Розділ 33 — Розділ 33

За мить.

Дітріх ступив до бібліотеки.

— Панно Ансі?

Однак, попри те, що він прислухався, відповіді від Ларієт не почулося. У розлогій бібліотеці панував спокій. Жодного натяку на чиюсь присутність.

— Ви тут?

Дітріх, що йшов, роззираючись довкола, раптом зупинився. Крізь розчинене величезне вікно сонячне світло на заході сонця лилося справжнім водоспадом. Це були розкішні барви, наче розплавлене золото та рубіни.

У цьому повноводному сонячному сяйві Ларієт, прихилившись до бібліотечного крісла, мирно заплющила очі. Здавалося, вона випадково задрімала, поки читала книжки та документи. На її колінах лежала розгорнута книга, а на столі були розкидані кілька аркушів паперу.

Дітріх на мить втратив дар мови.

Чому ж це так?

Він ніяк не міг відвести погляду від сплячої Ларієт. Аж раптом.

Шух-шух...

З-за вікна ринув порив вітру.

Шелест, шелест...

Вітер, що залетів усередину, один за одним почав здувати документи зі столу.

— М-м-м...

Водночас Ларієт ледь помітно насупила брови. Судячи з того, як вона злегка зіщулила плечі, здавалося...

«Їй холодно?»

Трохи завагавшись, Дітріх спершу зняв верхній одяг, який був на ньому. Ретельно вкривши плечі Ларієт своїм вбранням, він обережно, намагаючись не шуміти, зачинив вікно.

Коли він мигцем озирнувся, зморшка на чолі Ларієт уже розгладилася. Дітріх, тихо всміхнувшись, підібрав із підлоги аркуш паперу. У ту ж мить його очі трохи розширилися.

— Це ж...

***

Те, що я, не маючи на те жодного хисту, почала допомагати на раді васалів герцогського дому Клаудіусів, почалося з одного палкого прохання принцеси.

— Пробачте мені, панно Ансі.

Це сталося невдовзі після початку ради васалів. Панна Еванджелін, склавши долоні на грудях, жалібно блиснула очима.

— Щойно я отримала звістку, що до квітника привозять нові сорти троянд... Я й сама дізналася про це раптово.

Принцеса продовжувала, крадькома стежачи за моєю реакцією.

— Ці троянди надзвичайно, надзвичайно рідкісні. Це сорт, який повністю імпортують, і в квітнику ледь спромоглися дістати хоча б саджанці.

Ну що ж, якщо їх повністю імпортують з-за кордону, вони й справді мають бути дуже рідкісними. До того ж, з того, що я бачила досі, панна була щиро віддана трояндам.

— Якби я могла, я б відправила когось із підлеглих, але на такі рідкісні троянди, крім мене, полює безліч людей. Лише якщо я піду особисто, я зможу надійно отримати цей товар.

У її блакитних очах уже вирувала жага володіння тими саджанцями троянд.

— Як довго я чекала, поки з'являться ці троянди. Якщо я їх проґавлю, то від розпачу навіть спати не зможу...

Похмуро пробурмотівши це, вона на мить замовкла.

— Ой.

Схаменувшись, принцеса кокетливо кліпнула очима.

— Тому я й кажу, ну тобто...

Однак вона лише перебирала пальцями, не наважуючись промовити більше.

«Ех».

Зітхнувши подумки, я спокійно кивнула.

— Нічого не поробиш. Йдіть.

— С-справді?

Панна Еванджелін подивилася на мене очима наляканого кролика. Я легенько знизала плечима.

— Ну, мені просто потрібно стежити, щоб рада васалів проходила належним чином.

Чесно кажучи, навіть якщо принцеса залишить своє місце, особливих проблем не буде. Залу засідань уже давно підготували, документи розклали, і навіть частування в кімнаті відпочинку вже було готове.

Щобільше, пан герцог та васали вже увійшли, і нарада розпочалася. Це означало, що мені не потрібно було про щось надмірно піклуватися.

— Думаю, я зможу перевірити, чи немає незручностей у ході ради, навіть якщо ми з панною не будемо там разом.

— Красненько дякую вам, панно Ансі!

Принцеса з радісним обличчям палко обійняла мене.

— Якби не ви, панно Ансі, я б не отримала тих троянд, щоночі плакала б за ними й, зрештою, могла б померти від любовної туги за квітами!

...Ні, ну серйозно, куди це її фантазія занесла?

Я зробила приголомшене обличчя.

Попри це, принцеса життєрадісним голосом поставила мені запитання.

— Можливо, ви чогось хочете, або я можу щось для вас зробити? Я так вдячна, що хочу вам віддячити!

— Все гаразд. Якщо ви справді хочете віддячити мені, то просто гарно виростіть нові троянди.

Я відповіла з усмішкою.

— І коли троянди розквітнуть, покажіть їх мені першій. Як вам таке?

У ту мить очі принцеси затремтіли від зворушення.

— В-ви справді задоволені лише цим?

— Звісно. Я й сама з нетерпінням чекаю, щоб побачити, що це за троянди.

На цю відповідь панна Еванджелін знову міцно стиснула руки на грудях.

— Панно Ансі, добре пошукайте на спині. Там можуть ховатися крила.

— К-крила?

— Авжеж. Ви, панно, насправді можете бути ангелом, що спустився з небес!

Тепер принцеса була готова вшановувати мене як ангела... Однак допомога допомогою, але.

— О, до речі, ви ж виконали завдання, яке я вам дала? Залиште його у дворецького перед тим, як підете. Я його перевірю.

— ...

Панна здригнулася і завмерла.

Ось так, з тих чи інших причин, я взяла на себе обов’язки помічниці на раді васалів. Втім, нічого надто складного не було.

— О, панно Ансі. Кажуть, цього разу принцеса доручила вам нагляд за радою васалів?

Мабуть, завдяки тому, що принцеса попередила їх заздалегідь, слуги герцогського дому були до мене дуже прихильні.

Після цього настав час спокою. Рада, що розпочалася близько обіду, тривала до самого вечора.

«Робити нічого».

Я не змогла подолати нудьгу й почала потайки позіхати.

«Може, перевірити завдання панни?»

Завданням, яке я дала принцесі, була модель кадрових документів. Нещодавно вона згадувала, що хоче найняти садівника, який би опікувався виключно трояндами. Я покликала дворецького.

— Пане дворецький, чи не залишала мені принцеса якісь документи?

— Ах, ви про завдання? — добродушно всміхнувшись, дворецький простягнув мені папери. — Ось, будь ласка.

— Дякую. Якщо на раді щось трапиться, покличте мене.

Забравши документи, я попрямувала до бібліотеки. Все одно мені доводилося чекати на завершення ради васалів.

Скориставшись нагодою, я планувала спокійно пошукати матеріали, пов'язані з кадрами. Увійшовши до бібліотеки, я була дещо вражена.

«Ого, одразу видно, що це дім герцога Клаудіуса».

Зібрання книг було величезним. І не тільки це. Тут навіть рідкісні видання, які вже давно вийшли з обігу, траплялися на кожному кроці! Я з азартом почала діставати книжки. Коли я склала їх на столі цілою горою, а поруч розклала завдання принцеси, у мене виникло відчуття ситості, хоча я ще навіть не їла.

«Чудово».

Я радісно розгорнула книжку. Але чомусь здавалося, що літери на сторінках стають дедалі далі й далі... Я спробувала ще трохи зосередитися на книзі, але міцно заплющила очі. І раптом.

«Га?»

Коли я підняла повіки, довкола було зовсім темно. У мене виникло лихе передчуття. Здавалося, я лише заплющила й розплющила очі, а час пролетів миттєво...

«Я що, справді заснула?»

Трохи оговтавшись, я підхопилася з місця.

— Р-рада васалів! Боже мій, я ж мала стежити до самого кінця наради!

Але ще більше мене жахнуло...

— Вона закінчилася.

Цей до неможливості спокійний голос! Я, немов іржавий механізм, повільно озирнулася назад.

— П-пане герцогу?

Заждіть, а чому герцог Клаудіус тут?!