Розділ 42 — Розділ 42

— Ласкаво просимо, — працівник крамниці чемно вклонився, щойно він переступили поріг ювелірного салону.

Дітріх фон Клаудіус відкрив рота:

— Я хотів би отримати рекомендацію щодо подарунка. Для панни трохи старше двадцяти років…

— О, прошу сюди, — працівник провів Дітріха до скляної вітрини.

Різноманітні дорогоцінні камені виблискували, виставляючи напоказ свою красу.

— Ось цей дизайн зараз дуже популярний, — чоловік дістав футляр із браслетом і простягнув його Дітріху.

Дзень. Браслет, інкрустований блакитними камінцями, відбивав світло, виблискуючи гладенькими гранями.

— Це виріб із бірюзи, що уособлює море. Останнім часом серед леді в межах нашого віконтства немає жодної, хто б не мав такого браслета…

Однак Дітріх не слухав пояснень. Його погляд зупинився на сережках, що лежали в кутку вітрини. Дизайн, що щільно прилягав до вуха, не був кричущим, але надзвичайно тонка робота приковувала увагу. Особливо напівпрозорий яскраво-рожевий камінь у центрі сережок здавався йому дивно знайомим.

«Герцогу», — ніжний голос відлунив у його вухах.

У ту ж мить Дітріх усвідомив: цей рожевий колір був точнісінько як колір очей Ларієт Ансі.

— Пане? Пане!

— А, так, — Дітріх отямився й підняв голову.

— Вас зацікавив цей виріб? — працівник усміхнувся, виймаючи сережки, на які дивився Дітріх. — Це сережки з рожевого кварцу. Гарні, чи не так?

Дітріх мимоволі уявив, як ці сережки висітимуть на мочках вух Ларі. Вони б їй дуже пасували. Проте він завагався: «Чи варто купувати щось і для панни Ансі?»

Зрештою, Ларієт була просто подругою Еванджелін. Звісно, вона позитивно впливала на його молодшу сестру, і він був їй за це вдячний, але…

Попри ці думки, вуста Дітріха вже рухалися самі собою:

— Дайте мені той бірюзовий браслет, про який ви говорили раніше, і ось це теж.

— Так, зрозумів. Бажаєте подарункове пакування?

Дітріх дивувався власній дивній поведінці, але лише злегка кивнув:

— Будь ласка.

— Дякуємо, приходьте ще!

Дітріх вийшов із ювелірної крамниці під прощальні слова працівника.

«Ох...» — він запізно усвідомив незручність ситуації, дивлячись на свої руки.

У них він тримав два подарунки, куплені під впливом імпульсу.

Супроводжувач, який щойно прокинувся й чекав на нього, розгублено запитав:

— Чому подарунків два?

— Це не твоє діло, — рішуче відказав Дітріх.

«Ну, як знаєте», — супроводжувач лише знизав плечима, вкладаючи в цей жест саме такий зміст, і простягнув Дітріху конверт.

— До речі, на ваше ім’я прийшов лист.

— Лист?

На конверті, який він машинально взяв, красувався чіткий підпис його сестри: «Еванджелін фон Клаудіус» .

«Що вона накоїла цього разу?» — Дітріха пробрав озноб.

Він не міг приховати підозрілого виразу обличчя, розгортаючи послання.

«Для мого брата Дітріха!

5 липня у віконтстві Ансі відбудеться вечірка. Тож ти теж обов'язково маєш там бути».

Яке зухвальство — навіть не привітатися, а одразу переходити до справ! Дітріх із приголомшеним виглядом читав далі:

«Я знаю, що твоє відрядження вже майже закінчилося.

І ти все одно зараз перебуваєш у землях віконта Ансі, чи не так?

Оскільки ти вже тут, завітай на вечірку, покажи своє обличчя і допоможи моїй подрузі триматися з гідністю. Домовилися?

— Від найгарнішої, наймилішої та найчудовішої у світі Еванджелін».

Цього було достатньо, щоб він втратив дар мови, але лист на цьому не закінчувався:

«До речі

Оскільки я маю підтримувати престиж доньки герцогського дому Клаудіусів, я вирішила, що ми оплатимо витрати на вечірку. Поки що я взяла все в борг, а пізніше скажу їм виставити рахунок нашому дому».

— …Вона надзвичайно самовпевнена, — мимоволі пробурмотів Дітріх.

Мало того, що вона закінчила листа, лише виклавши свою справу, так вона ще й поводиться так, ніби витрати на вечірку — це вже цілком його обов'язок

Дітріх ще довго дивився на лист із приголомшеним обличчям, а потім зітхнув і повернувся до супроводжувача:

— З’ясуй, що там взагалі відбувається.

— Що-о-о?!

Його мрії про гарячу ванну, щойно підсмажений стейк, десертне морозиво та ранній сон у м’якому ліжку розлетілися вщент. Плани на солодкий відпочинок були зруйновані, і супроводжувач став похмурішим за хмару.

***

Наступного ранку Дітріху повідомили всі подробиці витівки принцеси Еванджелін.

— …Тож Ева самовільно оголосила, що влаштує вечірку в домі віконта Ансі? — Дітріх потер скроні, відчуваючи головний біль. — Для початку відправте лист із вибаченнями та подарунок. І, звісно, витрати на проведення вечірки візьмемо на себе…

Саме в цей момент пролунав короткий стукіт у двері, і на порозі з’явився працівник готелю:

— Пане герцогу, вам лист.

Про вовка промовка.

Це знову була Еванджелін. Дітріх із втомленим виглядом розгорнув листа й майже почув дзвінкий голос сестри, що кричав йому прямо у вуха:

«Брате, чому ти не відповідаєш?!»

Цього разу вона навіть знехтувала правилами формальності... Вона відправила лист лише вчора ввечері, а вже вранці нахабно вимагала відповіді. Дітріх відчув глибоке розчарування в манерах своєї сестри.

«Брате, ти ж прийдеш? Так?

Я вже похвалилася перед панною Ансі! Я сказала їй, що свій перший танець на цій вечірці вона обов’язково зтанцює з тобою!»

«Вона вже мене продала?» — Дітріх з обуренням читав далі:

«Тому ти мусиш прийти, брате.

Зрозумів? Обов'язково!

І відповідь надішли до обіду!»

Лист Еванджелін закінчився так само безцеремонно, як і почався. Дітріх важко зітхнув. Розумом він розумів: найрозумнішим рішенням було б якомога швидше повернутися до столиці. Він заощадив час, жертвуючи сном, і було б ефективніше витратити цей час на інші державні справи.

Тому він мав би відмовитися, але…

Він кинув погляд на стіл. Там стояли дві коробки з подарунками — для Еванджелін та для Ларієт Ансі.

— Пане герцогу, що мені відповісти? — обережно запитав супроводжувач.

Дітріх ледь помітно насупився:

«Що ж, я все одно маю передати подарунок панні Ансі».

Насправді він міг би передати його і в столиці. Не було потреби робити це особисто — можна було віддати через Еванджелін або просто відправити кур'єром до міського будинку родини Ансі. Він добре це розумів, проте…

— Передай, що я буду, — його вуста знову випередили думки.

***

Південне світське товариство було буквально підняте на вуха. Те, що вечірки в домі віконта Ансі та графа Густо припадали на один день, уже було новиною, але ще більше вражало те, що таку дату запропонувала сама принцеса Клаудіус.

Еванджелін фон Клаудіус особисто оголосила, що відвідає свято в Ларієт Ансі.

— Ходили чутки, що принцеса останнім часом зблизилася з панною Ансі, але…

— Хто б міг подумати, що вона прийде навіть на вечірку до віконта.

— Адже принцеса Еванджелін не з тих, хто часто бере участь у світських заходах, чи не так?

Досі панна Еванджелін з’являлася лише на святах найвищої аристократії в столиці. Це був її перший візит до провінційного товариства.

— Сім’я Густо тепер у скрутному становищі, — шепотілися люди.

— Авжеж. Навіть якщо граф Густо має певну владу на півдні, хіба можна порівняти його з герцогським домом Клаудіусів?

Уся увага півдня була прикута до маєтку віконта Ансі.

А в цей самий час у домі Ансі…