Розділ 43 — Розділ 43

— Усе зробила! — принцеса Еванджелін підняла вгору аркуш паперу й вигукнула це життєрадісним голосом.

Це було замовлення на квіти, якими мали прикрасити залу для майбутньої вечірки.

— Панно Ансі, погляньте-но на це! Я сама склала список! — принцеса заповзято замахала паперами, спонукаючи мене до перевірки.

— Ви чудово впоралися. Що ж, дозвольте поглянути? — я взяла аркуш і швидко пробіглася по ньому очима. Потім задоволено всміхнулася: — Прийнято!

— Ура! — Еванджелін була на сьомому небі від щастя.

Було очевидно, що навички принцеси в роботі з документами значно покращилися. Я теж відчувала гордість. Це було схоже на те почуття, коли бачиш, як раптом підросла молодша сестричка, про яку ти дбайливо піклувалася.

Тим часом принцеса з рішучим виглядом стиснула кулачки:

— Ось побачите, панно Ансі. Я обов'язково зроблю так, щоб свій перший танець ви затанцювали з моїм братом!

— Ха-ха… — я лише ніяково всміхнулася.

Звісно, кожна панна у світському товаристві мріяла про перший танець із герцогом Клаудіусом. І це не дивно: статус, зовнішність, багатство та влада — у всій імперії не знайшлося б людини досконалішої за нього.

Він був наче принц із казки. Проте я була налаштована скептично: «Та ну, невже пан герцог справді прийде?»

Він завжди був неймовірно зайнятою людиною, і цього разу приїхав у землі віконта Ансі лише у справах. Сподіватися на таку удачу було марно, адже час герцога коштував занадто дорого. Поки я криво всміхалася власним думкам, принцеса раптом підхопилася з місця.

— Я зараз повернусь, мені треба ненадовго вийти.

Я здивовано поглянула на неї:

— Вийти? Але куди саме…?

Принцеса Еванджелін хитро забігала очима й загадково всміхнулася:

— Секрет.

— Прошу?

— Я скоро повернуся. Домовилися? — і вона стрімко вибігла з кімнати.

Я лише розгублено дивилася їй услід. Оце так енергійність! Але тієї ж миті пролунав голос:

— Ларі.

Я обернулася. Моя мама виглядала з-за дверей вітальні.

— Мамо?

Вона обережно підійшла до мене, озираючись довкола:

— А де принцеса?

— Вона ненадовго вийшла. Скоро повернеться.

— Ось воно як, — мама кивнула, а потім, примружившись, запитала: — Але, Ларі, чи не забула ти пояснити мені дещо важливе?

— Про що ви, мамо?

— Як так сталося, що ти потоваришувала з принцесою Клаудіус?

У мене по спині пробіг холодний піт.

— Ну… це якось само собою сталося.

Я не могла зізнатися, що підписала з нею «контракт про дружбу» в пориві гніву. На щастя, маму цікавило не це.

— Проте це справді велика удача.

— Га? Ви про що?

— Мені здається, що принцеса — дуже добра людина, — мама лагідно всміхнулася. — Попри високе становище, вона така щира й проста. Ти ж і сама знаєш, чи не так?

Хоча мама не договорила, я миттєво зрозуміла, що вона мала на увазі. Раніше, коли справа стосувалася Серафіни Лопес, батьки завжди казали мені:

«Ви ж подруги, маєте ладнати» — і я навіть не помічала, як вони намагалися мене заспокоїти.

Поки я принижувала себе, терпіла зневагу й намагалася догодити Грегорі та Серафіні, у серця моїх батьків забивали незліченну кількість цвяхів. Як же їм було боляче бачити, що їхню єдину доньку ні в що не ставлять?

— Я справді щаслива, що моя Ларі знайшла таку гарну подругу, — мама ніжно погладила мою руку. Дивлячись у її осяйне обличчя, я відчула, як десь глибоко в грудях защеміло.

— Не хвилюйтеся, мамо, — відповіла я навмисно бадьорим голосом. — Принцеса зовсім не така, як Грегорі чи Серафіна. Вона так добре до мене ставиться!

— Так, я теж це бачу, — голос мами злегка затремтів від сліз, і я міцно стиснула її руку.

Я раптом усвідомила, як давно в нас не було таких теплих і близьких моментів.

***

Еванджелін упевнено крокувала коридором, тупотячи підборами.

«Та що з ним таке! Невже він помре, якщо прийде бодай на одну вечірку?!» — вона була в люті.

А причина була простою: її любий брат досі не надіслав відповіді!

Саме тому Еванджелін збиралася закидати його «листами-бомбами», поки він не здасться. Вона зовсім забула, що перший лист відправила лише вчора ввечері, а другий — сьогодні вранці, і що людині зазвичай потрібен час, аби подумати над відповіддю.

«Ось побачиш, я так просто не здамся!» — її блакитні очі палахкотіли вогнем.

Тепер це було питання її честі. Адже вона вже встигла пафосно заявити Ларієт:

«Перший танок панни Ансі обов'язково буде з моїм братом!»

Звісно, вона не казала Ларі про свій план із «листами-бомбами», бо та б точно її зупинила…

«І що він про себе думає, що поводиться так пихато та зверхньо? Сказала прийти — значить, маєш з'явитися негайно!» — поки Еванджелін обурювалася про себе, почувся голос:

— Панно!

Еванджелін різко обернулася. Покоївка схилилася в поклоні:

— Вам прийшов лист.

Невже?! Еванджелін вихопила конверт. На ньому витонченим почерком красувався підпис: «Дітріх фон Клаудіус».

— Це брат! — її очі блиснули, коли вона розгортала послання. Обличчя вмить засяяло: — Чудово!

Цю радісну новину треба було першою чергою повідомити панні Ансі! Еванджелін чимдуж побігла назад до вітальні.

— Панно Ансі…! Ой?

Вона застигла, вже збираючись відчинити двері. Крізь шпарину долинали голоси — то була тиха розмова матері та доньки. Еванджелін здивовано розплющила очі. Жінкою всередині була віконтеса Ансі.

— Мені здається, що принцеса — дуже добра людина, — почула вона голос матері Ларієт. — Попри високе становище, вона така щира. Ти ж знаєш? — віконтеса всміхнулася доньці: — Я справді щаслива, що моя Ларі знайшла таку гарну подругу.

— Не хвилюйтеся, мамо, — Ларієт легенько похитала головою. — Принцеса не така, як Грегорі чи Серафіна. Вона дуже добре до мене ставиться.

Слухаючи їх, Еванджелін відчула внутрішнє задоволення. Проте одне слово в їхній розмові особливо врізалося їй у пам'ять: «Ларі».

Еванджелін подумки повторила це пестливе ім'я. І батьки, і навіть та Серафіна — усі називали Ларієт «Ларі».

«Але ж я теж її подруга, ми навіть контракт підписали!» — вона мимоволі закопилила губу.

«Цікаво, коли я зможу почати називати панну Ансі за цим прізвиськом?»

***

Нарешті настав день вечірки. Бенкетна зала, яку відчинили після тривалої перерви, виглядала розкішно, наче літній сад, перенесений у приміщення. Усюди були розставлені квіткові композиції, над якими так ретельно працювала принцеса, а срібні свічники та посуд були начищені до такого блиску, що в них можна було побачити власне відображення.

Світло від люстр розсипалося яскравими іскрами.

І посеред цієї краси стояла я, випрямивши спину, і зустрічала гостей.

— Дякую, що завітали на свято нашого роду, — вітала я їх із бездоганною усмішкою.