Розділ 46 — Розділ 46

Грегорі поклав руку на тендітне плече Серафіни.

— Ти ж уся тремтиш.

— …Грегорі.

— Хіба я можу дозволити такій ніжній дівчині, як ти, наодинці протистояти тій зухвалій Ларієт? — Грегорі великодушно всміхнувся, наче справжній джентльмен, що піклується про свою даму.

Серафіна кинула на нього гострий погляд, але це тривало лише мить.

— Так, дякую тобі, — вона лагідно підняла куточки губ, вдаючи щиру вдячність, хоча всередині в неї все вирувало.

«Який же він нездогадливий» .

Чесно кажучи, їй це зовсім не подобалося.

На вечірці графів Густо їй було вигідно бути поруч із Грегорі, другим сином роду. Але навіщо тягати його за собою в домі Ансі, наче хвостик? Сама вона могла б пересуватися залою значно вільніше…

— Серо?

— А, так, ходімо швидше.

Пригнічуючи роздратування, що підступало до горла, Серафіна прийняла супровід Грегорі й попрямувала до виходу.

***

Заграв жвавий вальс.

Останнім часом це була найпопулярніша мелодія в імперії, і на те була причина.

«Чи не занадто ми близько?!» — промайнуло в моїй голові.

Цей вальс передбачав багато рухів, де партнери мали триматися впритул одне до одного.

«Головне — не помилитися» .

У роті пересохло від хвилювання.

«Якщо я випадково наступлю герцогу на ногу…»

О жах.

Від самої думки про це мені ставало млосно. Зосереджено вираховуючи кроки, я крадькома зиркнула на герцога. На відміну від мене, яка боялася навіть дихнути, він виглядав надзвичайно впевнено й спокійно.

Це було дивне відчуття — танцювати з головним героєм цього світу раніше за саму Серафіну.

— Щиро дякую, що завітали на наше свято, пане герцогу, — почала я розмову, а потім обережно запитала: — Це принцеса попросила вас прийти?

На обличчі герцога на мить промайнула глибока втома.

— Ну, не можу сказати, що це зовсім не так.

«Ох, як же сильно вона його дістала?» — я мимоволі напружилася. Але сліди втоми миттєво зникли.

— Але все ж таки, — під сяйвом кришталевих люстр сині очі герцога грайливо зблиснули. Він злегка нахилився до мене й прошепотів: — Панні Ансі не варто через це хвилюватися.

— Що?

Що він мав на увазі, кажучи, що мені не варто хвилюватися?

— Скільки б Ева не благала, я б нізащо не прийшов на вечірку, якби сам того не бажав, — спокійно додав він. — Я тут, бо сам хотів прийти.

Я затамувала подих.

Навколо кружляли вишукані панянки в розкішних сукнях та кавалери, що тримали їх за руки, але в цьому розмаїтті я бачила лише його.

Його довгі ноги злегка торкалися моєї сукні під час руху, і кожного разу моє тіло пронизував електричний струм. Його рука на моїй талії, його прямий погляд синіх очей…

Хоча я розуміла, що це звичайні танцювальні рухи й у них немає жодного романтичного підтексту… я не могла перестати його відчувати.

Раптом я сильно похитнулася.

— Ой!

Носок мого черевичка зачепився за край сукні. Проте я не впала на підлогу в ганебному падінні.

— Обережно, ви в порядку? — герцог міцно підхопив мене за талію.

Спершись на нього, я швидко відновила рівновагу. Він зреагував настільки вправно, що ніхто навколо навіть не помітив моєї помилки.

— Панно Ансі?

— …Так, усе добре. Дякую, — поспіхом відповіла я, наче виходячи з трансу.

Мій внутрішній спокій, що нагадував тихе озеро, зник — тепер серце калатало, як навіжене.

***

Серафіна та Грегорі увійшли до зали віконта Ансі, коли вечірка вже була в самому розпалі. Гості танцювали, звідусіль лунав сміх та жваві розмови під келих вина. Побачене стало для Серафіни справжнім шоком.

«Як це можливо? Чому ніхто не підходить привітатися зі мною?»

Бути в центрі уваги, відчувати на собі захоплені погляди — для неї це було так само природно, як дихати. Особливо раніше, коли вона правила південним світським товариством під крилом Грегорі. Але тепер…

«Ніхто навіть не дивиться в мій бік» .

Серафіна міцно стиснула зуби.

Раптом вона різко підняла голову. У центрі танцювального майданчика вона впізнала знайомий силует: елегантно зібране чорне волосся, розкішна сукня, що підкреслювала тонку талію, і бездоганна постава.

«Ларієт?!» — Серафіна не вірила своїм очам.

— Цього разу панна Ансі справді перевершила саму себе як господарка вечора, — почула вона шепіт дам поруч.

— І не кажіть. Я завжди вважала її похмурою, а виявилося, що вона справжня красуня, якщо її як слід вбрати.

— Чому вона раніше ховалася за тими сірими сукнями?

Це була правда. Ларієт сяяла щирою посмішкою, на її обличчі не залишилося й сліду колишньої тіні.

«Не може бути» .

Зіниці Серафіни затремтіли.

Це виглядало так, ніби… Ларієт була головною героїнею цієї вечірки.

Але справжній удар чекав на неї попереду.

— Але я справді вражена, — одна з дам вказала віялом на партнера Ларієт. — Хто б міг подумати, що він запросить панну Ансі на танець.

Серафіна простежила за її поглядом. Чоловік, що тримав Ларієт за руку… Його платинове волосся й холодні сині очі… Він був надзвичайно схожий на принцесу Клаудіус, але виглядав ще величніше й прекрасніше.

«Герцог Клаудіус?!»

Серафіна заціпеніла.

Як таке могло статися?

Вона докладала неймовірних зусиль, щоб наблизитися до цієї родини: мріяла про дружбу з принцесою, марила про танець із герцогом… І ось те, чого вона не могла домогтися роками, ця нікчемна Ларієт отримала так легко.

«Це не може бути правдою…»

Її смарагдові очі потемніли від суміші почуттів, серед яких найсильнішим була пекуча заздрість.

«Це все брехня! Це неможливо!» — вона до крові закусила губу.

«Якась Ларієт не може бути кращою за мене!»

Місце Ларієт завжди було біля ніг Серафіни.

Так було задумано від самого початку: Ларієт мала бути лише похмурим фоном, щоб підкреслювати її власну красу. Вона мала бути поруч із вічно опущеною головою, а не сміятися так щасливо під сяйвом люстр!

Поглинута власною люттю, Серафіна не помітила одного: погляд Грегорі теж був прикутий лише до Ларієт. У цей момент він зовсім забув про Серафіну.

— Ларієт? — прошепотів він тремтячим голосом.

Він звик, що Ларієт завжди дивиться на нього з обожнюванням, намагається догодити й завжди залишається поруч. Він сприймав це як належне. Навіть коли він висміював її, порівнював із Серафіною чи принижував — вона лише дурнувато посміхалася у відповідь. Він був упевнений, що рано чи пізно все, що належить Ларієт, стане його власністю…

«Ларієт, як ти могла так вчинити зі мною?» — Грегорі стиснув кулаки, у його очах спалахнула образа через зраду.

Вона завжди була поруч, як повітря, яким він дихав, як вода, яку він пив.

Але зараз вона здавалася йому неймовірно далекою.