Розділ 57 — Розділ 57

Серафіна з усіх сил намагалася придушити лють, що нестримно кипіла всередині. Варто їй хоч на мить виказати свій гнів тут і зараз — і все миттю піде шкереберть. Усі навколо одразу ж затаврують її як занадто чутливу й істеричну, почнуть глузувати та насміхатися з неї, щойно вона втратить самовладання, і скинуть її на саме дно.

Тому, навіть якщо під ногами вже горіла земля, вона мала з останніх сил удавати максимально невимушений вираз обличчя та спокійну поведінку...

— До слова, панна Ансі, кажуть, останнім часом разом із принцесою відвідує літературний гурток «Воткінс»?

«“Воткінс”? Отой гурток для книжкових хробаків?»

Серафіна здивовано підняла одну брову. Адже це було саме те об’єднання, яке вона сама та інші членкині «Півонії» потайки зневажали й ігнорували.

Однак, щойно до назви цього гуртка додалося ім’я принцеси Клаудіус, усе кардинально змінилося.

— О боже, я б теж дуже хотіла туди потрапити!

— Читання книг... Це додає такої інтелектуальної витонченості й шарму!

Цей літературний гурток в одну мить перетворився на престижне зібрання, куди «будь-що-будь прагнули потрапити» абсолютно всі. І ця ситуація, наче гостра стріла, знову розвернулася й полетіла просто в Серафіну.

— Панно Лопес, а вас, випадково, і цього разу не запросили?

«...Чому це вона раптом завела мову про це?»

Серафіна відчула недобре передчуття , і це її відчуття виявилося абсолютно точним.

— Річ у тім, що я вирішила приєднатися до них уже з наступного засідання.

Це говорила панна Санчес, яка завжди залишалася в тіні Серафіни і мимоволі мусила задовольнятися лише другою роллю у світському гуртку «Півонія». Вона демонстративно, наче на показ, дістала й підняла вгору запрошення до літературного гуртка «Воткінс».

— Щиро кажучи, раніше я про це особливо не замислювалася. Але останнім часом принцеса почала так активно вести світське життя, чи не так?

Панна Санчес солодко та грайливо примружила очі, усміхаючись.

— Мені дуже хотілося особисто зустрітися з принцесою, а моя матінка якраз є близькою подругою графині Шервуд. Тож цього разу матуся допомогла мені отримати це запрошення.

— Ой, як же я вам заздрю!

— Я теж неймовірно хочу туди піти! Можливо, ви зможете якось запросити і мене наступного разу?

Усі присутні панночки з гуртка дивилися на панну Санчес із неприхованою заздрістю на обличчях.

— Ну звісно, які проблеми? Для чого ж іще потрібна дружба?

Панна Санчес злегка знизала плечима і переможним, тріумфуючим поглядом вп’ялася в Серафіну.

— Ах, точно. Про всяк випадок скажу це заздалегідь. Щодо панни Лопес... Боюся, це буде дещо... складно.

Погляд Серафіни став холодним як лід.

Панна Санчес, майстерно вдаючи удавану турботу та делікатність, продовжувала навмисно сипати сіль на рану Серафіни:

— Нам усе ж таки доводиться зважати на настрій і почуття принцеси. Ви ж розумієте мене, правда?

— Не турбуйтеся. У мене з самого початку навіть у думках не було просити когось про запрошення.

Серафіна відповіла, чарівно всміхнувшись, наче розквітла біла лілія.

— Адже це... дещо по-дитячому, чи не так?

Звісно, сама Серафіна колись теж наполегливо просила Ларієт запросити її до салону герцогського дому, проте зараз вона з усіх сил намагалася викреслити цей спогад із пам'яті й максимально напускала на себе пиху.

— Мені радше цікаво, якими насправді є наміри панни Санчес?

— Мої наміри?

— Саме так. Я навіть не думала ні про що просити, тож навіщо ви так наполегливо намагаєтеся вколоти мене і зачепити цим питанням?

Насправді, найкращою відповіддю було б зупинитися на фразі «це дещо по-дитячому, чи не так?». Проте роздратування Серафіни було настільки сильним, що вона не стрималася й додала зайвого.

— Ой, невже ви так сильно образилися?

Панна Санчес миттєво вхопилася за цю можливість. Вона широко розплющила очі, виставляючи Серафіну дріб’язковою та нікчемною людиною в очах усього товариства.

— Я лише хотіла підстрахуватися, аби панна Лопес випадково нічого не переплутала й не зрозуміла хибно. Прошу вибачення, якщо це зачепило ваші почуття.

— Панно Санчес, це вже...

— Просто я дуже хвилювалася, що ви можете почуватися дещо ізольованою та покинутою всіма.

Панна Санчес знову безтурботно всміхнулася.

— Я зовсім забула, що панна Лопес у нас настільки горда й піднесена особа. Очевидно, що подібні запрошення вам абсолютно ні до чого... Я просто зробила поспішні висновки.

Хоча її голос звучав м’яко як пух, самі слова були переповнені гострими колючками.

— Ви сьогодні весь день сиділи так тихо, от я й занепокоїлася, чи не зіпсувався у вас настрій. Схоже, це були лише мої марні вигадки.

— ...

Серафіна продовжувала тримати на обличчі посмішку, але водночас щосили зціпила зуби від люті.

«Я припустилася помилки» .

Їй узагалі не слід було давати панні Санчес жодного приводу чи зачіпки для цих кпинів.

«Як же вона дратує, неймовірно» .

За звичайних обставин панна Санчес тільки те й робила б, що заглядала Серафіні в рота й ніколи б не наважилася так вільно та зухвало базікати. Проте сьогодні саме вона повністю захопила лідерство і керувала всією розмовою.

Це було беззаперечним доказом того, що Серафіна остаточно втратила контроль і вплив у цьому колі, від чого її настрій упав нижче плінтуса.

— До речі, чи не здається вам, що останнім часом принцеса стала набагато м'якшою?

— О так, цілковита правда! Вона почала значно частіше посміхатися, порівняно з минулим.

— Раніше до неї навіть підійти було страшно, таке відчуття холоду від неї йшло, а тепер усе зовсім інакше.

— Я днями випадково перетнулася з принцесою, і вона — уявляєте! — першою зі мною привітатася!

Панночки, які ще зовсім нещодавно разом із Серафіною залюбки перемивали кісточки Еванджелін, тепер умить перевзулися і почали наввипередки вихваляти принцесу. Щонайбільше:

— Панна Лопес постійно повторювала нам, яка принцеса холодна та безжальна, тому ми всі й думали так про неї.

— Схоже, це було виключно наше упереджене ставлення, засноване на чужих словах.

...Вони абсолютно всі свої колишні плітки та брудні балачки витончено й невимушено переклали на плечі Серафіни, зробивши її єдиною винною.

«Треба терпіти» .

Серафіна міцно заплющила очі, намагаючись опанувати себе. Оскільки вона все ще мала бодай якийсь залишковий вплив у цьому колі, їй потрібно було триматися за нього до останнього. Адже «Півонія» була одним із головних наріжних каменів її авторитету у світському товаристві. Наразі найкращим вибором було продовжувати регулярно з'являтися на зборах і вичікувати зручного моменту, щоб у будь-який спосіб усунути й посунути панну Санчес.

Тепер у неї більше не було Ларієт, яку можна було б безкоштовно використовувати та експлуатувати, а баронський рід Лопес був занадто бідним і незначним, тому від власної родини допомоги чекати не доводилося. До того ж Грегорі останнім часом став до неї дуже холодним і байдужим...

«Грегорі».

Щойно Серафіна згадала це ім’я, їй перехопило подих від передчуття біди. І для цього були вагомі причини.

«Останнім часом Грегорі явно уникає мене».

Після тих подій на півдні Грегорі, здавалося, остаточно втратив до Серафіни будь-який інтерес. Раніше він оббивав її пороги так, що аж двері не зачинялися, а тепер його візити припинилися зовсім. Коли Серафіна, не витримавши, сама прийшла до нього, він зустрів її словами:

— Серо, а ти якими долями тут?

Він усім своїм виглядом відверто демонстрував повну байдужість.

— А Ларієт хіба не прийшла з тобою?

Чути подібне прямо в обличчя було неймовірно принизливо та гірко. І це було далеко не все. Навіть коли вона сиділа поруч, він міг просто забути про її присутність, витаючи десь у власних думках, або взагалі спокійно залишити її саму в кімнаті й піти у своїх справах.

А якщо ні, то він починав детально розпитувати:

— Серо, ти останнім часом нічого не чула про Ларієт?

Його цікавило абсолютно все, що стосувалося Ларієт.

«Ні, цього не може бути. Це просто моя уява».

Серафіна зціпила кулаки. Те, що Ларієт переметнулася на бік принцеси Еванджелін, уже завдало їй нищівного удару. Якщо тепер вона втратить ще й Грегорі...

«Цього я в жодному разі не можу допустити» .

Вона навіть у страшному сні не хотіла цього уявляти.

***

Тим часом сонце вже повільно котилося за обрій, сигналізуючи про завершення дня. Нарешті світське зібрання добігло кінця.

— Сьогодні було неймовірно весело, панно Санчес!

— До скорої зустрічі!

Панночки тепло й дружньо прощалися одна з одною.

Серафіна залишалася сидіти на своєму місці до самого кінця і лише тепер змогла трохи розслабити напружені м’язи.

«Треба швидше повертатися додому й відпочити» .

Через те, що їй довелося весь день сидіти під цими колючими та прискіпливими поглядами інших панночок, усе її тіло немов закам’яніло. Губи, на яких вона силоміць утримувала привітну посмішку, вже зводило судомою.

Аж раптом...

— Ой, треба ж.

Панна Санчес прикрила обличчя розгорнутим віялом і єхидно примружила очі.

— А молодого пана Густо сьогодні щось зовсім не видно?

— ...

Серафіна, заскочена цим раптовим випадом, аж повітря ротом ковтнула.

Панна Санчес продовжувала грайливо обмахуватися віялом і вести далі:

— Зазвичай молодий пан Грегорі Густо завжди особисто приїжджав, аби забрати й супроводити панну Лопес додому.

— ...Це...

— Ба більше, він піклувався про панну Лопес значно сильніше й першочерговіше, ніж про власну наречену, панну Ансі, чи не так?

Посмішка на обличчі панни Санчес стала ще ширшою та уїдливішою.

— Щоразу, коли я бачила це, я щиро заздрила вам і думала, наскільки ж сильно панну Лопес люблять і обожнюють.

Сказавши це, панна Санчес зміряла Серафіну з ніг до голови поглядом, сповненим неприхованого презирства та знущання. Серафіна відчула, як її обличчя миттєво спалахнуло від сорому та люті.

Панна Санчес із гучним ляском згорнула своє віяло й демонстративно, роздратовано знизала плечима.

— Що ж, бережіть себе й гарної дороги, панно Лопес.

Панночки одна за одною сідали у свої сімейні екіпажі й залишали маєток. Серафіна ж буквально застрибнула у свою карету, наче рятувалася втечею.