Розділ 38 — Розділ 38

Після того, як ми вийшли з дому, ми сіли в карету й об’їхали віконство Ансі.

— Боже мій, як же гарно! — вигукнула панна, заворожено вдивляючись у яскраво-синє море.

— Панно Ансі! Пісок такий м’який! Аж лоскоче ноги! — Еванджелін радісно вигукувала, ступаючи босоніж по білій піщаній косі.

— Обережніше, принцесо! Не біжіть так, бо впадете! — гукала я їй навздогін.

Ми разом голосно сміялися, занурюючись ногами в пісок. До того ж ми не забули завітати до торгових лавок, де накупили цілу купу всіляких сувенірів.

— Принцесо, і навіщо вам те намисто з мушель? Куди ви його одягнете? — запитала я.

— Хіба річ обов'язково має бути корисною, щоб її купити? У світі існують речі, цінність яких полягає саме в тому, що вони гарні, хоч і непотрібні, — Еванджелін виголосила цю софістику, навіть не поворухнувши бровою.

А я… Ну що ж, я просто прийняла це. Зрештою, подібні теревені панни були для мене не новиною.

— Ох, сьогодні було справді весело, — нарешті промурликала принцеса з задоволеним обличчям, наче сита кішка.

Помітивши це, я вирішила викласти свій прихований козир.

— Ви, мабуть, втомилися, панно? — запитала я. — Може, перепочинемо й перекусимо чимось солодким?

— Перекусимо? Звісно, я за! — з радістю погодилася вона.

Серед усіх популярних місць у віконстві Ансі було одне, яке неодмінно мало сподобатися принцесі. Це було…

— О-о-о! — панна із захопленням озирнулася довкола.

Місце, куди я привела панну, було кав’ярнею, що славилася своїм розкішним садом на все віконство Ансі. У просторому саду при кав’ярні якраз буйно цвіли різнобарвні літні троянди. Насичений аромат квітів лоскотав кінчик носа. Принцеса, що немов заворожена розглядала пейзаж, раптом обернулася до мене з сяючими очима.

— Як ви взагалі знайшли таке місце? Це просто неймовірно! — вигукнула вона.

— Я ж обіцяла, що стану вашим особистим гідом, — відповіла я, лагідно всміхаючись. — Довелося трохи постаратися.

Ну, як-не-як, я — юна спадкоємиця роду Ансі. Усі відомі пам’ятки та заклади в нашому краї я знаю як свої п'ять пальців. До того ж досвід постійних поїздок у свиті Серафіни теж став у пригоді. Від цієї думки в роті з'явився гіркий присмак, тому я навмисне заговорила бадьорішим голосом:

— Пам'ятаєте, коли ми були в столиці, ви водили мене до тієї знаменитої ресторації на бранч?

— Га? — принцеса кліпнула очима.

Той день, коли ми з принцесою вперше відвідали ательє мадам Крістансен та пішли на бранч, досі чітко палахкотів в моїй пам'яті. Тоді я вперше відчула себе головною героїнею власного життя.

«А тепер чи не могли б ви стулити пельку й відійти? Я хочу поїсти в спокої».

Ті слова, які принцеса кинула Грегорі, коли той чіплявся до мене з безглуздими докорами… Подруга-однолітка, яка стала на мій бік. Час, коли я не прислуговувала комусь, а сиділа навпроти, сміялася й розділяла трапезу… Яка ж я була тоді щаслива!

Відчуваючи, як обличчя починає палахкотіти, я опустила погляд у підлогу.

— Тому я дуже хотіла за нагоди теж подарувати вам гарні спогади, панно. Тоді мені… було справді дуже весело.

Я ніяково додала:

— Хоча для вас, принцесо, це, мабуть, була дрібниця.

Та все ж я хотіла колись це сказати. Сказати про те, якою великою підтримкою стала для мене її маленька люб'язність. Про те, наскільки вона особлива для мене людина.

Аж раптом принцеса різко схопила мене за руки.

— Мені теж! — її очі, синіші за південне море, яке ми бачили сьогодні, без тіні сумніву дивилися прямо на мене. — Мені теж було дуже весело гуляти з вами, панно Ансі!

Вона знову підвищила голос:

— Тому! Вам зовсім не обов’язково думати про якісь там віддячування!

— Що? — перепитала я.

— Мені просто подобається бути вашою подругою… Ой, тобто, звісно, це контракт, але все ж!

Обличчя принцеси, що почала плутатися в словах, почервоніло, мов стиглий томат. Я приголомшено дивилася на неї. То виходить, панна зараз…

«Вона що, соромиться?»

Принцеса міцно стиснула губи й раптом різко розвернулася.

— Я піду трохи подивлюся на троянди!

— П-принцесо? — здивувалася я.

— Ви йдіть всередину і сідайте! Замовляйте все, що хочете, зрозуміли?! — вигукнула вона і прожогом кинулася до квітів.

Я розгублено дивилася їй у спину і мимоволі всміхнулася.

«Тепер я розумію, чому герцог так сильно її обожнює».

Спочатку я планувала зблизитися з принцесою лише для того, щоб насолити Серафіні. Думала, що це будуть суто розрахункові стосунки, заради яких ми навіть підписали «контракт про дружбу»…

«Але як можна не любити таку чарівну людину?»

У грудях приємно залоскотало. Я почувалася неймовірно щасливою. З усмішкою на обличчі я попрямувала до кав’ярні. До того моменту мій настрій був просто чудовим. Я навіть думала, що це ідеальний день.

Але.

— Ой, Ларі! — щойно я переступила поріг, як мене покликав чийсь бадьорий голос.

Зачекайте, що це за дежавю? Мої плечі миттєво напружилися.

«Невже цей голос!..»

З'явилося погане передчуття, ніби зараз мій гарний настрій втопчуть у багнюку.

З похмурим обличчям я озирнулася і побачила групу дам, що займали великий стіл. Серед них, немов королева на троні, розслаблено відкинулася на спинку крісла одна особа. Хвилясте світло-зелене волосся, очі кольору густої літньої зелені … І ця її елегантна усмішка на вустах …

Я просто оніміла.

«Серафіна?!»

Що вона тут робить? Казали ж, що вона гостює в маєтку графа Густо.

— Давно не бачилися, Ларі, — Серафіна приторно всміхнулася мені. — Приємно знову бачити тебе. Ларі, я чула, ти останнім часом дуже весело проводиш час із принцесою?

— Ну, так і є, — буркнула я у відповідь.

На мить між бровами Серафіни з'явилася ледь помітна зморшка.

Що, зачепило твоє самолюбство те, що я, яка завжди перед тобою плазувала, тепер поводжуся так зухвало?

Однак, щойно наші погляди зустрілися, Серафіна майстерно приховала своє роздратування, примруживши очі в лагідній посмішці.

Я ж, навпаки, навіть не намагалася приховати роздратування.

«Чому вона постійно лізе до людей?»

Я прийшла сюди з принцесою і зовсім не хотіла здіймати галас. Хоча Серафіна трохи зніяковіла від моєї холодності, вона, очевидно, вирішила, що не може мені поступитися. Продовжуючи променисто всміхатися, вона знову заговорила:

— До речі, я чула чутки, що принцеса приїхала до маєтку Ансі. Вона прибула разом із тобою? Якщо так, то чому б вам не приєднатися до нас? Я така рада вас бачити, — м’яко додала вона. — За чай плачу я, гаразд?

Раніше я б, напевно, розчулилася від такого її «доброго» вчинку. Як остання дурепа, виляла б перед нею хвостом, намагаючись догодити. При цьому завдаючи болю людям, які справді дорожили мною.

Але тепер…

— Я відмовлюся, — відрізала я.

Від моєї категоричної відповіді по усміхненому обличчю Серафіни пробігла ледь помітна тріщина.

— По-перше, я не дуже рада тебе бачити, а по-друге, не бачу жодної причини, чому принцеса має сидіти поруч із тобою, — байдуже продовжила я.

Після цих слів панночки, що сиділи біля Серафіни, підхопилися зі своїх місць, наче розлючений рій бджіл.