Розділ 45 — Розділ 45

Я перевела погляд з принцеси на герцога й вклонилася з усією належною шаною.

— Ларієт Ансі вітає герцога Клаудіуса.

Його очі, сині, наче льодовиковий океан, дивилися прямо на мене. Невдовзі на його вродливому обличчі розквітла усмішка — на відміну від тієї, якою він обдарував сестру, ця була лагідною та теплою.

— Я трохи запізнився.

Я поспіхом похитала головою, оговтавшись:

— Що ви, пане герцогу. Ми безмежно раді, що ви вшанували нас своєю присутністю.

— Я вдячний вам за такі слова. А це, мабуть… — герцог зиркнув мені за спину й злегка вклонився. — Радий знайомству. Я Дітріх фон Клаудіус.

Його погляд був спрямований на моїх батьків, які стояли поруч, буквально заціпенівши від хвилювання.

«Ох…» — у мене в грудях потеплішало.

«Герцог… він вирішив виявити таку люб'язність до моїх батьків» .

Цим єдиним жестом він показав усім присутнім, що поважає віконта Ансі та його дружину й вважає їх поважними людьми. Адже сам герцог Клаудіус першим привітався з ними.

— В-вітаємо герцога Клаудіуса. Я віконт Ансі.

— Для нас велика честь бачити вас тут, пане герцогу.

Батьки відповіли на привітання. Хоча їхні голоси злегка тремтіли від напруги, обличчя світилися від щастя. Герцог ще раз усміхнувся їм і знову повернувся до мене.

— Панно Ансі.

— Так, — відповіла я, виструнчившись як струна. У ту ж мить герцог чемно простягнув мені руку:

— Якщо дозволите, я хотів би запросити панну Ансі на танець.

— … — у цей момент я відчула, як до горла підступив гарячий клубок.

Хоча бенкетна зала віконтства Ансі була частиною мого дому, в мене не було жодного світлого спогаду, пов’язаного з цим місцем.

Усе, що я робила тут раніше — це лише прислужувала Серафіні та Грегорі, ловлячи кожен їхній погляд.

Я лише спостерігала, як Серафіна сяє в променях загальної уваги…

Я ніколи не була справжньою господаркою цього простору.

Але тепер усе інакше.

— З радістю, — щойно я обережно вклала свою долоню в руку герцога, я вперше відчула себе повноправною володаркою цього свята.

— Ходімо, — герцог усміхнувся й м’яко повів мене до танцювального майданчика.

***

Повернімося трохи назад у часі. Приблизно за 30 хвилин до початку вечірки в домі Ансі бенкетна зала графів Густо була майже порожньою.

— … — атмосфера в маєтку графа нагадувала скоріше поминки, ніж свято.

Щорічна літня вечірка завжди була особливою подією для роду Густо. Зазвичай такі заходи проводять найвпливовіші родини регіону, а це означало, що через це свято графи демонстрували свій авторитет на півдні. Тому вони завжди вкладали в організацію душу та величезні кошти.

«Я очікувала, що вечірка Ансі забере частину гостей, але…» — Серафіна міцно закусила губу.

«Хто ж знав, що велич імені Клаудіусів настільки неосяжна» .

У залі не було ні душі. Музиканти, що тулилися в кутку, лише перезиралися, міцно тримаючи свої інструменти, а дорогі страви, приготовані з таким старанням, повільно хололи. Картина була гнітючою.

«Так не може тривати» .

Серафіна глянула на свої руки. Вона тримала вишукану картку — запрошення від віконта Ансі. Формально вони були сусідами, а колись навіть обговорювали шлюб між родинами, тож запрошення надіслали з почуття ввічливості, але…

Серафіна так міцно стиснула картку, що на її руках виступили білі кісточки пальців.

«Як же образливо» .

Вона й сама знала цей прийом — надіслати запрошення, аби лише покепкувати з суперника, адже вона сама часто так розважалася.

Проте вона не могла просто сидіти й гаяти час у порожній залі Густо, поки вся південна знать зібралася в Ансі. Їй потрібно було за будь-яку ціну потрапити туди й нагадати про себе іншим аристократам.

Прийнявши рішення, Серафіна лагідно покликала Грегорі:

— Грегорі?

Грегорі Густо, який нервово трусив ногою, підняв на неї погляд. Серафіна всміхнулася якомога щиріше:

— Я збираюся відвідати вечірку в домі Ансі.

Раніше Грегорі ніколи не суперечив Серафіні й не відмовляв їй у проханнях. Вона була впевнена, що так буде й цього разу. Але вона помилилася.

— Що?! — Грегорі з потемнілим обличчям різко підхопився з місця. — Серо, ти що таке кажеш? Ти хоч розумієш, що верзеш?

Серафіна приголомшено дивилася на нього.

Від звичного доброго Грегорі не залишилося й сліду. Побачивши його лютий вираз обличчя, вона мимоволі почала заїкатися:

— Г-Грегорі, заспокойся…

— Ти хочеш покинути мене тут і піти розважатися до Ансі? — він дивився на неї очима, налитими кров’ю. — І через кого все це сталося?!

Саме так.

Те, що принцеса Клаудіус раптово вирішила прийти до Ансі, було наслідком дій Серафіни. Якби вона не зачіпала Ларієт, усе не заплуталося б так сильно! Грегорі відчував, як усередині нього все палає від гніву.

— Ти хоч уявляєш, який тиск я відчуваю з боку родини?

— Грегорі, я просто…

— Ти знаєш, як лютував батько, коли дізнався про це?! — Грегорі від люті стиснув кулаки. — Він наказав мені за будь-яку ціну відновити стосунки з домом Клаудіусів!

Грегорі й справді був загнаний у кут. Ларієт, яка завжди була покірною, раптово змінилася й оголосила про розірвання заручин, а жодного представника роду Густо більше не запрошували до салону принцеси. Хоча офіційно про причини розриву не повідомлялося, граф Густо не сумнівався:

— Це все через те, що ти посварився з тим дівчиськом, Ларієт! — кричав батько. — Кажуть, вона тепер у близьких стосунках із принцесою. Якщо принцеса зробила це заради неї…

Він із силою вдарив кулаком по підлокітнику крісла:

— Як ти збираєшся вирішувати цю проблему?!

Тож Грегорі перебував у стані сильного стресу, а тут Серафіна — головна винуватиця всього — хотіла втекти з їхньої власної вечірки!

«Здається, Грегорі справді не в гуморі» .

Швидко зорієнтувавшись, Серафіна почала жалібно тремтіти плечима:

— В-вибач. Я не хотіла тебе образити.

— А що ти хотіла?

— Я просто почула, що в Ансі багато гостей, і хотіла перевірити, чому так… — вона запнулася, крадькома спостерігаючи за ним. — Ми маємо знати їхні сильні сторони, щоб врахувати це на наступній вечірці, чи не так?

— Серо…

— Я… я просто хотіла як краще для тебе…

Грегорі заплющив і знову розплющив очі. Його голова пашіла від гніву. Звісно, причина успіху Ансі була очевидна — присутність такої видатної постаті, як принцеса Клаудіус. Але він не міг більше сварити Серафіну, яка так тендітно тремтіла перед ним…

— Тоді я йду з тобою.

— Що? — на мить на лобі Серафіни з'явилася ледь помітна зморшка.