Розділ 37 — Розділ 37

Я… просто не мала слів.

І це було не дивно.

Адже серед усіх аристократів, яких ми досі приймали як гостей у нашому віконстві Ансі, найвищий статус мав…

«Граф Густо».

Так, та сама людина, яка ледь не стала моїм свекром.

Я прошепотіла панні на вушко:

— Панно, не зважайте на це. Зачекайте трохи, і мої батьки опанують себе…

Але саме в цей момент.

— П-принцесо? — затремтів голос, кличучи її.

— Можливо, ми вчинили якусь нечемність?

Мій тато дивився на принцесу, тремтячи, наче осиковий лист.

— Якщо є щось, що викликає у Вас невдоволення, будь ласка, скажіть прямо, і ми негайно все виправимо.

Панна з розпачем прошепотіла мені:

— Вони ж зовсім не заспокоюються!

Власне, для принцеси така реакція не була чимось незвичним.

Через лиховісні чутки, які поширювала Серафіна Лопес, панна мимоволі стала справжньою «грозою» світського товариства.

Однак принцеса мала одну таємну зброю.

— Ех, нічого не вдієш, — тяжко зітхнувши, панна впевнено зробила крок уперед. — Доведеться мені, такій красуні, владнати все самій.

Е-е, панно Клаудіус.

Слова «красуня» та «владнати самій», здається, не надто пасують одне одному…

Проте панна блискуче поєднала ці поняття та продемонструвала їх у дії.

— Вітаю, я Еванджелін фон Клаудіус, — ввічливо привітала принцеса моїх батьків. — Я багато чула про Вас від панни Ансі. Мені дуже приємно нарешті з Вами познайомитися.

Після цих слів вона осяйно усміхнулася.

Ця усмішка була настільки чарівною, що миттєво могла б полонити навіть мене.

Вона була куди яскравішою та запаморочливішою за будь-яку з троянд, які вирощувала принцеса.

Як би це сказати… міць усмішки першої красуні цього світу була неймовірною.

— О, прошу, проходьте всередину.

— Ми приготували чай та десерти, хоч вони й скромні.

Хоча батьки й діяли дещо скуто, але їхні обличчя стали куди спокійнішими, ніж на початку, коли вони приймали принцесу.

«Неймовірно…» — я була щиро вражена.

Водночас панна переможно зиркнула на мене.

«Бачила?» — її ніс задерся так високо, що, здавалося, сягне неба. — «Я, така красуня, все чудово владнала, чи не так?»

Це була правда.

Усе в світі оберталось навколо краси.

***

Коли ми всі разом сіли у вітальні.

Мама першою заговорила:

— Тож… що там із розірванням заручин?

— Ах, це…

Я обережно почала пояснювати причини, чому обрала розірвання заручин.

Про те, що сталося на пікніку у графині Йогансон.

І про моє становище, коли мені завжди доводилося бути зайвою між Грегорі та Серафіною.

— …Проте мені дуже шкода, що я зробила це, не порадившись із вами заздалегідь.

— Так, он воно як, — мама кивнула і лагідно погладила мою руку. — Ти добре вчинила. Твій душевний спокій — понад усе.

— Мамо.

— Я навіть відчуваю полегшення від того, що ці заручини нарешті припинені.

Мама лагідно всміхнулася.

— Твоя мати каже правду, Ларі! — у розмову миттю втрутився тато. — Мені аж на душі полегшало! Мені той молодий пан Густо з самого початку не подобався!

Отож-бо.

Почувши таку бурхливу реакцію мого тата, принцеса почала завзято кивати.

— Саме так! Панна Ансі варта значно більшого!

— О, принцесо, Ви теж так вважаєте?

— Звісно! Не знаючи свого місця, він посмів залицятися до моєї подруги. Щоразу, як я його бачу, мені хочеться вдарити його по голові!

Тато з панною вже знайшли спільну мову і заповзято взялися за лихослів’я на адресу Грегорі…

На душі було якось дивно.

Звісно, батьки завжди щиро мене любили, і розірвання заручин із Грегорі не було для них чимось небажаним.

Але ж вони ніколи раніше не виявляли таку відверту неприязнь до Грегорі, чи не так?

«Можливо, це тому, що я покинула роль "ганчірки для ніг Серафіни" з оригіналу?»

Якщо трактувати це так, що з припиненням дивної прихильності до Серафіни зросла неприязнь до Грегорі…

Чи, може, я занадто гостро на все реагую?

— Ох, справді. Твій тато просто непоправний, — мама, подивившись на батька з докором, знову звернулася до мене. — До речі, Ларі. Ти знаєш про це?

Мені здалося, чи обличчя мами справді трохи похмуріло?

— Молодий пан Густо та панна Лопес теж приїхали на південь.

— Що? — мимоволі вирвалося у мене.

Ні, ну якого біса вони тут роблять?

— Наскільки мені відомо, зараз вони перебувають у володіннях родини Густо.

Мама гірко всміхнулася.

— Вони надіслали запрошення на літній бал на твоє ім’я та ім’я принцеси.

Я мимоволі скривилася.

Здається, тепер я розуміла, чому ця парочка тарганів припхалася сюди.

«Невже вже настав цей час?»

Як і в столиці, у кожному регіоні є власне світське товариство.

Звісно, південь не був винятком…

«Серафіна завжди вважалася панною номер один у світському товаристві півдня».

Зазвичай впливові родини регіону влаштовують бали відповідно до світського сезону.

На півдні сезон припадав саме на літо.

Серафіну завжди радо вітали у впливовому домі графів Густо.

Враховуючи, що вона була фавориткою Грегорі, молодшого сина графа Густо, це було цілком природно.

До того ж Серафіна ніколи не втрачала нагоди опинитися в центрі уваги.

Тож у світський сезон вона обов’язково з’являлася на півдні, попри зайнятість.

«Що ж, коли кота немає вдома, миші танцюють», — подумки хмикнула я.

Навіть у столиці, де є принцеса, вона навмисно обирала маленькі заходи, на яких панна не була присутня, щоб панувати там, наче королева.

То що вже казати про південь?

— То як, ти підеш на бал до родини Густо?

— Звісно, ні! — відповіла я з відразою.

Але це справді вражає.

Минуло не так багато часу після того, як панна присоромила їх у бранч-кафе, а вони вже мають таке залізне обличчя, щоб надсилати запрошення. Яка зухвалість.

Я б ніколи так не змогла.

«Хоча… я розумію їхнє відчайдушне становище».

Цього разу на родину графів Густо посипалося чимало нещасть.

По-перше, Грегорі розлютив принцесу Клаудіус.

По-друге, родину графа навіть не запросили до салону герцогського дому.

Оскільки причиною всього цього був Грегорі, він, імовірно, відчував неабиякий тиск усередині родини.

«Але чи мені не байдуже?»

Я легенько знизала плечима.

На щастя, Серафіна та Грегорі залишаються у володіннях Густо.

Оскільки я вже відмовилася від їхнього запрошення, навряд чи ми перетнемося.

Будь ласка, просто зникніть із мого життя.

А тепер залишилося тільки…

— Панно, просто довіртеся мені.

Після моєї впевненої заяви принцеса здивовано схилила голову набік.

— Га? Що ви маєте на увазі?

— Поки ми у володіннях віконта, я стану вашим особистим гідом!

Ми будемо лише розважатися!

Очі принцеси, звісно ж, засяяли.

***

Наступного дня.

Ми з панною покинули маєток одразу після сніданку.

До речі, принцеса так чекала на це, що…

— Панно Ансі, вже ранок!

Та, хто зазвичай прокидалася лише тоді, коли сонце було вже в зеніті, розбудила мене вдосвіта.

Вона підганяла мене, ледь торкнувшись сніданку.

— Коли ми вже підемо? Га? — не переставала вона сипати запитаннями.