Розділ 6 — Розділ 6

Обличчя Серафіни перекосилося від люті.

— Ларі, не жартуй зі мною! — вигукнула вона, ледь стримуючись.

— Я справді не знаю, що там, — спокійно відказала я.

Щиро кажучи, я ж не бачу крізь конверт, то звідки мені знати? Я взагалі сумнівалася, що мій лист бодай дійде до рук панни.

«А що, як це протест? Що, як вона вимагає більше ніколи не надсилати їй таких зухвалих листів?..»

Від цієї думки в мене по спині пробіг чи то піт, чи то холодок.

Проте, дивлячись на перелякані й розгублені обличчя цієї парочки, я зрозуміла: їхня уява вже малює куди грандіозніші картини. Наприклад, що ми з панною Клаудіус — давні подруги.

— Ларієт, ти... як ти могла?! — просичав Грегорі.

— Що саме ти наплела панні Клаудіус?! — додала Серафіна.

Бачити їхню тривогу було неймовірно приємно.

«Що ж, раз так пішло — влаштую їм невелику виставу, незалежно від того, що там написано».

Я навмисно повільно, з витонченою невимушеністю, почала відкривати конверт.

Я насолоджувалася тим, як їхні погляди буквально прикуті до паперу.

«Ой?»

Такого змісту я не очікувала.

[Панні Ансі.

Це Еванджелін.

Ви пишете надзвичайно цікаві речі.

Ваші слова мене заінтригували, тож чи не могли б ви сьогодні завітати до міського маєтку герцогства Клаудіус?

Я вже відправила по вас екіпаж.

Сподіваюся на нашу швидку зустріч.

— Еванджелін фон Клаудіус]

— ...Емі, — я здивовано повернулася до покоївки й прошепотіла їй на вухо: — Там справді чекає екіпаж від принцеси?

— Так, панно! — енергійно кивнула Емі.

«Ось воно як?»

Мої очі засяяли. Я неквапливо склала лист, сховала його в конверті й поглянула на Серафіну та Грегорі. Тієї миті я всміхнулася так яскраво, як тільки могла.

— Панна запросила мене до маєтку Клаудіусів. Каже, хоче бачити лише мене.

— Що?! — Грегорі мало не випустив очі з орбіт.

— Цього не може бути! Вона навіть мене ні разу не запрошувала! — верескнула Серафіна. — З якого дива панна Клаудіус взагалі має тобі писати?!

Ага, он воно що. Тебе гризе, що «якась там Ларієт» отримала увагу панни раніше за тебе? Я байдуже знизала плечима.

— Не знаю. Але маємо те, що маємо.

Я підвелася з ліжка.

— Тож чи не могли б ви вже піти?

— Що-що?

— Мені потрібно збиратися до принцеси.

Це був прямий наказ забиратися геть.

Яке ж це було солодке відчуття! Раніше вони сотні разів виставляли мене за двері, а я ніколи не наважувалася відповісти їм тим самим.

— Я їду до самого герцогського маєтку. Треба ретельно підготуватися, — додала я.

— Але ж, Ларі, ти казала, що хвора! — Серафіна впилася в мене гострим поглядом.

— Казала, — я знову знизала плечима. — Але ж це запрошення від самої панни Клаудіус.

— І все одно!..

— Ти ж не пропонуєш мені знехтувати запрошенням такої високої особи? — я холодно глянула на неї. — Панно Серафіно, я вдячна за турботу про моє здоров'я, але підбурювати мене до такої зухвалості щодо панни Клаудіус... це вже занадто.

— Я… ні… я не це мала на увазі…

Серафіна заніміла від несподіванки. Я подарувала їй посмішку переможниці.

— Рада, що ти мене зрозуміла.

— Ларі!

— А тепер ідіть. Мені треба вмитися й перевдягнутися, я дуже поспішаю.

Оскільки вони продовжували стояти на місці, я звернулася до покоївки:

— Емі, пан Грегорі та панна Серафіна вже йдуть. Проведи їх ввічливо до виходу.

— Слухаюся, панно!

Емі засукала рукави, демонструючи міцні м'язи, натреновані важкою хатньою роботою.

— Гей, пусти! Що ти робиш?!

— Ой! — зойкнула Серафіна.

За мить обох буквально виштовхали зі спальні.

— Щасливої дороги! — весело вигукнула я і зачинила двері прямо перед їхніми розлюченими обличчями.

Бах!

Я перевела подих і міцно стиснула кулаки.

«Боже, як же добре!»

***

Ще годину тому я почувалася так, ніби випила пляшку крижаної газованки залпом — так було свіжо на душі. Але зараз...

«Що ж мені робити?»

Я сиділа в розкішному екіпажі з гербом родини Клаудіус і тремтіла, наче мале зайченя перед хижаком. Реальність нарешті наздогнала мене.

Я справді їду до герцогського маєтку. До родини, чия могутність може змусити здригнутися навіть птахів у небі. До того ж... я маю зустрітися з головною лиходійкою цього світу.

Невже вона справді така лиха, як описувалося в романі?

Я нервово кусала губи.

«Я буду розмовляти з панною Клаудіус віч-на-віч?!»

Спокійно, Ларієт. У листі вона не здавалася розгніваною... мабуть.

Поки я намагалася заспокоїти серце, що калатало як шалене, карета в'їхала в головну браму маєтку.

— Ласкаво просимо, панно Ансі, — вклонилася покоївка герцогського дому. — Панна Клаудіус чекає на вас.

І ось, в одну мить, я опинилася перед єдиною принцесою імперії.

— О, то ви і є панна Ансі?

У саду, де буяли троянди, сиділа дівчина, прекрасніша за будь-яку квітку. Вона пильно дивилася на мене.

— Ларієт Ансі вітає принцесу Клаудіус, — я поспіхом виконала реверанс.

Панна з дещо байдужим обличчям вказала на місце навпроти себе.

— Сідайте.

— Так, — я сіла, відчуваючи важку ауру, притаманну вищій аристократії.

— Що ж, вибачте за таке раптове запрошення. Ви злякалися?

— Та ні... — пролепетала я.

Я очікувала, що вона мене зневажатиме через різницю в походженні, але... вона здавалася дивно доброзичливою.

— Тоді добре. Який чай ви п'єте: дарджилінг чи ерл грей?

— Дарджилінг, будь ласка.

У ту мить мене наче щось по голові вдарило. Я раптом усвідомила: Серафіна та Грегорі за всі роки жодного разу не запитали про мої смаки чи вподобання. А тепер сама «лиходійка» з роману виявляє таку увагу до моєї скромної персони.

«Боже, я зараз розплачуся від зворушення».

Коли панна почала власноруч наливати мені чай, я від несподіванки аж підхопилася, намагаючись її зупинити:

— П-панно, як ви можете особисто прислужувати такій дрібній дворянці, як я?..

Еванджелін з подивом і роздратуванням глянула на мене.

— У вас завжди такий нестерпний характер?

— Прошу?..

— Це ж просто чашка чаю. До чого це раптове самоприниження?

Я здригнулася.

Справді, чому я так поводжуся? Мабуть, тому, що Серафіна та Грегорі постійно вбивали мені в голову:

«Дякуй, що я взагалі з тобою спілкуюся»

«Хто, крім мене, захоче бути твоїм другом?»

Головою я розуміла, що вони були грубими, а панна просто дотримується етикету. Але...

«Для мене це вперше».

У горлі став клубок від невисловлених емоцій.