Розділ 56 — Розділ 56

Того вечора.

Еванджелін навіть не пішла на вечерю, зачинившись у своїй спальні.

«Щиро кажучи, в цьому немає нічого поганого».

Лежачи на ліжку «зірочкою», Еванджелін подумки прокручувала події сьогоднішнього дня.

«По-перше, репутація панни Ансі, здається, цілком відновилася?»

Власне, це було закономірно. Досі прямі нащадки герцогського дому Клаудіусів не мали ні з ким тісних дружніх стосунків. Проте останнім часом брат із сестрою, Дітріх та Еванджелін, почали відкрито виявляти прихильність до Ларієт. І лише цієї близькості було достатньо, щоб Ларі стала центром уваги всього світського товариства.

«І я також...»

Погляд Еванджелін дещо затуманився. Цього разу в літературному гуртку панни поставилися до неї надзвичайно щиро та приязно.

— Принцесо, подумати тільки, що ви приєдналися до нашого гуртка!

— Ой, що ж робити! Я вперше бачу вас, принцесо, так близько!

У пам'яті виринали обличчя дівчат, що пашіли від збентеження.

По суті, Еванджелін уже досягла своєї початкової мети. Адже від самого початку вона почала товаришувати з Ларієт саме для того, щоб пом'якшити чутки про свою пиху та зухвалість. Заради цього вона діяла надзвичайно прискіпливо, навіть уклавши контракт про дружбу. І ось нарешті вона отримала результат.

Але попри це.

— .......

Раптом серце неприємно стисло.

Еванджелін міцно закусила губу.

«Панна Ансі виглядала дуже щасливою, спілкуючись цього разу з іншими людьми».

Ларієт було весело, а сама Еванджелін досягла відновлення репутації. Це означало, що обидві сторони виконали свої завдання.

«Отже... я теж маю радіти».

Блакитні очі, що завжди були чистими та ясними, потьмяніли, наче небо, затягнуте грозовими хмарами.

«Чому ж мені так паскудно на душі?»

Ларієт, яка весело сміялася з іншими паннами. Ларієт, яка захоплено вела бесіду.

Хоча в ті хвилини Ларі була зовсім поруч із Евою, чомусь вона здавалася дивно далекою.

«Можливо, панні Ансі...»

Еванджелін мимоволі міцно стиснула край ковдри.

«...заводити інших друзів подобається більше, ніж бути зі мною?»

Питання, яке вона старанно ховала в глибині серця, раптом вирвалося назовні. Проте Еванджелін одразу ж похитала головою.

«Яка різниця?»

«Ми з панною Ансі все одно стали подругами лише за контрактом. Достатньо просто дотримуватися його умов.»

Вона точно так думала, але...

— ...Справді дратує.

Геть не розуміючи власного серця, що стало колючим, наче їжак, Еванджелін роздратовано зарила обличчя в подушку.

***

У столичному світському товаристві існує неймовірна кількість клубів, наче зірок на небі. Верхова їзда, чаювання, музика — розмаїття вражало. Проте серед них було одне об’єднання, яке вважалося винятковим. Називалося воно «Півонія». Це була спільнота так званих «найпопулярніших» дівчат, і саме членство в ньому вже свідчило про високий статус панни.

Найвідомішою серед учасниць «Півонії» була Серафіна Лопес. Хоча вона була лише панною з родини барона Лопеса — нижчого дворянства без власних володінь, — завдяки лише своїй вроді та лагідній вдачі вона посіла одне з провідних місць у світському колі.

Однак, попри цю блискучу славу, зараз у Серафіни усе всередині вигорало дотла. А все тому, що останнім часом її вплив невпинно танув. Причиною був дрібний, але відчутний опір з боку інших панянок, які раніше беззаперечно слухалися кожного її слова.

— Кажуть, цього разу принцеса Клаудіус відвідала вечірку в домі віконта Ансі?

Ось, наприклад, такі речі.

Хоча Серафіна була дуже обережною, коли виявляла ворожість до Еванджелін, ті, кому треба, все знали. Усі розуміли, що Серафіна терпіти не може Еванджелін. Проте панни навіть не намагалися стежити за своїми словами в її присутності.

— Так, щира правда. Понад те, подейкують, що сам герцог танцював перший танець саме з панною Ансі!

На обличчі Серафіни, що нагадувало ідеальну картину, у кутиках губ промайнула ледь помітна судома.

«Це дуже дивно».

Раніше все було інакше. Здається, відтоді як Ларієт віддалилася від неї, справи почали йти шкереберть. Якщо досі вона відчувала себе головною героїнею цього світу, то тепер це відчуття зникло.

Ця дивна безпорадність пригнічувала.

Тим часом розмови про Ларієт та брата з сестрою Клаудіусів не вщухали.

— Розумієте, моя тітка живе на півдні, тож вона була на вечірці в Ансі, — почала одна з панянок, стишивши голос, наче розповідала велику таємницю. — Так от, вона каже, що панна Ансі була неймовірно вродливою!

— Що? Та похмура Ларієт Ансі?

— Ну, у салоні Клаудіусів вона теж виглядала досить непогано, принаймні так кажуть чутки.

Ларієт, Ларієт, Ларієт!

Скільки ще разів їй доведеться чути це ім'я!

«Дівчисько, яке без заступництва принцеси Клаудіус було б ніким!»

Серафіна щосили стримувалася, аби не вибігти геть.

— До речі, кажуть, що літня вечірка графа Густо була зовсім порожньою?

— А що поробиш? Вечірка віконта Ансі була значно популярнішою.

Дівчина, яка це сказала, кинула на Серафіну глузливий погляд.

— До того ж там було багато поважних осіб.

Перекладаючи це на мову світського товариства, це означало: «Панна Лопес, ви ж не та постать, яка здатна залучити гостей на вечірку родини Густо, чи не так?»

«Та як вона сміє!»

Хрусь!

На тильному боці долоні Серафіни, що міцно стиснула віяло, випнулися вени. Проте вона продовжувала посміхатися з усіх сил. У цьому колі той, хто перший виявляє гнів, вважається переможеним.

— Стривайте, а хіба панна Лопес не була постійною гостею на літніх вечірках Густо?

— Здається, я теж про це чула. Кажуть, панна Лопес була дуже відомою на півдні.

— Ну звісно, адже немає іншої такої вродливої та лагідної панни, як Серафіна Лопес. Чи не так?

Погляд Серафіни вмить похолоднішав.

Цю манеру розмови вона знала надто добре, бо сама часто використовувала її, щоб принижувати інших. На позір вихваляти співрозмовницю, аби підспудно запитати: «Раз ти така чудова, то чому ж нічого не змогла вдіяти?»

«Це... погано».

У Серафіни пересохло в роті.

На відміну від минулих часів, коли її лише обожнювали, зараз у клубі панувала атмосфера прихованої зневаги до неї. Це було неминуче. Адже королевою в такому колі могла бути лише одна. Досі Серафіна міцно тримала цей титул, але тепер, під тиском принцеси та Ларієт, її позиції стрімко руйнувалися.

— А взагалі, я була дуже здивована, що панну Лопес не запросили до салону Клаудіусів.

— О, я теж. Я справді думала, що панна Ансі докладе зусиль, щоб ви отримали запрошення.

Слова дівчат, наче гострі леза, знову й знову кололи Серафіну в саме серце.

— Справді, а панна Лопес же так піклувалася про панну Ансі.

— Яка ж вона невдячна, чи не так?

Зробивши цей жест у бік Серафіни, мовляв: «Ти ж не будеш сердитися? Ми кажемо це лише тому, що хвилюємося за тебе», вони продовжували:

— Хоча, мабуть, панна Ансі просто не хотіла засмучувати принцесу.

— Але раніше панна Ансі була так віддана панні Лопес.

— Їхня дружба була такою щирою. Чесно кажучи, я навіть заздрила.

Вони базікали досхочу, вдаючи турботу. Проте Серафіна миттєво зчитала справжній підтекст цих слів.

«Схоже, ваша дружба була дуже поверховою?»

«Виходить, панна Лопес без самопожертви панни Ансі насправді ніхто?»

Ось що це означало.

— Ха, справді.