт, він відчув схожий подив…

— Можливо, мої слова будуть недоречними, але здається, цього разу принцеса знайшла справді гарну подругу.

Задоволено підсумував дворецький.

— Згоден.

Дітріх, злегка усміхнувшись очима, схопив піджак, що висів на стільці. Очі дворецького округлилися.

— Куди ви прямуєте, пане герцогу?

— Якщо моя сестра так старанно працює, я, як її брат, маю допомогти їй, якщо знадобиться допомога.

Дітріх, що впевнено крокував до виходу з кабінету, раптом зупинився. А потім крадькома зиркнув на дворецького.

— Тож, де зараз Ева?

***

Дітріх швидким кроком спустився сходами.

«Казали, що Ева зустрічається з торговцями у вітальні на першому поверсі».

Дворецький також додав: «Вона разом із панною Ансі, тому вам не варто надто хвилюватися».

— То ви кажете, що цей чайний сервіз коштує півтори тисячі дерків?

Коли він наблизився до вітальні, пролунав характерний дзвінкий голос Еванджелін. Дітріх мимоволі зупинився і прислухався.

— Так. Це імпортний товар з-за кордону, тому ціна дещо висока… Проте ми гарантуємо якість.

— Гарантуєте якість, кажете.

Еванджелін, яка уважно оглядала зразок, незабаром лагідно всміхнулася.

— Звісно, якість товарів, що постачає гільдія «Рід», має бути чудовою. Я в цьому не сумніваюся. Навіть у цьому зразку немає до чого прискіпатись.

— Дякую вам…!

Обличчя торговця миттєво засяяло. Однак слова Еванджелін ще не закінчилися.

— Тільки от, платити такі величезні гроші лише за те, що це елітна кераміка, привезена з-за кордону, для нас теж трохи обтяжливо.

— Що?

— Тому я б хотіла, щоб ви надали гарантійний сертифікат якості від імені вашої гільдії.

Торговець сторопів, наче його вдарили по голові.

— Га-гарантійний сертифікат?

— Саме так. Я думаю, туди слід включити склад набору, дату виготовлення та термін гарантії.

Еванджелін граційно кивнула.

— Також я б хотіла, щоб ви додали пункт про те, що в разі потреби ремонту, його здійснюватиме безпосередньо той майстер, який виготовив цей сервіз.

Еванджелін подивилася на торговця з усмішкою, яскравою, наче квітка троянди.

— Звісно, я не збираюся бути безпідставно впертою. Якщо пошкодження станеться з нашої вини, ми, зрозуміло, оплатимо вартість ремонту.

— Па-панно. Це…

— Крім цього, якщо у гільдії «Рід» є пункти, які ви хотіли б додати, будь ласка, кажіть без вагань. Я постараюся максимально їх врахувати.

Закінчивши свою промову, Еванджелін крадькома зиркнула на Ларієт, яка сиділа поруч. Ларієт мовчки показала конверт. На ньому чітко виднівся логотип гільдії «Веллс» — конкурентів гільдії «Рід».

«А!»

Еванджелін, на чиєму обличчі в ту ж мить з’явилося розуміння, швидко додала:

— До речі, гільдія «Веллс» уже підтвердила, що надасть нам гарантійний сертифікат.

Спочатку він спустився лише тому, що йому було цікаво, чи добре Еванджелін справляється з роботою.

Але не встиг Дітріх озирнутися, як уже повністю зосередився на процесі переговорів Еванджелін.

«Пишаюся нею…»

Почала з похвали, озвучила бажані умови та залишила опоненту простір для переговорів. Зникла та дівчина, яка зазвичай починала вередувати, якщо їй щось не подобалося.

Проте річчю, яка застала торговця зненацька, був сам «гарантійний сертифікат». Адже зазвичай Еванджелін купувала речі абияк, а потім часто викидала їх просто тому, що вони їй не подобалися або набридали. Тому вимога «гарантійного сертифікату» та турбота про ремонт виробу означали…

«Ева зрозуміла концепцію "економії бюджету"».

В очах Дітріха з’явився незвичайний блиск.

Економія бюджету. Це була необхідна чеснота для людини, яка керує родом. До того ж умови, які висувала Еванджелін, були надзвичайно раціональними, тому торговець не наважився заперечувати.

Ще й ця тонка згадка про те, що «конкуренти вже погодилися на ці умови». Це була справді майстерна манера спілкування.

«Справді, завтра сонце зійде на заході».

Дітріх мимоволі тихо засміявся.

«Цій техніці переговорів її теж навчила панна Ансі?»

Після того, як переговори завершилися. Торговець, хитаючись, вийшов із вітальні з приголомшеним обличчями. Схоже, Еванджелін успішно завершила угоду.

Дітріх, який спостерігав за цим здалеку, попрямував до вітальні.

— Цього разу ви справді добре впоралися.

За дверима вітальні було видно, як Ларієт спокійно хвалить Еванджелін.

— Справді?

Перепитала Еванджелін сповненим радості голосом.

— Так. Те, як ви згадали гільдію «Веллс», було просто чудово.

— Це… це тому, що панна Ансі показала мені конверт гільдії «Веллс»…

— Тим не менш, ви швидко це помітили й наголосили на наявності конкурентів.

Ларієт ніжно підсумувала:

— Сьогоднішня успішна угода — це повністю заслуга вашого чудового красномовства, принцесо.

— Хе-хе.

Еванджелін гордо всміхнулася. Ларієт знову підбадьорила Еву.

— Якщо й надалі будете так робити, усе буде добре. Ви ж упораєтеся, чи не так?

— Звісно, покладіться на мене!

Еванджелін палко кивнула. Аж раптом. Еванджелін, помітивши Дітріха, зробила здивовані очі, наче в наляканого кролика.

— Ой, брате?

Сполохана Ларієт поспіхом підвелася і виявила повагу.

— Ларієт Ансі вітає герцога Клаудіуса.

«Ох, лихо».

Він не збирався її лякати.

Дітріх подумки цокнув язиком і ввічливо привітався у відповідь.

— Радий бачити вас, панно.

А потім грайливо додав:

— Моя сестра завжди перед вами у великому боргу. Щиро вам дякую.

— …….

Еванджелін незадоволено зиркнула на Дітріха, але не стала заперечувати його словам. Це означало, наскільки близькою вона вважає панну Ансі. Саме ця чутлива та вибаглива Еванджелін.

— Не варто подяк.

Тим часом Ларієт лагідно всміхнулася.

— Навпаки, це принцеса виявляє до мене надмірну прихильність. Це я маю бути вдячною.

— Мені здається, ви занадто вже прикрашаєте нашу Еванджелін.

Дітріх, усміхнувшись Ларієт, повернувся до сестри.

— Тож, я чув, ти збираєшся придбати новий чайний сервіз для чаювання?