Розділ 34 — Розділ 34

Світло від настільної лампи, яскравість якої була приглушена, м’яко розливалося навколо тьмяним помаранчевим сяйвом.

Покладаючись на цей слабкий проблиск, герцог перегортав сторінки якихось паперів. Його постать, коли він сидів, закинувши ногу на ногу та відкинувшись на спинку крісла, була справді мальовничою, а срібні окуляри, які він, здавалося, одягав лише для роботи з документами, пасували йому просто неймовірно, проте...

— Якщо ви збиралися працювати з паперами, чому не ввімкнули світло? — мій голос мимоволі затремтів.

Невже через те, що я заснула, він вирішив виявити таку турботу, аби не розбудити мене?

«Та ні, це вже занадто висока самооцінка, Ларі», — подумала я.

Мені аж ніяк не хотілося вірити в те, що я прямо зараз завдаю незручностей пану герцогу. Я відчайдушно намагалася переконати саму себе, проте...

— Ви так міцно спали, що мені було якось незручно вас тривожити, — пан герцог злегка всміхнувся, відклав документи та підвівся з місця. — Це лише моє небажання вас будити, тож не варто через це хвилюватися.

«Та як тут не хвилюватися!» — я ледве стримала заперечення, що вже готове було зірватися з вуст.

Але саме в цей момент...

Тук.

Щось важке зісковзнуло з мого плеча й упало на підлогу.

— Ой? — я подивилася вниз.

Цей чоловічий верхній одяг, що лежав на підлозі й навіть на вигляд був надзвичайно розкішним...

«А-а-а!» — я подумки закричала й похапцем підхопила вбрання.

На щастя, підлога була дуже чистою, тож пилу на ньому наче не лишилося. Обережно зиркнувши на пана герцога, я заплющила очі й запитала:

— Пане герцогу, невже це ви накрили мене…?

Хоч я й розуміла, що це марні сподівання, але все одно хотіла почути «ні». Адже мені зовсім не хотілося бути тією безсоромною особою, яка мало того, що по-дурному заснула в бібліотеці й змусила пана герцога чекати в темряві... Так ще й позичила його верхній одяг і примудрилася впустити його на підлогу!

Однак.

— Так, усе правильно, — невблаганний пан герцог граційно кивнув.

Боже, я зараз згорю від сорому!

Я зажмурилася й вигукнула:

— Дякую вам красно! І щиро перепрошую за свою нечемність!

— Та про яку нечемність ідеться. Навпаки, це я маю вам дякувати, — пан герцог легко знизав плечима. — Мені сказали, що сьогодні Ева переклала на вас усю підготовку до ради васалів?

«Ну... це не зовсім так», — подумала я.

Щиро кажучи, хоч принцеса й покинула міський маєток посеред наради, вона встигла завершити всю основну підготовку заздалегідь. Якщо вже на те пішло, я просто замінила її, виконуючи те, що вона вже приготувала...

— Все не зовсім так. Принцеса також підготувалася якнайкраще, — я відчайдушно намагалася підкреслити її внесок.

— Але ж вона все одно пішла посеред процесу, чи не так? — пан герцог відповів на це цілком безтурботно.

Оце так прямолінійність.

Якщо подумати, принцеса та пан герцог часом поводяться як цілком реальні брат із сестрою. Обережно спостерігаючи за ним, я наважилася запитати:

— А... як пройшла сьогоднішня рада васалів?

Ми з принцесою справді наполегливо працювали разом. До того ж, панна довірилася мені й доручила цю справу. Я принаймні сподівалася, що під час наради не виникло жодних незручностей...

— Все було чудово, — на щастя, пан герцог усміхнувся мені. — Особливо мене вразила заміна стільців на зручніші та розсилка документів, надрукованих великим шрифтом.

— Ох...

Я відчула, як до горла підкотив клубок.

Почути лише одне слово «чудово» — це вже велика радість. Але те, що він так докладно перелічив моменти, які йому сподобалися... Це означало, що він дуже уважно стежив за сьогоднішньою радою.

«Мене визнали», — хвиля тріумфу та задоволення прокотилася моїм тілом.

— Я мав би сам заздалегідь зважити на вік васалів, але мені забракло на це уваги. Завдяки вам Еванджелін здобула прихильність серед підлеглих, — пан герцог схвально кивнув і жартома додав: — Нашій Еві справді так пощастило мати таку подругу, що її репутація злетіла до небес, чи не так?

«Хм, досить прямолінійно», — відзначила я.

Водночас пан герцог простягнув мені документи, які тримав у руках.

— І щодо цих паперів про управління персоналом. Чи не панна Ансі приклала до них руку?

— Ні, ці документи принцеса складала особисто, — заперечила я.

— Вона сама? — його погляд був сповнений сумніву, мовляв, ці папери надто ідеальні для Еванджелін.

Щоб захистити честь, гордість і репутацію принцеси, я палко закивала головою.

— Справді. Я до них навіть не торкалася, — запевнила я.

Зрештою, хіба можна вважати роботу виконаною, якщо за тебе її зробив хтось інший?

Почувши моє підтвердження, вираз обличчя пана герцога помітно пом’якшав.

— Якщо панна Ансі так каже, то Ева й справді готувала ці папери сама, — на його вустах з’явилася щира посмішка. — Яка вона молодець.

— ... — запала тиша, яку наповнював лише його теплий голос.

Я заціпеніло дивилася на пана герцога. Він з любов’ю глянув на документи, потім акуратно склав їх і поклав на стіл.

— Я завжди вважав її лише маленькою сестричкою, яка потребує опіки... але останнім часом вона наче раптом подорослішала, — у цю мить він виглядав просто як старший брат, що безтямно любить свою сестру.

...І такий люблячий чоловік за сюжетом піддасться на вмовляння Серафіни й кине власну сестру напризволяще.

«Я справді не розумію, що там було з логікою в оригінальному творі», — я подумки цокнула язиком.

У цей момент пан герцог невимушено додав:

— Проте ви, панно Ансі, зовсім не виставляєте на показ власні заслуги.

— Я-я?! Чому це раптом? — від несподіваної зміни теми мої очі округлилися.

— І щодо цих кадрових документів, і щодо ради васалів, — пан герцог кивнув у бік паперів на столі й перевів погляд на мене. — Ви завжди кажете, що це лише завдяки старанням Еванджелін.

— Я просто...

— Звісно, як брат, я дуже задоволений тим, як панна Ансі піклується про Еву, проте... — його блакитні очі, точнісінько як у принцеси, непохитно зустрілися з моїми. — Все ж я хотів би сказати, що вам не варто так сильно себе принижувати.

— ...

— Бо ви, панно Ансі, — людина з безліччю чудових рис, — рішуче підсумував пан герцог, дивлячись на мене, заціпенілу.

У ту мить я щиро подумала: «Це справді несправедливо». Отака прекрасна й ідеальна людина дивиться мені прямо в очі... і каже, що я чудова.

Вперше я, здається, змогла зрозуміти почуття Серафіни. Як можна не відчути трепету поряд із таким чоловіком?

Але.

«Він все одно належить Серафіні», — нагадала я собі.

Серафіна.

Цієї миті мій настрій різко впав, наче мене облили крижаною водою.

«Та чому я раптом згадала про Серафіну? Тільки настрій зіпсувала!» — я подумки почала дратуватися.

«Ну, принаймні добре, що я швидко повернулася до реальності», — заспокоїла я себе.

Пан герцог — це чоловік, якому вже визначено стати об’єктом любові головної героїні цього світу. До того ж я більше не хочу робити дурниць, через які лише страждатиму. Мені цілком вистачило того, що сталося із Серафіною та Грегорі.

Оскільки він вродливий, наче скульптура, біологічний потяг чи хвилювання неминучі, але...

«Потрібно тримати себе в руках», — я не настільки дурна, щоб сплутати захоплення ідеальною людиною з романтичною симпатією.

— Дякую за такі слова. Я...

Я вже збиралася вимовити ввічливу фразу, але раптом завагалася.

«Га?»

Пан герцог зняв окуляри й почав посилено терти перенісся.