Розділ 4 — Розділ 4

Серафіна, яка до цього зберігала скорботний вираз обличчя, раптом люто скривилася. Я ж, не звертаючи на це уваги, продовжувала:

— Я просто хотіла перевірити, чи справді шнурівка розв’язалася, і злегка смикнула... Мабуть, Серафіна настільки тендітна, що від цього відразу впала горілиць.

Я сказала це досить голосно, щоб почув Грегорі, і крадькома зиркнула на Серафіну.

— Звісно, ти, Серафіно, як моя подруга, обов’язково зрозумієш таку прикру помилку...

Ми ж подруги, чи не так?

Я повернула їй її ж улюблену фразу, яку вона завжди вживала як заїжджену платівку, і злегка схилила голову. Треба було приховати посмішку, що з’явилася на моїх вустах.

— Але я все одно вважала за потрібне перепросити. Мені справді шкода.

— ...

Серафіна впилася в мене вбивчим поглядом. Навіть у такій ситуації вона примудрялася тримати обличчя: лише очі палали люттю, а міміка залишалася бездоганною. Це справді вражає. Мабуть, треба мати такий рівень самоконтролю, щоб бути головною героїнею, яку всі обожнюють.

Хай там як, я знову звернулася до графині Йогансон:

— Графине Йогансон, дозвольте мені відкланятися.

— Але, панно Ансі...

— Я спричинила такий переполох, тож не маю достатньо зухвалості, щоб і далі залишатися на пікніку.

У ту ж мить обличчя Грегорі та Серафіни перекосилися. Однією цією фразою я перетворила їх на «людей, які здійняли галас, але безсоромно продовжують сидіти на пікніку».

«Хе-хе, так вам і треба».

Я подумки посміхнулася і тихцем покинула захід.

***

Після того дня

Я забарикадувалася у своєму міському маєтку, ігноруючи всі запити на візити та листи.

— Панно, від панни Лопес та молодого пана Густо постійно приходять листи...

— А, це? Кидай їх прямо в камін, — відповіла я, навіть не поворухнувши бровою.

Усе одно вони вимагатимуть вибачень. Зараз у мене є набагато важливіша справа. Папір, що лежав переді мною, мав заголовок:

<Розірвання заручин>

Саме так. Я вирішила розірвати заручини з Грегорі Густо! Насправді з мого боку не було жодних перешкод. Хоча Грегорі був із графської родини, він був лише другим сином, який не мав права на спадкування титулу. Я ж, навпаки, — єдина спадкоємиця віконтства з власними володіннями.

Будемо чесними: Грегорі заручився зі мною не через кохання. Він просто розрахував, що після одруження зможе стати віконтом Ансі. Його наміри були настільки очевидними, що навіть мої батьки намагалися мене відмовити:

— Ларі, ти справді хочеш заручитися з молодим паном Густо?

— Здається, серце молодого пана Густо належить панні Лопес.

На щастя, наші заручини були лише усною домовленістю між родинами, тож їх можна було легко розірвати, просто надіславши повідомлення. Якби це був шлюб, завірений імператорською печаткою, я б застрягла з цим Грегорі навіки.

Я пригадала сюжет оригіналу. У романі автор повністю ігнорував логіку, аби обсипати головну героїню всіма можливими благами. Це означало, що до інших персонажів, окрім Серафіни, ставилися нещадно.

«До того ж, я не єдина, хто постраждав від цього "бафу головної героїні"».

Наприклад...

«Є ще панна Еванджелін Клаудіус».

У герцога Клаудіуса, одного з головних героїв цього світу, була молодша сестра. Саме вона була «лиходійкою», яка завдавала Серафіні чимало клопоту. Принцеса вважала Серафіну смітинкою в оці й поводилася зухвало, а герцог Клаудіус, як людина розсудлива, намагався стримати сестру і через це сам зблизився із Серафіною.

Однак зараз був лише початок історії. Серафіна ще навіть не встигла познайомитися з братом і сестрою Клаудіус.

«Мабуть, зараз... становище панни Клаудіус досить скрутне».

Останнім часом у світському товаристві ширилися чутки про неймовірну зарозумілість панни Еванджелін. В оригіналі герцог Клаудіус, не в силах терпіти ці плітки, суворо попередив сестру: якщо вона не виправить свою репутацію, він позбавить її коштів на утримання. Для панни Еви, яка жила заради моди та статусу, це був би нищівний удар...

«Якщо подумати, до тих чуток доклала руку Серафіна, чи не так?»

Звісно, вона не робила це відкрито. Вона просто майстерно використовувала свій образ «невинної жертви», змушуючи людей сторонитися панни Еванджелін. Серафіна хитро зіграла на тому, що люди й так побоювалися величної аури принцеси.

У романі це описувалося як «справедлива відсіч лиходійці», але... спостерігаючи за цим зблизька, я відчувала зовсім інше.

«Хіба це не просто підлість?»

Зрештою, панна Клаудіус на той момент ще не зробила Серафіні нічого поганого. Можливо, Серафіна просто їй не подобалася, от і все.

Насправді це Серафіна затаїла образу на панну Еванджелін через те, що та не підпускала її до себе.

Тобто...

«Виходить, панна Клаудіус — така ж жертва Серафіни, як і я?»

І все ж Серафіна, завдяки статусу «головної героїні», і далі буде процвітати, купаючись у загальній любові.

«Аж верне від цього».

Чесно кажучи, я дуже хотіла хоч раз побачити розлючене обличчя Серафіни. Скільки років я була її «ганчіркою для ніг»? Хіба я не маю права на таку маленьку помсту?

«...Тоді».

У моїх очах спалахнув вогник.

«А що, як я подружуся з панною Клаудіус?»

Їй зараз потрібно відновити репутацію. А я хочу провчити Серафіну та Грегорі. Ми могли б стати ідеальними союзницями, які допоможуть одна одній у скрутну хвилину!

[Вельмишановна панна Клаудіус...]

Тоді я ще не знала.

[Я знаю спосіб, як відновити вашу репутацію.]

Я не здогадувалася, якими наслідками обернеться для мене цей лист, нашвидкуруч написаний у пориві гніву.

***

Наступний ранок

— А-а-а, боже-е-е...

Я не могла втамувати каяття і зарилася обличчям у подушку.

«Що ж я накоїла?!»

Сім'я Клаудіус. Найвидатніший аристократичний рід імперії, що може зрівнятися навіть з імператорською родиною.

Єдиний герцогський дім. Більшість дворян навіть слова не наважуються вимовити в присутності членів цієї родини. Такий уже в них статус.

Те, що Серафіна, донька барона, могла змагатися з панною Клаудіус, пояснювалося лише її особливим статусом головної героїні. У реальності ж дрібний дворянин без земель навіть не сміє підняти погляд на представницю роду Клаудіус.

І тут я... донька провінційного віконта, яка досі була лише тінню Серафіни... надіслала лист самій панні Клаудіус із пропозицією угоди!

Наскільки абсурдним був мій вчинок, свідчила реакція моєї вірної покоївки Емі:

— Панно, ви справді збираєтеся це надіслати?

— Ви впевнені, що адресат — саме панна Клаудіус?

Емі з тривогою на обличчі перепитувала мене кілька разів. Але я, осліплена гнівом і жадобою помсти, лише підштовхнула її в спину:

— Звісно! Панна Клаудіус обов'язково має отримати цей лист, зрозуміла?!

Тепер, коли я прийшла до тями, мене накрила хвиля сорому.

— Ах... це сон. Це має бути сном.

У любовних фентезі-романах повно героїнь, які повертаються в минуле. Хіба не можна повернути мене хоча б на один день назад? Серйозно. Мало того, що я переродилася другорядною персонажкою, яку викидають, як непотріб, після того, як вона віддасть усе головній героїні... так я ще й створюю собі «чорну історію» в реальному часі!

— Може, мені зараз же повернутися в рідне місто? Я ж єдина донька, батьки мене не виженуть...

Саме тоді, коли я мучилася від докорів сумління, почувся короткий стукіт у двері.

— Панно, до вас завітали.

Голос Емі звучав дещо збентежено.