Розділ 36 — Розділ 36

«Любій Ларі.

Останнім часом погода стала значно теплішою.

Чи все гаразд із твоїм здоров’ям?

Пишу тобі сьогодні цей лист, бо ми отримали звістку з дому графа Густо. Кажуть, що ти надіслала Грегорі повідомлення про розірвання заручин. Це правда?»

— Ой.

Я мимохіть здригнулася, читаючи лист.

— Що таке? Щось сталося?

Принцеса, яка сиділа поруч зі мною, здивовано обернулася. Але я, забувши навіть відповісти, поспіхом продовжила читати далі.

«Я не збираюся сварити тебе за розірвання заручин.

Вірю, що наша донька вчинила правильно. Проте я хотіла б почути подробиці, тож чи не могла б ти після довгої перерви завітати до маєтку Ансі? Ми з батьком уже вічність не бачили твого обличчя, Ларі.

— З любов’ю, мама.»

Лист закінчився. Я відчула, як мене почала гризти совість.

«Справді, я зовсім забула сказати батькам, що розірвала заручини...»

По-перше, я відправила папери про розірвання в пориві гніву. По-друге, після цього в герцогському домі почався салон та нарада васалів, тож я була зовсім заклопотана...

— Ох, ну справді. Панно Ансі!

Саме в цей момент принцеса покликала мене, незадоволено надувши щоки.

— Так-так!

Я раптом оговталася й подивилася на неї. Панна похмуро запитала:

— Що це за лист, що ви так на нього зреагували?

— Ах... це... — я склала лист назад у конверт і відповіла: — Батьки просять мене ненадовго заїхати до маєтку Ансі.

— До маєтку Ансі?

Очі панни округлилися. Я кивнула.

— Оскільки я розірвала заручини з домом Густо, вони, здається, хочуть почути пояснення.

Звісно, вони не будуть сильно гніватися. Батьки від самого початку не дуже схвалювали мої заручини з Грегорі.

«Якщо згадати, я стільки болю завдала батькам, наполягаючи на заручинах із ним...»

Я ледь стримала зітхання, що готове було вирватися з грудей. Чому я тоді так чіплялася за Грегорі? Не варто було цього робити. Завдавати болю людям, які мене цінують, заради нього...

Але раптом...

«Га?»

Відчувши, як у мене поколює щоку від чийогось погляду, я повільно повернула голову вбік. І побачила... принцесу, чиї очі сяяли, а сама вона розмовляла сама з собою так гучно, ніби навмисне хотіла, щоб я почула.

— Ах, я б теж хотіла хоч раз побувати в маєтку Ансі. Ми з панною Ансі навіть уклали контракт про дружбу. А друзі мають знайомити одне одного зі своїми родинами. Я от навіть зі своїм братом її познайомила-а-а.

Коли вона так відверто каже «Візьми й мене!», як я можу прикинутися, що нічого не помічаю? Я зі стриманою усмішкою запитала:

— Хочете поїхати зі мною?

— Так, хочу! — вигукнула принцеса, сяючи від радості.

Але це тривало лише мить.

— Це... це панна Ансі запропонувала поїхати разом, — додала вона з удаваною байдужістю. — З-звісно, я сказала, що хочу поїхати, але запропонувала все ж таки панна Ансі!

— Звісно, я сама запропонувала, бо теж хочу поїхати з вами, панно.

— Справді? Це ж не я змусила вас мене взяти?

Тільки після цього принцеса мило всміхнулася.

***

Ось за таких обставин ми з панною зараз і їдемо разом у кареті. Принцеса, дивлячись у вікно й підперши підборіддя рукою, похмуро пробурмотіла:

— Справді, брат стільки бурчав на мене перед самим виїздом.

— Бурчав? — я здивовано схилила голову набік.

Панна невдоволено закопилила губи:

— Казав, щоб я не докучала панні Ансі.

Потім вона опустила плечі й жалібним голосом запитала:

— Знаєте, панно Ансі... Я вам докучаю?

— Зовсім ні, — я лагідно всміхнулася й похитала головою.

Як би це сказати... мені здавалося, ніби я спостерігаю, як гордовита породиста кішка перетворюється на лагідне домашнє кошеня. Спершу я так нервувала, не знаючи, як поводитися з принцесою. Але бачачи, як по-дружньому вона до мене ставиться, я навіть відчувала певну гордість.

— Справді? Я не набридлива? — принцеса миттєво підбадьорилася й знову почала бурчати: — А от брат вічно мене сварить. Знаєте, що він сказав?

Панна напружила обличчя, точнісінько копіюючи манеру пана герцога:

— «Ти, не вештайся ніде й сиди тихо. На зворотному шляху я сам тебе заберу».

— Пфф.

Я не втрималася й розсміялася. О боже, вона справді так на нього схожа!

Трохи посміявшись і витерши сльози, я запитала:

— Але що означає «забере вас»? Про що це він...

— Ах, цього разу брат теж їде на південь у справах.

— У справах?

Якщо пан герцог вирушає особисто, це має бути щось дуже важливе. Принцеса легко знизала плечима:

— Останнім часом герцогський дім інвестував у південні торгові флоти. Каже, треба там щось перевірити.

— Ах...

Здається, я зрозуміла. Південь, де розташований маєток Ансі, межував із морем. Більшість жителів займалися рибальством або торгівлею, а кілька купців заснували на півдні штаб-квартири для управління торговими флотами. Наскільки я знаю, у володіннях Ансі теж є одна така, і здається, її назва...

— Можливо, флот, у який інвестував пан герцог, належить торговому дому «Лайт»?

— О? Панно Ансі, звідки ви про це знаєте?

Очі принцеси стали як у зляканого кролика. Я легко знизала плечима:

— Серед південних торговців дім «Лайт» — найбільший. Тому я й запитала.

— Я чула, що володіння Ансі славляться як курорт. Там ще й штаб-квартири торговців є?

— Так, є... — я гірко всміхнулася.

Усе було саме так, як сказала принцеса. Хоча володіння Ансі були невеликими, вони були досить багатими завдяки прибуткам від туризму та торгівлі. Ну, напевно, саме тому Грегорі й тримався за заручини зі мною, попри те, що я йому не подобалася — він хотів при нагоді отримати титул віконта Ансі...

Але в цей момент...

— Ох, цей трудоголік... Ой, дивіться! — принцеса, яка досі скаржилася на брата, раптом висунулася у вікно й вигукнула: — Он там, море видно!

Маєток Ансі був уже зовсім близько.

***

Головний дім віконта Ансі.

Триповерховий особняк, у якому я жила з дитинства, зустрів мене. Пейзаж був такий рідний, що аж сльози наверталися. Вийшовши з карети, я щосили побігла до батьків.

— Мамо, тату!

— Ларі!

Батьки щиро всміхнулися мені. Вони виглядали точнісінько як у моїх спогадах, тож у мене аж серце стислося від розчулення.

Однак у батьків ситуація була дещо іншою.

— П-принцесо Клаудіус.

Щойно панна з’явилася з карети, батьки просто заціпеніли.

— Вітаємо принцесу.

— Для нас велика честь приймати вас, панно.

Проковтнувши клубок у горлі, батьки чемно вклонилися принцесі. Проблема була лише в тому...

«Здається, мама з татом просто в ступорі».

Та навіть заводні ляльки не рухаються так сковано!

Хоча, звісно, їх можна було зрозуміти. Навіть якщо я попередила їх листом, це ж сама принцеса Клаудіус завітала до них.

«Я й сама страшенно нервувала, коли вперше зустріла панну».

І це при тому, що я сама попросила про ту зустріч. А для батьків це було як грім серед ясного неба.

«Панно Ансі, що ж тепер робити?»

Принцеса, побачивши заціпенілих батьків, розгублено подивилася на мене.