Розділ 58 — Розділ 58

У кареті Серафіна сиділа абсолютно одна, тремтячи від люті всім тілом.

«Як Грегорі міг так вчинити зі мною?!»

Вона чудово розуміла, що його нерви були на межі через Ларієт. Адже це фактично позбавило його титулу віконта Ансі та самого віконтства. Та й сама Серафіна після сварки з Ларієт уже встигла зіткнутися з купою труднощів та неприємностей у світському товаристві. Оскільки для Грегорі цей удар виявився куди сильнішим і болючішим, вона вважала цілком природним, що він міг на якийсь час стати дещо неуважним до неї.

Проте.

«Але навіть якщо так, як він посмів настільки зневажливо поставитися до мене!»

З вуст Серафіни злетів холодний, наче лід, наказ:

— Їдьмо до міського маєтку графського роду Густо.

***

Міський маєток графського дому Густо привітав її не затишною атмосферою. Побачивши Серафіну, яка з’явилася на порозі зовсім раптово й без попередження, слуги не змогли приховати свого глибокого збентеження.

— Панно Лопес?

— Якими долями ви тут?...

Серафіна миттєво вловила цю ледве помітну зміну в поведінці прислуги. Раніше вони з ніг збивалися і були готові прихилити їй небо, аби лиш догодити. Зараз же, хоч на їхніх обличчях і трималася ввічлива маска, вони всіма силами намагалися триматися від Серафіни на очевидній відстані.

Попри це, Серафіна зусиллям волі натягнула на обличчя звичну посмішку.

— А де Грег?

Вона навмисно використала його пестливе ім’я, аби зайвий раз продемонструвати слугам свій особливий зв’язок та близькість із господарем цього маєтку. Проте прислуга все одно продовжувала виглядати доволі ніяково й напружено.

— Він... пан молодий господар вийшов.

— Грег... вийшов?

Він же точно знав, що сьогодні вона мала відвідати світське зібрання «Півонії». Раніше він без жодних вагань приїхав би, щоб особисто забрати її...

«Невже якась інша справа стала для нього важливішою за мене?»

Ідеальна, наче з картини, посмішка Серафіни на мить здригнулася і леть помітно тріснула.

— Молодий пан попередив, що сьогодні затримається допізна.

— У такому разі я зачекаю на нього всередині.

— Що?

Не чекаючи на відповідь чи дозвіл, Серафіна рішучим і впевненим кроком рушила вглиб маєтку. Вона так часто бувала тут раніше, почуваючись наче вдома, що знала кожен куточок і планування цього будинку як свої п’ять пальців.

— Перепрошую, панно Лопес!

Стривожений слуга спробував гукнути її навздогін. Не звертаючи на це жодної уваги, Серафіна впевнено увійшла до вітальні. Вона граційно й невимушено опустилася на диван і, злегка схиливши голову набік, звела погляд на розгубленого слугу.

— Щось не так?

Посмішка Серафіни стала ще ширшою. На перший погляд, це була її фірмова м'яка й лагідна усмішка, але від неї чомусь віяло нестерпним холодом.

— Ви ж не збираєтеся виставити мене звідси, правда?

— ...

Слуга зі складним виразом обличчя деякий час дивився на Серафіну, а потім приречено похитав головою і зробив крок назад.

— ...Ну що ви, звісно ж ні.

Серафіна заговорила з ним зверхньо та пихато, наче сама була повноправною господинею цього дому:

— Я б хотіла випити гарячого чаю. Вам це під силу?

— Слухаюся, зараз усе буде готово.

За якийсь час на столику перед нею вже стояли свіжі солодощі та ароматний чорний чай. Це був саме той бренд, якому Серафіна завжди віддавала перевагу.

— ...

Тільки тоді роздратування Серафіни трохи вщухло. Принаймні, Грегорі досі тримав у маєтку її улюблені ласощі та чай спеціально для її візитів. Ця думка принесла їй неабияке полегшення та втіху.

«І все ж».

Вдихаючи теплий аромат чаю, Серафіна вороже та гостро примружила свої очі.

«Цю витівку я йому просто так не пробачу».

Вона не могла дозволити собі втратити ще й Грегорі.

За жодних обставин.

***

Того ж вечора.

Коли Грегорі врешті-решт повернувся додому пізно ввечері, його очі здивовано округлилися від несподіванки.

— Серо, ти якими долями тут?

— Та просто подумала, що ми останнім часом зовсім не проводили час разом.

Серафіна чарівно всміхнулася.

— От і вирішила зазирнути, аби побачитися після довгої розлуки. Що, не радий мені?

Вона була абсолютно впевнена, що Грегорі зараз кинеться палко й радісно її вітати. Проте його реакція виявилася вкрай холодною та байдужою.

— До чого ці зайві вигадки та драми?

— Що?...

Не чекаючи такої суворої відповіді, Серафіна лише спантеличено кліпала очима.

— Ми ж і так нещодавно бачилися у маєтку графства Густо.

Грегорі важко впав на диван і роздратованим, утомленим рухом провів рукою по обличчю.

— Оскільки ти вже тут, дозволь мені запитати про одну річ.

— Запитати? Про що саме?

— Що ти думаєш з цього приводу?

Він на мить завагався, а потім із важким зітханням продовжив:

— Я про Ларієт.

«Знову ця Ларієт?»

Між бровами Серафіни залягла глибока, похмура складка.

— Я спершу думав, що вона розірвала заручини просто зопалу, але ця її образа триває вже якось занадто довго.

Грегорі кинув швидкий погляд на Серафіну.

— Але ж... Ларієт не могла просто так узяти й забути мене.

— ...Це...

— Вона просто трохи капризує, але ж рано чи пізно вона обов'язково повернеться до мене, правда? Скажи, що так?

Серафіна нічого не відповіла на це сповнене відчаю та благання запитання. Щиро кажучи, вона просто не знала, що на це сказати. Вона лише мовчки дивилася на Грегорі своїм холодним, наче крига, обличчям.

— Серо?

Грегорі покликав її, і в його голосі виразно почулися сумнів та підозра.

— Ах.

Тільки тоді Серафіна нарешті оговталася і з грайливим докором подивилася на нього.

— Грегу, мені справді дуже прикро.

Вона знову спробувала вдати милу та ніжну образу, лагідно дорікаючи йому:

— Ми так довго не бачилися, а ти весь час говориш лише про Ларі?

— ...

Грегорі подивився на неї винятково холодним і прагматичним поглядом. Був час, коли він миттєво втрачав голову від цих її солодких слів та кокетливих натяків.

Але зараз усе змінилося.

«Серафіна тепер не приносить мені жодної користі» .

Свого часу йому, звісно, лестило з’являтися з нею на людях, і це неабияк тішило його самолюбство. Зрештою, разом із принцесою Клаудіус, Серафіна була однією з найяскравіших і найпомітніших дівчат у сучасному світському товаристві. Вона мала вроду, витончені манери та солодкий, приємний голос. Вона належала до того типу людей, які легко викликають симпатію у протилежної статі.

Проте на цьому все й закінчувалося.

«Якщо все й далі йтиме так... я залишуся абсолютно ні з чим» .

Не в силах придушити зростаючу тривогу, Грегорі міцно стиснув зуби. Хоч графський рід Густо й стояв вище за віконтський рід Ансі, Грегорі був усього лиш другим сином. А це означало, що він не мав жодного права на спадкування титулу батька. І якщо він хотів забезпечити собі гідне майбутнє...

«Я мушу за будь-яку ціну повернути собі Ларієт» .

Але яка була реальність?

Маленьке, проте неймовірно прибуткове та багате віконтство Ансі.

Титул віконта Ансі.

...І сама Ларієт.

Поки він крутив роман із Серафіною, усе це опинилося під загрозою повного краху. До того ж останнім часом Ларієт змінилася і стала настільки розкішною та сліпуче вродливою, що чимало молодих панів із вищого світу вже почали потай заглядатися на неї.

Від цих думок у Грегорі все всередині перекрутилося від люті, й він різко підвівся зі свого місця.

— Уже пізно, Серо.

Серафіна ошелешено знизу вгору подивилася на нього.

— Грегу?

— Тобі пора повертатися. Я дуже втомився і хочу відпочити.

Залишивши Серафіну саму у вітальні, Грегорі розвернувся і широким кроком вийшов геть із кімнати.

— Грегорі!

Серафіна підхопилася на ноги й відчайдушно гукнула його. Проте Грегорі навіть не повернув голови у її бік.

— Ах ти ж... негіднику!..

Обличчя Серафіни, яка залишилася наодинці, спотворилося від страшної, лютої гримаси.

***

Була вже майже північ, коли карета Серафіни нарешті зупинилася біля спільного міського маєтку, де вона мешкала.

— ...

Вона важким, згаслим поглядом дивилася на будівлю перед собою.

Насправді, мати власний окремий міський маєток у столиці вважалося величезним привілеєм вищої аристократії. Для цього потрібно було бути настільки багатим, аби без проблем покривати шалену вартість столичної землі, що для більшості звичайних дворян було просто непідйомною розкішшю. Тому збіднілі або незаможні аристократи, які змушені були тривалий час перебувати у столиці, селилися в подібних спільних маєтках.

«Як же все це набридло» .

Серафіна теж належала до їхнього числа. Звісно, оскільки тут мешкали виключно шляхетні люди, будівля була охайною та пристойною. Проте після того, як вона щойно побувала в розкішному та величному маєтку графського роду Густо, задовольнитися цим вона вже не могла.

Цей будинок знаходився настільки далеко від центру столиці, де селилися найповажніші вельможі, що каретою доводилося їхати цілу вічність.

«Коли ж я нарешті зможу вирватися з цього дешевого спільного маєтку?»

Її погляд знову став гострим як бритва.

Ларієт.

Грегорі.

Завдяки допомозі та ресурсам цих двох людей вона довгий час успішно вдавала з себе одну з найвпливовіших і найпопулярніших панночок у світському товаристві. Але щоразу, повертаючись сюди, вона знову і знову чітко усвідомлювала жорстоку реальність.

Різницю між нею — донькою бідного баронського роду Лопес, який не мав навіть крихти власної землі , та єдиною принцесою могутнього герцогського дому Клаудіус.

«Ненавиджу це» .

Серафіна, люто скрегочучи зубами, увійшла всередину спільного маєтку.

Її темно-зелені очі, які молоді пани у світських салонах колись із захопленням порівнювали з «найчистішими й найдорожчими смарагдами», зараз палали хижою, чистою і зловісною жадобою вбивства.

Грюк!

Від її різкого й розлюченого удару двері з гучним гуркотом зачинилися. Навколо запанувала мертва, гнітюча тиша.