Розділ 48 — Розділ 48

Нарешті танець скінчився.

У ту ж мить герцог, найпопулярніша постать століття, опинився майже в щільному кільці інших аристократів.

— Прошу вибачення, панно Ансі.

Звісно, герцог намагався бодай ще трохи побути моїм супроводом. Його манери були справді гідними головного героя цього світу, проте...

— Все гаразд. Я, мабуть, відкланяюся.

...Залишатися поруч із паном герцогом і опинитися в епіцентрі цього неймовірного натовпу — ні, красно дякую, я категорично проти.

Я приязно всміхнулася і відступила. При цьому я відчула легке дежавю.

«Хіба в салоні раніше не було схожої ситуації?»

Я подумки цокнула язиком.

Хоча, цілком зрозуміло, чому аристократи так заповзялися. Як часто в такій південній глушині можна зустріти великого шляхтича рівня герцога Клаудіуса? Кожен намагається бодай словом перекинутися, хоч якось закарбуватися в пам'яті, чи сподівається, що йому перепаде якась крихта з панського столу.

Отак вони й зиркають навколо. Ну, як раніше Серафіна...

— ...

Мимоволі згадавши Серафіну, я відчула, як настрій стрімко падає. Перед очима постала Серафіна, яка на кожному бенкеті цілеспрямовано розшукувала найвищих за станом дворян і звабливо їм усміхалася. І я сама, що стояла за її спиною, наче той мішок із вівсом.

«Досить. Нема чого про це думати, тільки настрій псувати».

Я похитала головою, витрушуючи думки про Серафіну.

«До речі, а де принцеса?»

Озирнувшись навколо, я попрямувала до виходу з бенкетної зали. Якраз перед тим, як ми з герцогом вийшли на танцювальний майданчик...

— Я піду трохи подихаю повітрям, тож ви, панно Ансі, йдіть і гарненько потанцюйте!

...Принцеса сказала саме так, підштовхнувши мене в спину.

***

За мить я ступила в сад. М'яке місячне сяйво заливало все навколо. Лише нічний вітерець час від часу колихав листя на дбайливо підстрижених садових деревах. Навкруги панував спокій.

«Як мирно».

Я повільно пішла вперед.

Здається, я ще ніколи не почувалася так затишно на жодному прийомі. Лише від того, що мені не треба стежити за кожним поглядом Серафіни чи Грегорі, я змогла настільки розслабитися.

Я знову гостро усвідомила: наскільки ж нещасною я була поруч із ними. І як сильно змінюється моє життя залежно від того, хто стоїть поруч зі мною.

«Принцеса. І... герцог».

Я мимоволі стиснула кулаки. Здавалося, на долонях досі лишилося відчуття від руки герцога.

Довгі, витончені пальці.

Лагідне тепло.

І та впевнена сила, з якою він раптом обхопив мою талію.

Від цих спогадів у мене в роті раптом пересохло.

«Щиро кажучи...»

Я міцно заплющила очі.

Я чудово розумію, що мені не слід було так почуватися, але...

«Здається, моє серце таки трохи… схвилювалось».

Хвилювання.

Звісно, це було цілком природне почуття.

Коли перед тобою стоїть настільки ідеальний чоловік, як герцог, яка жінка зможе залишитися байдужою? Як доказ, я можу навести всіх панянок на сьогоднішньому святі.

Тієї миті, коли герцог увійшов до зали, всі вони, мов заворожені, не зводили з нього очей. Сподіваючись бодай на привітання чи випадковий погляд. У такій ситуації я навіть танцювала з ним. Тож хіба не логічно, що моє серце калатало?

Просто, знаючи, що зрештою герцог має бути з Серафіною, мені простіше вгамувати свої почуття...

Аж раптом.

— Ларієт!

Хтось грубо схопив мене за зап'ястя.

— Ой!

Що це? Боляче ж! Я швидко озирнулася. Мої очі розширилися від подиву.

«Ні, що ВІН тут робить?!»

Грегорі Густо. Мій колишній наречений і палкий прихильник Серафіни номер один.

Він дивився на мене розлюченим поглядом.

***

«І доки я маю вести ці марні розмови?»

Дітріх вправно приховував нудьгу, підтримуючи бесіду.

— Цього разу наш бізнес...

— Якщо випаде нагода, ми б хотіли запросити вас, пане герцогу...

— Хоч ви й зайняті, просимо вас лише раз переглянути наш бізнес-план...

Пропускаючи всі ці розмови повз вуха, Дітріх відчував нестерпну нудьгу. Він хотів провести час більш раціонально. Наприклад...

...Поговорити більш ґрунтовно про свою сестру з її єдиною подругою.

Щиро кажучи, коли панна Ансі так рішуче відпустила його руку, Дітріх відчув легкий жаль. Проводити час із Ларієт було саме по собі дуже приємно, а для Дітріха такі люди були великою рідкістю.

«То де зараз панна Ансі?»

Дітріх крадькома повів поглядом. Навіть серед величезного натовпу Ларієт чітко потрапляла в поле його зору. Вона стояла біля вікна і з нудьгуючим виглядом дивилася надвір.

Посеред галасливої зали обличчя Ларієт залишалося спокійним, ніби вона була відокремлена від усього іншого простору.

Що зараз бачить цей сумирний рожевий погляд під затінком густих вій? Про що вона думає, що відчуває?

Дітріху раптом стало дуже цікаво.

— ...пане. Герцогу?

А.

Тієї ж миті Дітріх схаменувся. Він непомітно втратив нитку розмови.

— Прошу вибачення, що ви сказали? Я на мить замислився про інше.

Дітріх продемонстрував бездоганну усмішку.

— А, то я...

Аристократ, що звертався до нього, поспіхом продовжив свою промову. Дітріх, роблячи вигляд, що слухає, раптом насупив брови.

«А це хто такий?»

Якраз у цей момент Ларієт виходила назовні. Але проблема була в тому, що за нею хтось слідував. Шляхтич, помітивши, куди дивиться Дітріх, одразу пояснив, хто це:

— Ох, не сподівався я, що молодий пан Густо також відвідає цей бенкет.

— Цей чоловік... молодий пан Густо?

— Так. Наскільки я знаю, родина віконта Густо щороку проводить літній бал, але...

Він грайливо всміхнувся і з підлабузництвом зиркнув на Дітріха:

— Схоже, він так сильно хотів потрапити на цей бенкет, що знехтував навіть сімейним заходом.

Цей погляд був сповнений лестощів. Мовляв, дім Клаудіусів настільки величний, що заради нього кидають усе. Проте Дітріх зовсім не помітив цих лестощів. Бо...

«Ні, та скільки вже часу минуло відтоді, як панна Ансі надіслала листа про розірвання заручин» , — раптом у пам'яті пролунав буркотливий голос Еванджелін. — «Чому він продовжує липнути до панни Ансі? Це так дратує».

Колишній наречений Ларієт.

При згадці про це слово настрій Дітріха чомусь зіпсувався.

До того ж...

«Навряд чи він іде за нею з добрими намірами».

Той лиховісний вираз обличчя, з яким він слідував за Ларієт...

У ту ж мить Дітріх прийняв рішення.

— Прошу вибачення, я на хвилинку.

Перепросивши у присутніх, Дітріх почав пробиратися крізь натовп. Він швидкою ходою попрямував за Грегорі. Але саме тоді...

— Ах!

Хтось із тендітним зойком впав просто перед носом у Дітріха. Він рефлекторно вхопив людину за руку, не даючи впасти.

Це була дуже вродлива панянка.

Волосся кольору молодої зелені та очі, що сяяли яскравіше за смарагди. Її тендітна постать мимоволі викликала в кожному бажання захистити її.

— Дякую вам... У мене раптом голова запаморочилася...

Це була Серафіна.